Пророк у своїй вітчизні. Франко та його спільнота (1856 –1886) - Грицак Я.Й.
Одинокий довготривалий слід із численних любовних романів Франка можна найти у його багатій літературній спадщині. За винятком Наталі Чапельської, кожній зі своїх захоплень Франко присвятив хоча б один вірш. Окремі фраґменти зі своїх стосунків з жінками він використав як основу для написання оповідань («На дні»), циклу поезій «Картки любові» та, правдоподібно, збірки «Зів’яле листя», вершини його поетичного таланту.
У «колективному портреті» Франкових наречених впадає в око одна спільна риса: всі жінки, з якими він мав стосунки, ніби за помахом чарівної палички відкривали в собі менші чи більші літературні таланти і ставали авторками та дописувачками до видаваних ним журналів. Це не означає, що для Франка жінка-літераторка була ідеалом. Радше Франків вибір диктувався тодішніми суспільними обставинами: літературна робота, за його словами, «для нинішньої женщини образованої — єдиний заробок, котрий при тім запевнює їх поважне ім’я, узнане в товаристві і не робит її невільницею». До того ж, уважав він, література не є заняттям вибраних. Досвід європейської жіночої літератури, де за декількома винятками, всі жінки-письменниці були, на думку Франка, талантами невеликими, показував, що кожна освічена жінка у Галичині може стати письменницею і тим відкрити собі шлях до незалежности [48: 134]. Не дивно, що коли у
1884 р. стала мова про видання жіночого альманаху, що мав би об’єднати жінок-письменниць з Австро-Угорської та Російської імперій, ініціятор цієї ідеї Наталя Кобринська вибрала Франка на редактора цієї збірки70.
Під впливом Франка більшість жінок ставали його alter ego - мірою свого таланту, енергії й темпераменту. Вони не лише писали вірші, але й займалися суспільною працею на «народній ниві». Ольга Рошкевич збирала матеріяли про життя місцевих селян та робітників і належала до однієї з перших жіночих організацій у Галичині. її сестра Михайлина теж пробувала свої сили в літературі й брала участь у декількох Франкових виданнях. Юлія Шнайдер друкувалася у львівській «Ргасу» і писала вірші для і про робітників71. Климентина Попович разом із Франком надавала допомогу робітникам-страйкарям у Львові72. Тому не буде жодним перебільшенням сказати, що всі Франкові стосунки з жінками у 1876—1886 pp. були чимось більшим, аніж любовними пригодами. На свій спосіб, вони поширювали сферу нового суспільного етосу і нових політичних постав, вироблену першими українськими соціялістами.
Одним з елементів цього етосу була прозорість стосунків. Франко не приховував від своїх коханих інших романів. Ользі Рошкевич він розповідав, що до нього не байдужа Анна Павлик, Юлії Шнайдер - що їде одружуватися до Юзефи Дзвонковської. Ольга Білинська прекрасно знала, що Франко думає запропонувати руку і серце Юлії Шнайдер, і посвячує один зі своїх літературних творів уже заміжній Ользі Рошкевич. І навпаки, для Юлії Шнайдер не було таємницею, що Ольга Білинська дратується новиною можливого шлюбу «з поеткою», бо, правдоподібно, ревнує Франка до неї. Така схема стосунків неминуче ранить і завдає прикростей жінкам, за руку яких змагається Франко і які своєю чергою змагаються між собою за його увагу. Франко виявляє природну схильність до проміскуїтету. Але найприкметнішої властивості адюльтеру — намаганні тримати свої зв’язки у таємниці — в його поведінці немає. Зрештою, принаймні одна його з наречених, Юлія Шнайдер, розуміє і виправдовує його поведінку:
Така то велика любов великих людей. І вірний Оноре де Бальзак мимо листовних упевнень висиланих до далекої п. Ганської, інтересується Каролиною Марботи (Marboty), котра убрана як мужчина в р. 1836 їздила з ним до Італії. В тому ж часі симпатизує з гарною графинею Вісконті (Visconti) і з романтичною панею де ля Валете (de la Valete). В 1837 p. абсорбує Бальзака кореспонденція з таємничою Люїзою, і він рідше писав до п. Ганської.
Постають дисонанси.
Хвилина зневіри — але ні, він, Мирон не «дон Жуан», не цей, до котрого сказати можна: «Баламуте сього світа баламутив мої літа...» Він щирий, та такий безпорадний; справжній, бідний поет. Нічого не скриває.
І про Юзю говорить, і про листи, що пише до Ольги. У нього клопоти матеріяльні. Ситуація без виходу з причини браку фондів та забезпечення життєвого. — Я його зрозуміла і оправдала73.
И останнє: коло Франкових жінок і знайомих дуже тісно пов’язане між собою. Ольга Рошкевич вийшла заміж за Володимира Озаркевича, рідного брата Наталі Кобринської - з нею, своєю чергою, Франко пробував заініціювати жіночий рух у Галичині. На молодшу сестру Ольги «поклав око» під час свого побуту у Лолині Михайло Павлик. До його сестри Анни, крім Франка, сватався Остап Терлецький і Антін Мельник, близький Франків знайомий. У Юзефу Дзвонковську був закоханий увесь соціялістичний гурток у Станиславові, включно з Феліксом Дашинським, Франковим приятелем і перекладачем. Франко разом зі своїм «сердечним приятелем» Володимиром Коцовським внаджував до Марії Білинської та Юлії Карачевської. Обидвоє були приятельками Климентини Попович і зраджували йому її секрети - зокрема те, що вона почала писати вірші набагато раніше, аніж говорила про це Франкові [48: 414, 421]. Марія Білинська була сестрою Ольги, ще однієї Франкової любові. Після розриву її стосунків із Франком нею «зайнялася» Юлія Шнайдер - це вона знайшла їй нареченого, що був довгорічним помічником о. Антона Чапельського. Той, своєю чергою, був іще одним — правда, набагато старшим — приятелем Франка та батьком Наталі Чапельської. Володимир Коцовський разом із Франком займався спровадженням Юлі Шнайдер і Климентини Попович до Львова - й одружився на молодшій сестрі Юлі.
Подібні тісні пов’язання знаходимо і серед керівництва русофілів та українофілів74. Франків приклад показує, що молода «альтернативна» еліта зразу виявила тенденцію до зміцнення внутрішньої солідарности шляхом укладання шлюбів. Ця тенденція нагадувала шлюбну поведінку у традиційних суспільствах. Направду, plus 9а change, plus 9а reste le meme.
Творення національного шлюбу: концепція соборної сім’їВ історії Франкових романів парадоксальним є те, що сам він одружився поза галицьким радикальним середовищем. Завдяки Драгоманову Франко і Павлик мали тісні зв’язки з Києвом і Женевою і часто зустрічалися з революціонерами та українськими патріотами з Російської імперії, які приїжджали до Львова. Серед них було багато молодих жінок, передусім тих, що їхали на університетське навчання у Швейцарії. Вони шокували галичан своєю розкутістю. Приїжджі були, згадував Франко,
здібні до високо-абстрактних, теоретичних спорів, у теорії страшнії
