Пророк у своїй вітчизні. Франко та його спільнота (1856 –1886) - Грицак Я.Й.
Різниця між західними та східними євреями нічого не важила для антисемітів: вони відкидали співжиття з будь-якими євреями у будь-якій формі. Антисемітизм, як і решту модерних ідеологій, у Східну Европу було імпортовано з Заходу. «Оригінальним» східноєвропейським внеском в історію антиєврейських переслідувань були насамперед спонтанні погроми 1880—1910-х років15. Однак спровокована цими погромами масова єврейська міґрація на Захід у свій спосіб приклалася до поширення антисемітизму. Поява значного числа незасимільованих східноєвропейських євреїв у таких великих містах, як Відень чи Берлін, творила образ «єврейської загрози». Відомо, яку роль у формуванні антисемітських і расистських переконань молодого Гітлера зіграв його побут у Відні на початку XX ст. Цей приклад - скрайня, але аж ніяк не одинока ілюстрація того, наскільки важливою була Східна Европа у модерній єврейській історії16.
Галичина займала в цій історії особливе місце. Вона була краєм, де скупченість єврейського населення було однією з найвищих у світі. Габсбурзька монархія була другою після Російської імперії країною з найбільшим єврейським населенням. У самій монархії найбільше євреїв проживало в австрійській частині (Цислітанії); близько двох третин (66,2% у 1900 р.) австрійських євреїв жило в Галичині; у самій Галичині найбільше (75% у 1900 р.) їх було у східній (русько-українській) частині. В середньому по всій Австро-Угорській імперії один єврей у 1880-х pp. припадав на 26 неєврейських підданців. Однак коли у Чехії цей показник становив 1:57, у Моравії - 1:47, у Нижній Австрії - 1:37, то в Галичині пропорція складала 1:9, а у Львові - 1:317.
Коли йдеться про присутність євреїв у щоденному житті, то у галицькому випадку справа полягала не лише в їхній чисельності. Якщо Галичина мала погану репутацію, то «ґаліціянери» - галицькі євреї - страждали від такої репутації подвійно: вони, власне, були головним уособленням цивілізаційної відсталости Сходу. Своїм одягом, манерами, мовою та дотриманням ортодоксального іудаїзму вони різко відрізнялися від решти населення. Окрім культурно-релігійних відмінностей, важливу роль у стосунках між євреями та неєвреями Галичини грали соціяльні різниці. Оскільки більшість євреїв (70% у 1900 р.) жила у містах і містечках («штетлах»), а більшість християн — у селі, стосунки між першими й другими набирали рис типового антагонізму між міськими жителями і селянами. Галицькі євреї улягали загальній тенденції розселення єврейства в усьому світі: вони розвивали в своєму середовищі чисельну торговельну і ремісничу верству, коли попадали у край з переважно аґрарним населенням18. Соціяльна структура єврейського населення була ніби оберненим відбитком структури християнського: як близько 80% русинів і поляків жили з сільського господарства, так близько 80% євреїв жили з торгівлі та ремесла. Це стосувалося однаково як міських, так і сільських євреїв. Останні утримували корчми й вели дрібну торгівлю. В окремих галицьких повітах один єврейський торговець припадав на кожні 8—10 сімей, а село з 80 селянами могло мати 6-8 торгівців або корчмарів. Заняття торгівлею не конче означало багатство чи високий соціяльний статус. Через низьку купівельну спроможність місцевого населення та сильну внутрішню конкуренцію більшість зайнятих у торгівлі євреїв ледве зводили кінці з кінцями: на схилку XIX ст. все майно пересічного галицько-єврейського торгівця не перевищувало (у перерахунку в доларовий еквівалент) 20 американських доларів, а у багатьох випадках - навіть 4 доларів19.
Майже половина галицького єврейства складалася з т.зв. Luftmen-schen - людей, що жили «з повітря», тобто не мали постійних засобів існування й утримувалися єврейською громадою. Бідність їхня була страхітлива. Український лікар й близький приятель Франка Роман Яро-севич так описував досвід своєї лікарської практики:
Коли мене кличуть до єврейського пацієнта, я завжди даю майже той самий
рецепт: їжа. Відповіддю на цей рецепт є мовчазний жест. Він говорить
усе...20
Драматичність ситуації полягала в тому, що чисельне галицьке єврейство опинялося віч-на-віч з іще чисельнішим українським чи польським селянством, і попри загальну бідність, ці групи рідко бували солідарні у відносинах між собою. Можна дискутувати про те, наскільки великою тут була роль релігійних відмінностей. Як-не-як, в очах християн іудеї були «христовбивцями», а іудеї дивилися на християн як на поган та єретиків. Коли йдеться про греко-католицьку церкву, то, правдоподібно, релігійний чинник важив мало21. Неґативний образ іудея панував у т.зв. «народній релігії». Однак цей образ, як і кожного «чужого» у традиційній культурі, був амбівалентним: євреям приписували магічні властивості, що могли бути і шкідливими, і корисними для християн. Тому селяни у випадку скрути могли шукати поради в цадиків (провідників хасидських громад) і рабинів; селянки, відвідуючи місто, могли ставити свічки і в церкві, і в синагозі22.
Брак солідарности між єврейським і неєврейським населенням зумовлювали головно соціяльні причини. Але, знову ж таки, не так со-ціяльні причини самі собою, як їх відображення у масовій свідомості. Селяни пам’ятали, яку роль відігравали євреї під час панщини як економи чи управителі панських маєтків. Цю пам’ять про євреїв як «панських посередників» чи «панських слуг» продовжувала та підтверджувала роль євреїв як власників корчем: євреї одержували дозвіл на продаж алкоголю з ласки галицьких землевласників, які мали монопольне право пропінації. А історична свідомість євреїв тривко берегла образ християнських сусідів як погромників. Серед іншого, це підтверджувалося популярністю в руському народному фольклорі «козаків» і «України» - що для євреїв неминуче пов’язувалося з Хмельниччиною і Хмельницьким як найбільшим погромником.
Крім згаданих вище причин, треба додати ще й ту, що бідність мала різні ґрадації та рівні вияви. Єврейська біднота мала одну суттєву перевагу: не маючи забезпечення на майбутнє, вона мусила більше заощаджувати, і ці заощадження були у грошах - чого майже не було у випадку галицького селянства, яке далі жило в умовах натурального господарства. По-друге, бідному євреєві було легше терпіти свою бідність, аніж бідному християнинові, бо він міг розраховувати на підтримку і допомогу своєї релігійної общини23.
Головні характеристики східноєврейської общини уподібнювали її до касти:
