Пророк у своїй вітчизні. Франко та його спільнота (1856 –1886) - Грицак Я.Й.
Naddniestrzanska», головною причиною вибуху насильства була конкуренція між великим і малим капіталом. «Бориславську війну» спровокували місцеві єврейські підприємці, що в такий спосіб розправилися з конкурентами.
Більшість галицької преси прийняла ту версію подій, що її запропонувала «Gazeta Naddniestrzanska». Зокрема, «Ргаса», спершу схарактеризувавши «Бориславську війну» як робітничий виступ, у наступному номері мусила від такої оцінки відмовитися: «Це була боротьба експлуатованих з експлуатованими, боротьба, інспірована і проведена буржуазією, боротьба, в якій обидві сторони боролися за чужу і ворожу справу»72.
«Ргаса» назвала свою публікацію про липневі події 1884 р. у Бориславі «Перша пересторога для буржуазії». Але не менш виразною пересторогою ці події були для галицьких соціялістів, показавши їм, що сильнішими від почуття класової солідарности серед галицьких робітників є внутрішні етнічно-релігійні поділи73. «Робітничий клас», а особливо «промислові робітники у Бориславі», що на них так розраховували львівські соціялісти, виявилися абстракцією, мало дотичною до галицьких реалій. Справу пролетарської революції це відсувало на довгі роки, і робило створення масового соціялістичного руху в Галичині дуже проблематичним.
Над ким сміявся Борислав?Треба думати, ця криза зачепила і Франка. Про місцеві події він добре знав. Одразу через кілька днів після «Бориславської війни», під час зорганізованої ним мандрівки руської молоді влітку 1884 p., він разом із групою молодших приятелів відвідав Борислав і Волянку. Щодо самої версії подій, то він прийняв позицію «Gazety Naddniestrzanskiej»74, навіть похвалив її за об’єктивний опис бориславських заворушень [44/1: 401]. А в кінці цього ж року сам описав ці події:
Не менш бернардинів75 к нам липнуть жиди.
В Бориславі — Господи милий! —
До робучих людей так прилипли — ади!
Що тридцять на смерть поранили.
І що за герої! Один гнав козак їх сто, аж губили патинки;
А козацьких потомків мордують отак Жиди розпаношені ниньки76.
Антиєврейські виступи у Російській імперії 1881 р. та «Бориславська війна» 1884 р. заперечили саму ідею спільної міжнаціональної дії. Коли дійшло до масових робітничих дій, привабливішими для робітників виявився не соціялізм і страйки, а міжетнічна ворожнеча і погроми.
Наскільки ці події змусили Франка змінити погляд щодо Борислава? Він ніде не висловився про це відверто. Але гіпотетично його погляди можна встановити, проаналізувавши хронологію бориславського циклу. Повість «Борислав сміється» залишилася незавершеною, бо занепав журнал «Світ», де її друковано. Франко стверджував, що її закінчення мало ґрунтуватися на реальних подіях. Десь приблизно у тому самому часі у нього виник задум нової повісти «Андрусь Басараб» як продовження «Борислава». Ця повість мала би розказати про ідеологічне дозрівання «побратимів» після тюремного ув’язнення. Всі повісті - «Boa constrictor», «Борислав сміється» й «Андрусь Басараб» - мали становити трилогію, об’єднану спільними героями та окремими сюжетними лініями77.
У 1884 p., за декілька місяців перед Бориславського війною, з’явилася друга редакція «Boa constrictor»78. Проти першої версії зміни були мінімальні, радше мовного характеру. Єдиною серйозною сюжетною зміною було нове закінчення роману: покаяння, яке пережив Герман Ґольдкремер, у другій редакції виявилося короткотривалим. Скоро він стає тим, ким був раніше: холодним, безсердечним спекулянтом, байдужим до страждань і сліз своїх жертв.
В архіві Франка не залишилося рукопису другої редакції чи інших дотичних матеріялів, тому тяжко судити про причини, які змусили його змінити кінцівку повісти. Вірогідно, він змінив образ головного героя ради того, щоб надати внутрішньої логіки всій бориславській трилогії: виправдати йузасаднити поведінку Ґольдкремерау «Бориславі сміється», де він виступає як головний ворог бориславських робітників79.
«Борислава» Франко не закінчив, а «Басараба» так і не почав. Востаннє про намір сісти за працю над новою повістю він згадував навесні 1884 р. Але вже тоді Франко відчував, що повість ніколи не буде написано. Як головну причину він називав брак часу через свою зайнятість у редакції літературного журналу «Зоря» [48: 426]. Протягом наступних трьох років жодного нового твору з бориславського циклу не з’явилося.
Франко повернувся до цього циклу лише тоді, коли покинув працю з народовцями (1886) і перейшов працювати до польських видань. Там він опублікував свої два оповідання: «Яць Зелепуга» (1887) і «Задля праздника» (1891). У 1899 р. Франко надрукував два останні оповідання з бориславського циклу, «Полуйка» і «Вівчар». Але навіть у своїх останніх оповіданнях Франко ніколи не використовував нового матеріялу, який би датувався би пізніше від 1882 року. І він ніколи не повернувся до свого наміру написати щось більшого про організований робітничий рух — а це мало би бути головною темою «Андруся Басараба». Можна припустити, що це була запізненна Франкова реакція на Бориславську війну: писати після неї що-небуть про організований робітничий страйк виглядало б надто надуманим.
1907 р. Франко публікує останню, третю редакцію «Boa constrictor». Втім, вона переписана так сильно, що можна сказати: маємо справу з новою повістю. Головна зміна стосується образу Германа Ґольдкремера: тепер від зображений як успішний підприємець й організатор великої промисловости, який водночас дбає про добробут робітників - і робітники відповідають йому вдячністю і симпатією (навіть називають його «наш батько і захисник»). Його головний ворог — і водночас головний неґативний персонаж повісти — є дрібний підприємець й облудник Ізик Цаншмерц. Він пробує викрасти озокерит із Германової шахти і висаджує її в повітря. Під час вибуху обидва конкуренти гинуть, і їхня смерть знаменує кінець усієї історії [22: 109-207].
Над третьою редакцією «Boa constrictor» Франко працював тоді, коли Борислав, здавалося, підтвердив його сподівання з часів соціялістичної молодости: Бориславсько-Дрогобицький басейн став свідком масового робітничого руху. В новій версії, однак, немає й натяку на класовий конфлікт80. Навпаки - вона змальовує класову гармонію між ольдкремером і його робітниками. Існує гіпотеза, що Франко переписав так радикально свого «Boa constrictor», і відповідно, образ Германа Ґолькремера під впливом творів Болєслава Пруса81. Таке припущення іґнорує, однак, природнішу причину: ідеологічна еволюція, яку пережив Франко у 1890-х, поставила не клас, а націю в центрі його нового світогляду.
Франкова еволюція відобразилася і в інших оповіданнях, прямо чи непрямо пов’язаних із бориславською тематикою.
