Пророк у своїй вітчизні. Франко та його спільнота (1856 –1886) - Грицак Я.Й.
Початок XX століття був водночас і найвищою точкою розвитку, і початком кінця Борислава як великого промислового центру. Контроль над бориславською нафтою стояв у центрі геополітичних суперечок, які вирішували долю Галичини під час і після Першої світової війни43. Однак інтенсивна експлуатація поступово вичерпувала нафтові родовища. Місцевий нафтовий басейн усе ще приваблював великі капітали, які надходили сюди завдяки інерції та невиправданим очікуванням. Індустріяльний видобуток нафти дотривав аж до радянських часів (до початку 1960-х pp.) Але колишнього статусу Борислав повернути собі не міг. Уже на час Франкової смерти (1916) дні його світової слави було полічено.
Борислав, яким він мав би бутиФранко працював над своїм бориславським циклом упродовж усього активного творчого життя, від 1876 аж по 1907 р. (у 1908 р. через загострення тяжкої хвороби його працездатність дуже поменшала). Розповіді про Борислав він чув змалку: то була центральна тема розмов нагуєвицьких селян, які збиралися у кузні його батька-коваля.
До нашої кузні доходили лише деякі, сказати б, каламутні бульки того нового явища. Сього тижня в ямах загибло п’ять хлопа, а оноді в одній ямі задушило трьох, а сей або той упав з кибля і роздерся на городженій кішниці, що служила замість цямбрини в тих крайнє примітивно будованих ямах. Се була одна постійна тема оповідань. А друга тема: сей бориславець пішов з торбами, той розпився, того, кажуть, жиди підпоїли та п’яного пхнули до ями. І далі йшли безконечні, уривані оповідання про шахрайства жидів, про пиятики ріпників, про їх добрі зарібки і марнування заробленого гроша, про вибухи кип’ячки в закопах на п’ятім, десятім, дванадцятім сажні.
Я слухав тих оповідань, як фантастичних казок про далекі, зачаровані краї. Борислав з його страховищами, дикими жартами та дикими скоками фортуни, з його дивним промислом, дивним способом праці та дивним народом заповнював мою фантазію. [21: 164]
Пізніше, як учень дрогобицької школи, а потім гімназії, він мав багато нагод бувати у Бориславі та придивлятися до життя робітників. Там колись працював його вітчим, Гринь Гаврилик, і батько його приятеля Яська Романського. Кілька тижнів Франко провів у Бориславі під час епідемії холери у
1873 p.: існувало повір’я, що нафтові випари захищають від цієї хвороби44. Одним із найбільших його юнацьких вражень була велика триденна пожежа у Бориславі, яку він спостерігав із дрогобицької гори [Мозаїка: 346].
На початок своєї літературної кар’єри Франко дуже добре знав бо-риславські обставини. Але Борислав як літературну тему він відкрив лише в 1876 p., після ідеологічного навернення та зацікавлення соціялізмом. Найінтенсивніша робота над бориславським циклом припадає якраз на роки Франкової безпосередньої участи в галицькому соціялістичному і робітничному русі (1876—1883), і цей збіг не випадковий: поки галицькі підприємці шукали у Бориславі нафти, галицькі соціялісти шукали тут робітничого класу. їхні критики закидали їм, що через економічну відсталість краю і брак промисловости соціяльного питання у Галичині немає — принаймні у тому вигляді, як воно існує у Західній Европі. А тому соціялізм, що виник на Заході як відображення західних обставин, тут не прищепиться. Для Франка, як і для інших галицьких соціялістів, Борислав мав слугувати емпіричним доказом правдивости соціялістичних теорій. Навіть більше: в його уяві Борислав поставав як прообраз майбутнього для всієї Галичини. У передмові до найранішої публікації своїх творів із бориславського циклу (січень 1877 р.) Франко писав:
А справді, ні одно місце в цілій Галичині не представляє більшого поля для студій — не так поетичних, як більше соціяльних. Сли де у нас, то певно в Бориславі найсильніше заступлена класа робітницька — а нужда, трата сил і здоров’я, зледащіння тих людей під взглядом моральним — найгрізніше і найголосніше віщують, що може статися з наших хліборобів в протягу яких-де двох десятків літ, коли недостача поля, хліба і грошей, коли наслідки всіляких хиб теперішнього суспільного устрою змусять їх іти на роботу фабричну, продавати своє здоров’я і свою силу на нужденне пропитання. А що саме тепер найбільше до того йде не лиш на западі Европи, але й у нашій стороні, показує щоденний досвід, — показує щораз то більша маса робучих рук, які тиснуться з наших сіл до всіх фабричних заводів. [14: 275]
Особливо Франка приваблювала наявність у Бориславсько-Дро-гобицькому нафтовому басейні, на відміну від решти Галичини, фабричного пролетаріяту - який, за означенням, стоїть на чолі руху «проґресу і визволення робітничого класу» [44/1: 52]. Описуючи його становище, Франко послуговувався термінологією марксизму [44/1: 56—57] — що як би ще раз мало показати застосовність «західних» соціялістичних теорій до галицьких реалій.
Якраз у час праці над бориславським циклом Франко взявся перекладати українською мовою Марксів «Капітал» - той розділ, де йшлося про первісне нагромадження капіталу [44/1: 32-33; 581-609]. Сюжети перших Франкових оповідань із бориславського циклу (1877) і першої повісти «Воа constrictor» (1878) - одночасне розорення місцевих селян і фантастичне збагачення підприємців — також пов’язані з цим процесом. Суголосність того, що Франко пише, і того, що він перекладає, навряд чи могла бути випадковою45. Марксів «Капітал» дав йому розуміння цих процесів не просто як локального явища, а як частини світового процесу, в якому Борислав є лише однією з ланок утвердження «капіталістичного способу виробництва» на земній кулі.
Франко персонофікував капіталізм в образі страшного удава - Boa constrictor - що витискує з людини її людські почуття й доводить її до загибелі. Головний герой Франкової повісти, Герман Ґольдкремер, рано осиротілий єврейський хлопчик із Дрогобича, щоб вижити, перепробував різні заняття, й нарешті йому несподівано пощастило у Бориславі. У погоні за багатством він відчужується від свого середовища та власної сім’ї й ледве не гине від рук свого здеморалізованого сина Ґотліба. Повість закінчується тим, що ольдкремер, усвідомлюючи руйнівну силу капіталу, знищує картину з удавом, що висить у нього в кабінеті46.
Бориславська тема для молодого Франка не була просто шляхом до літературного успіху. Вона ще й давала добру нагоду для пропаганди певних ідей, які мали тим більший шанс на успіх серед галицько-руської читацької публіки, що прибиралися у талановиті літературні форми. Але Франко не спинявся на цьому. Влітку 1879 р. у нього виникає задум нової повісти, «Борислав сміється». У листі до Ольги Рошкевич Франко (вересень 1879 р.) так характеризував цей задум:
Це буде роман трохи на обширнішу скалю від моїх попередніх повістей і побіч життя робітників бориславських представить також «нових людей» при роботі, — значить представить не факт, а так сказати,
