Пророк у своїй вітчизні. Франко та його спільнота (1856 –1886) - Грицак Я.Й.
Головний герой великої повісти Ґрушецького «Для мільйона» (1900)90 -бориславський єврей Краусберґ, який заробляє свій мільйоновий капітал, не перебираючи жодними засобами. Його головні протагоністи — польські підприємці Братковський і Флоренський та бельгійський інженер Ван Гехт (останній був реальною особою; у Франковому циклі він також присутній). Краусберґ поклявся звести їх зі світу, бо «ґоям» нічого робити в «єврейському» Бориславі. Йому радо помагають у цьому інші бориславські євреї. Натомість християнським підприємцям нема на кого покластися. Селяни, які працюють у Бориславі, не люблять євреїв — але й не хочуть помогти Братковському, бо бачать у ньому пана, а не свого, «християнина».
Не можучи порозумітися між собою, і головні герої, і селяни-робітники гинуть через підступність Краусберґа. Як і Франко, Ґрушецький представляє «небувале у світлі бувалого»: беручи реальний історичний матеріял, він замовчує одні моменти й виопуклює інші, оздоблює їх своєю фантазією, щоби витримати наперед визначену ідеологічну лінію. Показовою є представлення історії Ван Гехта: автор поміщує бельгійця у польський табір, «змусивши» його закохатися у дочку Братковського. Ґрушецький, однак, замовчує той факт, що серед «дрогобицької кліки», жертвою якої став Ван Гехт, поляки фігурували нарівні з євреями. Ба більше, щоб максимально відчужити для читача праведників-поляків від злочинців-євреїв, повістяр подає справу так, нібито Краусберґ власноруч убив Ван Гехта.
В українській літературі поруч із Франком як автором, який так багато писав на бориславські сюжети, можна поставити Стефана Ковалева. Він народився у селянській сім’ї на Дрогобиччині, вчився у школі василіян у Дрогобичі, а по закінченню Львівської вчительської семінарії його направлено працювати вчителем у Бориславі. «Тут я побачив дива, яких до сеї пори не лучалося мені видіти, стрічався з різнородними, заграничними людьми з Америки, навіть з Австралії, бачив нужу, деморалізацію нашого бідного беззащитного народу і кричати не міг: “За що б’єш? Йой, за що б’єш?..”, то і почав писати, і тото мене тихомирило» — писав він у листі-автобіографії91.
Біографи Ковалева навіть називають його «учнем Франка»92 - поза тим, що Ковалів знав Франка і дуже його поважав, таке твердження є сумнівним. У творах Ковалева не видно слідів соціялістичної ідеології, хоча писати він почав іще на початку 1880-х років, коли Франко вже опублікував свої перші бориславські твори з виразно соціялістичного спрямованістю93.
Ковалів писав тільки оповідання і нариси, і за його довгу літературну кар’єру їх назбиралося близько сотні. Ці оповідання можна трактувати як цикл: деякі персонажі переходять з оповідання в оповідання; якщо в одному виступають як другорядні особи, то в іншому — можуть стати головними героями оповіді. Об’єднання різних оповідань через спільних діючих персонажів і спільні сюжети дозволяє бачити в них як би одну велику повість про Борислав. Головні теми оповідань Ковалева дуже схожі з Франковими: зникнення традиційного світу галицько-руського (українського) селянства під впливом розвитку промисловости та загальна деморалізація населення. Однак, на відміну від Франка, у нього відсутні «нові герої», робітники, свідомі своїх людських прав і готові стати до організованої боротьби. До теми робітничих виступів Ковалів звертається лише раз (в оповіданні «Хто винен?»), коли описує погром, що його вчинили робітники-«мазури»94. Він пише про «бориславську війну»95, і його трактування майже повністю збігається з тим, що його подала «Gazeta Naddniestrzanska»96.
Головний винуватець для Ковалева — це євреї-підприємці, і для них, «олицетворених синів пекла»97, він не жаліє чорної барви. Оповідання Ковалева віддають сильним антисемітизмом, але цей антисемітизм не є расовим, а радше вибірковим: він спрямований проти тих євреїв, котрі є представниками «галилейської культури з азіятською вдачею»98 - дикого, нічим не обгнузданого капіталізму, що нищить усе, а найперше галицьких селян.
Єдиним виходом із ситуації Ковалів бачить розвиток освіти. Двоє героїв його оповідань покликані проілюструвати цю тезу. Першим є бориславський селянин Литюка, який розбагатів на контрактуванні своєї землі, але «не ліз із ходаків у панські лякери <...>, лише держався кріпко свого кафтана й кожуха». Ковалів дає зрозуміти, що причиною такої гідної поведінки є освіта — бо Литюк мав декілька класів гімназіяльних, і «розумів ясно силу пари й електрики»99. Іншим героєм є молодий єврей Шлойма Брудерґребер, улюблений вихованець бориславського вчителя (правдоподібно, Стефан Ковалів мав на увазі себе). По закінченню школи Брудерґребер далі сумлінно вчився у Відні, Парижі, Гамбурґу, Берліні й став єврейським підприємцем нового, європейського типу.
У мистецьких підходах Франка та Ковалева мало спільного. Ковалів радше «фотографував» дійсність, аніж творив її відповідно до певних ідеологічних схем, як це робив Франко (а також, додамо, Ґрушецький і Роґош)100. Цю різницю між двома українськими письменниками вдало підмітив Осип Маковей, один із перших дослідників Ковалева: якщо Франко своїми оповіданнями «рішав робітничу справу», то Ковалів «писав просто реалістичні образки», лишаючи читачеві можливість робити самостійні висновки101.
Порівняння Франкового бориславського циклу з творами інших авторів дозволяє побачити певні спільні та відмінні риси у підходах до цієї теми. Літературний доробок кожного з них можна вважати частиною ширшого модернізаційного проекту. Жоден з авторів не виступає відверто проти цивілізаційного поступу, який несе з собою розвиток промисловости. їх не вдовільняють лише ті конкретні форми, що їх набрала індустріялізація в Галичині взагалі, а у Бориславі зокрема. Та коли для Роґоша, Ґрушецького і, почасти, Ковалева головним винуватцем є «нецивілізований», «напівазіят-ський» єврейський капітал, молодий Франко покладає відповідальність на капіталістичний спосіб виробництва взагалі. Як він показує у першій і другій редакції «Boa constrictor», жертвою капіталізму може стати не лише робітник, але й підприємець. І лише третя редакція повісти наближує Франка до табору тих критиків бориславських стосунків, що бачать джерело нещасть у пануванні дрібного, нецивілізованого капіталу. Проте, на відміну від Ґрушецького і Роґоша, він не приписує цьому нецивілізованому капіталізмові суто єврейського характеру: головний і позитивний герой Франка, який гине від рук єврейського капіталу, також єврей!
Для Роґоша і Ґрушецького головна лінія конфлікту пролягає у боротьбі між «нецивілізованими» єврейськими та «цивілізованими» польськими підприємцями, для Франка і, почасти, Ковалева — в антагонізмі між визискувачами й визискуваними. «Відкриття» Борислава приводить, серед іншого, до впровадження робітничої тематики. Франко і Роґош конструюють певний ідеальний тип свідомого робітника, з якого виростає модерний робітничий клас. Знову ж таки, для Роґоша ним є той робітник, який розуміє, що його головний ворог — єврей. З-поміж Франкових персонажів поставити поруч із Роґошевими «свідомими робітниками» можна хіба що Андруся Басараба. Такому типові робітничої свідомости чітко протистоїть Бенедьо Синиця. Його ліки на робітниче нещастя - не помста, яка нічого не змінить в усталеному порядку речей, а зорганізована легальна праця. У представленні Роґоша, зростання робітничої свідомости мало би
