Пророк у своїй вітчизні. Франко та його спільнота (1856 –1886) - Грицак Я.Й.

Український науковий інститут Гарвардського університету

Інститут Критики

Інститут історичних досліджень Львівського національного університету імені Івана Франка

Yaroslav Hrytsak

Franko and the Community (1856-1886)

Kyiv Krytyka 2006

Ярослав Грицак

Франко та його спільнота (1856-1886)

Критика Київ 2006

ББК 63.38 (4Укр) Г78

Історик Ярослав Грицак розглядає особистість Івана Франка в контексті тогочасного суспільства й на тлі малих спільнот, із якими той узаємодіяв, і пише «біографію за характером і мікроісторію за жанром». Аналізуючи все розмаїття Франкових модерних ідентичностей, дослідник відкидає «одну з найбільших спокус в істо-ріописанні» — телеологію, намагання звести різні можливості розвитку історичних подій до того єдиного варіянту, що вже зреалізувався, і вважає, що в обмеженні ролі Франка винятково до функції національного провідника, що ставив собі мету перетворити руське селянське суспільство на українську модерну націю, стільки ж правди, скільки було її в радянському франкознавстві, яке силкувалося подати «Каменяра» винятково як «революціонера-демократа».

Видання підготовано та здійснено у співпраці з Інститутом Критики та Українським науковим інститутом Гарвардського університету та за фінансової підтримки Програми академічних обмінів імені Фулбрайта, а також за сприяння ТОВ «Простір Капітал» і пана Валентина Обштиря

Усі права застережено.

Відтворювати будь-яку частину цього видання у будь-якій формі та в будь-який спосіб без письмової згоди правовласників заборонено

© Ярослав Грицак, 2006 © Видавництво «Часопис “Критика”», 2006

ISBN 966-7679-96-9

Моїм батькам Марії та Йосифу

Зміст

М ікро історія макр о людини

«Коломийки зг образками» Зеркало, 1890,15 (27) жовтня, №20, с. 4

Це ще одна книжка про націоналізм. Від попередніх вона відрізняється своїм характером і жанром. За характером вона є біографією, за жанром - мікроісторією. Союз між біографією та мікроісторією не є аж таким незвичним. Навпаки: мікроісторія як є з біографій і виникла. Але з біографій особливого роду: простих малоосвічених людей (селян, мельників, проституток, монахів та ін.), про яких ніхто ніколи б не дізнався, якби їхні життєві історії не віднайшли в архівах пізніші дослідники. Головний герой цієї книжки Іван Франко належав до іншого калібру. Його літературна, наукова та публіцистична спадщина складається приблизно з чотирьох тисяч творів. Декілька з них уведено в навчальну програму і в канон української літератури. Про нього неможливо було не знати. Він був відомим за життя й уславленим після смерти. Такі, як Франко, заслуговують на великі історії, подібні до біографій, написаних про інших великих авторів - Шекспіра, Вольтера, Достоєвського та інших.

Однак до його життя можна застосовувати той самий масштаб дослідження, що до простолюду. Заради порівняння звернімося до героя одного з найпопулярнішихмікроісторій - французького селянина XVI ст. Мартина Ґера, чи пак людини, яка видавала себе за нього1. Справжній Ґер пішов на війну, а за кілька років у його сім’ю замість нього затесався його випадковий знайомий. Найдивніше у цій історії було те, що батьки, родичі й навіть жінка не побачили обману — і хтозна, як довго це могло тривати, якби з війни не повернувся справжній Мартин Ґер.

Одна з інтриґ Франкового життя схожа на історію з Мартином Ґером. Франко був, може, першим українським письменником, читаючи якого, дістаєш враження, що його герої — твої сучасники: вони розмовляють тією

самою мовою, обговорюють ті самі теми, реаґують у той самий спосіб, у якій це робили б сучасні українці чи, якщо перекласти його іншою мовою — сучасні нам поляки, росіяни, французи чи німці. Але світ Франкових героїв має не аж так багато спільного із сучасним йому світом. Про це не раз писали тогочасні критики. «Перше, що вражає кождого читача його оповідань, се тая яскравая неправда: ми надіємося бачити дійсний світ, а бачимо Франківський, ми надіємося бачити людей реальних, а бачимо чисто Франківських», — писав один із них. У Франкових творах, писав інший, «багато дечого є занадто фантастичне, з обставинами галицького життя незгідне, або й взагалі неймовірне» (див. розділ «Франко та його читачі»).

Однак сучасники-читачі повірили Франкові, подібно як вірили несправжньому Мартинові Ґеру його нові родичі. Мало того: якщо для Ґерових сучасників ця віра мала локальне значення, Франкові сучасники бачили у його письменницькій біографії модель для творення власної іден-тичности. Щоб зрозуміти причини такого самонавіювання, треба пізнати ментальні структури та систему цінностей тогочасного суспільства. Всього того зазвичай не побачиш в історичних працях, де полотно минулого написане широкими мазками.

Тому ця книжка розглядає Франкове життя на тлі дуже малих спільнот: його сім’ї, рідного села, товаришів у навчанні, редакцій газет і журналів, у яких він працював, нелеґальних гуртків, серед яких він вів свою пропаґанду, тощо. Інакше кажучи, вона пробує показати співвідношення між особистим і суспільним у творенні модерних ідентичностей. Франко народився в регіоні, який на межі ХІХ-ХХ століть відігравав особливу роль у націотворенні. Його рідна Галичина - прикордонна австрійська провінція, за яку впродовж Франкового життя (1856-1916) точилося гостре протиборство між Габсбурґами та Романовими - була також об’єктом особливих сподівань українського, польського, єврейського та російського націоналізмів. Жодні зірки на небі не могли вказати на підсумок їхніх змагань. Усе було неясним і великою мірою залежало від випадковостей — як і личить націотворенню на пограниччі. Однак від розв’язки цього змагання в останню третину XIX ст. залежало, як виглядатиме геополітичний порядок у Центральній та Східній Европі у XX ст.

Для кожного, хто цікавиться формуванням ідентичностей у пограниччі, біографія - ідеальний об’єкт дослідження. Франко був незаперечним лідером серед тих, хто впливав на утвердження модерної української ідентичносте, яка розвивалася мірою того, як тогочасне малописьменне аґрарне суспільство трансформувалося у письменне і змодернізоване. Різниця між цими двома суспільствами, як твердив один із найбільших теоретиків досліджування націоналізму Ернест Ґелнер, є абсолютно центральною для розуміння сучасного світу2. На Ґелнерову думку, поява націоналізму і модерних націй тісно пов’язані з індустріяльним світом — або, як не без іронії переказав суть його теорії Бенедикт Андерсон, «індустріялізм був машиною, що потребувала мастила націоналізму, щоби функціонувати»3.

Історія австрійської Галичини часів Франка водночас підтверджує і підважує тезу про зв’язок націоналізму з модерністю. Підтверджує, бо до середини XIX ст. — моменту народження Франка і початку масштабних модернізаційних змін — кількість людей, які думали про себе як про українців, обраховувалися кількома сотнями, якщо не десятками людей. На час його смерти число їх зросло настільки, що прийнято було вже говорити про «українське завоювання Галичини». Проте успіх українського націотворення підважує Ґелнерову формулу, бо в цьому регіоні, слабо зачепленому індустріялізацією, його, за означенням, або не мало би бути, або він мав бути дуже слабким. Однак він був, і був досить сильним4. Оскільки Франкова біографія припадає на час