Пророк у своїй вітчизні. Франко та його спільнота (1856 –1886) - Грицак Я.Й.
У молодого Франка тема «вільної любові» виступає виразно і відкрито лише раз — у вірші «Товаришам з тюрми», де він перелічує гасла радикального руху, і то на останньому місці:
Наша ціль — людське щастя і воля,
Розум владний без віри основ,
І братерство велике, всесвітнє,
Вільна праця і вільна любов! [3: 336].
Набагато велемовніший він у приватних листах до обранок свого серця. Для тогочасного Франка сама статева любов («geschechtliche Liebe») не може служити основою для шлюбу. З усіх форм любові ця є найнижчою; жінка з точки зору цієї любові є не що інше, як «м’ясо», а хіба можна м’ясо любити [48: 377]. Статевій любові Франко протиставляв «любов до всіх людей, а особливо до всіх нещасливих, покривджених і понижених», як почуття «далеко вище і святіше» [там само]. Він потребував не «жінки-наложниці» - образ, якого вживав Павлик для характеристики стану галицьких заміжних жінок, — а соратника і спільника, з яким можна разом працювати і вчитися [48: 396]. Не дивно, що після свого навернення на радикалізм Франко пише своїй нареченій довгого листа зі своїм profession de foi, щоб вияснити, чи вона годиться на його погляди хоча б у най-загальніших рисах — бо в противному випадку їхній шлюб просто не має сенсу [48: 108-119].
Виникає питання: наскільки реальним було з такими поглядами знайти собі жінку у тогочасному суспільстві? Досить просту відповідь маємо у випадку Павлика: до кінця життя він так і залишився неодруженим. Франків приклад набагато складніший і цікавіший. Це був безперервний десятирічний конфлікт теорії з практикою.
Джерелом теоретичних поглядів Франка і Павлика на шлюб послужила література, яку рекомендував Драгоманов, і понад усе - роман Чернишевського «Що робити?». Цей роман став своєрідною Біблією для всіх «прогресивних» російських жінок, що прагнули свободи. Історія фіктивного шлюбу, укладеного тільки на те, щоб звільнити головну героїню роману, Вєру Павловну, від тиранії сім’ї, вражав уяву. У світлі нової моралі розлучення було не тільки дозволеним, але й доконечно потрібним: коли між чоловіком і жінкою немає любові або любовні почуття погасли, вони не повинні ані звинувачити один одного, ані жаліти за цим. Ця історія читалася як одкровення, майже з релігійною набожністю, без тіні посмішки на устах. Концепція «вільної любові» не була винаходом Чернишевського49. Вона була широко поширена на Заході. Що, однак, було російським винаходом - це ідея комуни. Вєра Павловна бачить три сни, що показують соціялістичне майбутнє і, зокрема, підказують їй ідею комуни. Під їхнім впливом вона вирішує заснувати швейний кооператив для знедолених дівчат50.
І Франко, і Павлик писали пізніше, що твір Чернишевського справив великий вплив на галицьку русько-українську молодь. Вони одержали роман у другій половині грудня 1876 р. Франко переклав частину і надрукував у «Друзі». Серед найперших читачів була Ольга Рошкевич - звісно, з іні-ціятиви її коханого51. Під час побуту у Лолині, на парафії о. Рошкевича, у Франка і Павлика виникли плани разом зі своїми однодумцями закласти комуну:
Збереться нас кілька (П[авли]к, я, Бандрівський, Полянський, Олеськів, Білецький, Озаркевичі, Дідицький, Мох, ще деякі), поженимося, закупимо на зложені гроші хороший кусень ґрунту і обширний фольварок і почнем господарити. Літом мужчини працюють з християнами [селянами. — Я.Г.] в полі, жінки в городі та саду, а зимою студії, література, в разі потреби парами за чергою переносяться на якийсь час до Львова. [48: 99—100]
В одному з пізніших сонетів Франко оспівував ці моменти як давноминулу ідилію:
Колись в однім шановнім руськім домі В дні юности, в дні щастя і любови Читали ми «Что делать?», і розмови Йшли про часи будущі, невідомі. [1: 155]
Втілити ці плани не дали арешт, слідство й ув’язнення. Внаслідок цих подій о. Рошкевич відмовив Франкові у руці Ольги і заборонив появлятися у його домі. Коли батьки дізналися, що Ольга далі спілкується з Франком, її, після принизливого сімейного скандалу, посадили під домашній арешт. І тут вона рішилася на радикальний крок — той, який вона вичитала у Чернишевського. Влітку 1879 р. у неї визріває план позірно покоритися волі батьків і вийти заміж за молодого священика Володимира Озаркевича, щоб дістати волю. Вона сподівається на повне розуміння свого майбутнього чоловіка, бо й він читав Чернишевського.
Івасю, мені здається, що сли ти мене любиш, то повинен єсь бути рад з того. Предціж я буду вільна, свобідна, мені буде добре з ним. Правда? ти забаг волі, і сидів єсь за то 8 місяців! ну, а п. 0з[аркевич] преціж не тюрма, я краще окупю свою свободу. Тебе любю, — писала вона у листі до Франка — ти ми показав дорогу, куда йти, а він [Озаркевич] отвирає ми ворота, що стоят заперті передо мнов52.
Сам Озаркевич теж прагнув знайти у шлюбі з Ольгою особисту свободу. Він був закоханий у дочку бідної священицької вдови. Його батьки, однак, не давали згоди на цей шлюб, надаючи перевагу партії з більш влаштованою і забезпеченою на майбутнє Ольгою Рошкевич53.
Ольга Рошкевич у листах до Франка будувала широкі плани на майбутнє. Вона збиралася займатися літературними перекладами, а також навчати сільських дівчат ручних робіт. Зароблені гроші вона мала намір дати на видання книжок, у тому числі — Франкових. Окрім того, вона мала намір далі вчитися, насамперед математики і фізики. А головне, вона хотіла за пару літ «довести до того, щоб спільними силами кілька спроможних людей закупити багато грунту з великим фільварком і там жити дільно та хорошо в товаристві, як говорив-єсь торік». Ольга Рошкевич говорила про ці плани з Володимиром Озаркевичем, і йому вони дуже сподобалися. Він готовий був працювати на землі, покинувши свій священичий сан54.
14 вересня 1879 р. вона
