Пророк у своїй вітчизні. Франко та його спільнота (1856 –1886) - Грицак Я.Й.
Володимир Коцовський, один із лідерів молодшої ґенерації57. Окрім того, з Добрівлянами і Волею Якубовою мав активні контакти редактор дрогобицького ліберального двотижневика «Gazeta Naddniestrzanska» Едмунд Лєон Солєцький58. У 1886 р. Франко навіть думав осісти у Добрівлянах або Волі Якубовій, купивши там ґрунт й утворити там комуну разом зі своїми товаришами59.
Головним місцем, де відбувалися зустрічі й обмін ідей між інтелігенцією та сільськими активістами, були сільські читальні. Чи було їх виникнення пов’язано з Франком і настільки, неясно. Реґулярно приїжджати в Добрів-ляни Франко став від 1878 р.60 Читальню у Волі Якубовій заснували роком раніше, у 1877 р. Однак цілих чотири роки вона проіснувала «провізорично», тобто лише на папері. її поновне відкриття відбулося 21 серпня 1881 р. А в Добрівлянах читальня відкрилася 22 травня 1881 р. - тобто і там, і там через декілька місяців після того, як позбавлений засобів існування у Львові Франко переїхав до Нагуєвичів [48:283]. Чи «після того» значить «унаслідок того», не знати. Документи про заснування обидвох читалень Франка серед засновників не згадують. Природно, що ініціятори могли просто не вносити його до офіційних списків за його ж згодою: саме лише згадування прізвища знаного соціяліста, який перебував під наглядом поліції, могло зашкодити цілій справі. Ідею заснувати читальню у Волі Якубовій, згідно з документами, подали учні Павло Гарбінський та Данило Лепкий, статут написав Франків гімназіяльний приятель Михайло Зубрицький, а найбільше до її відкриття спричинилися львів’яни Іван Кузів і Михайло Струсевич61. У Добрівлянах читальню заснували місцеві селяни Гринь (Григорій) Римар, Гринь Берегуляк та Іван Ступак62. Франко знав їх усіх: із Римарем учився у Дрогобицькій гімназії, з іншими підтримував зв’язки через бориславських і дрогобицьких робітників та Едмунда Солєцького63.
Впадають в очі дві важливі деталі. Перша — молодий вік активістів. У Добрівлянах з усіх 20 членів читальні десятеро були парубки; у Волі Якубовій менше - 5 із 40, але тут існувало «Братство молоді», яке діяло спільно з читальнею, але без статуту. Решту становили «жонаті». Ті з них, яких можна зідентифікувати, були більш-менш ровесниками Франка, тобто лише на декілька років старшими або молодшими. Друга деталь (пов’язана з першою) - дуже швидкий розкол, що стався у сільських громадах через читальні. Головна лінія поділу на їх прихильників та противників пролягла між молодими й старшими селянами. Активісти у Волі Якубовій у звіті про свою діяльність писали, що читальня «від заснування <...> до сего часу бореться з ворогами». Головним опонентом був Панас Зубрицький, війт і проводир «старших ґазд», авторитет якого був загрожений діяльністю значно молодших за нього читальників. До нього приєднався й місцевий священик о. Михайло Гарбінський. Спочатку він підтримував читальнянський рух, однак пізніше став його ворогом через те, що читальники зажадали від нього зменшити плату за церковні триби, як того вимагало австрійське законодавство. На бік читальників став священиків син Павло, один із засновників читальні. За це батько вигнав його з дому, і той мусив спочатку жити серед селян, а потім найнятися робітником на залізниці. Spiritus mo-vens опозиції був молодий (у 1882 р. двадцятиоднорічний) селянин Атанасій Мельник. У 1883 р. його прихильники вчинили переворот у читальні, обравши Мельника головою і виключивши з неї семеро своїх опонентів. Мельник звинуватив стару владу у зловживанні громадськими грошами. На виборах 1884 р. його партія здобула більшість у сільській раді (10 із 18 радників), а у 1885 р. йому забракло одного голосу, щоби стати сільським війтом64.
У Добрівлянах ситуація на початку була порівняно спокійніша. «Читальня ту не має багато прихильників найбільше через те, що нема кому добре повести її, і зацікавити та захопити людей до вписування в члени. Рух взагалі дуже млявий», — признавалися місцеві провідники у відповіді на анкету про стан читальнянського руху65. Суспільну злагоду вдалося втримувати завдяки о. Антону Чапельському, знаному і любленому в селі за добру вдачу (зокрема, він не брав плати за триби від бідніших селян). До провідника місцевої читальні Гриня Римаря отець ставився ніби до власного сина: Чапельський рано помітив вроджені таланти малого хлопця, наполіг, щоб його послали до гімназії. Коли Римар вернувся з військової служби й обійняв посаду спочатку жандарма, а потім громадського писаря, стосунки між ним і о. Чапельським залишалися дуже дружніми. Але в 1884 р. вже старий і хворий о. Чапельський уступив парафію своєму зятеві о. Иосифові Яворському, і становище змінилося. Причина напруження була та сама, що й у Волі Якубовій: молодий священик виявився таким же зажерливим. Його заміна о. Грабовенським уже не могла зарадити справі, конфлікт зайшов надто далеко. Врешті-решт священики з обидвох сіл донесли про шкідливу «соціялістичну аґітацію» в читальнях єпископській канцелярії у Перемишлі, а та переправила донос у дрогобицьке староство для розслідування справи. У березні 1886 р. Мельника, Римаря і ще трьох селян заарештували, а згодом доправили до Самбора для суду66.
Боротьба «селян-соціялістів» (як називали їх в офіційний матеріялах та в газетах) за владу в громаді й конфлікт зі священиком були тільки надводною частиною айсберґа. Нелегальна діяльність Франка та інших міських інтелектуалів залишалася під водою, під час слідства вона так і не випливла, і тепер відтворити її можна тільки на основі особистих архівів і пізніших спогадів. Кількість і повторюваність свідчень про Франкову роль у цій історії не залишає сумнівів, що вона була дуже важлива, якщо не центральна. З Мельником і його приятелями він зустрічався у дрогобицькій
