Пророк у своїй вітчизні. Франко та його спільнота (1856 –1886) - Грицак Я.Й.
Правдоподібно, з діяльністю читалень у Волі Якубовій та Добрівлянах пов’язаний лист «Справа церковна у Східній Галичині», що його надрукувала українською мовою «Ргаса» за наполяганням «товаришів із провінції». У ньому пропаґовано думку про потребу відлучити церкву від держави й висловлено певність, що «замість релігії запанує колись штука [мистецтво. — Я.Г.] й наука»70. Слід також думати, що під впливом своїх дрогобицьких знайомств Франко у 1883 р. написав брошуру «Розмова про гроші і скарби з передмовою о заложенню Добровлянської читальні». Вона була переробкою його підручника з політичної економії, який він написав іще у 1879 р. для львівських робітників і де у популярній формі виклав основні положення політичної економії за Мілом, Марксом і Чер-нишевським [49: 248]71.
Якщо про зв’язок двох вищеназваних публікацій із діяльністю Франка у сільських читальнях Дрогобиччини можна говорити з великою вірогідністю, то у випадку поширення Шевченкової поеми «Марія» цей зв’язок є цілком певним. Наприкінці 1870-х років одному з членів Київської громади Федору Вовку прийшла ідея використовувати твори Шевченка, «великого селянського поета», для пропаґанди соціялістичних ідей серед українського селянства Австро-Угорської та Російської імперій. Проти цього виступив Михайло Драгоманов — не так проти самої ідеї, як проти способу її виконання. На його думку, «найчервоніші, найменш цензурні речі у Шевченка найменш годяться для того, щоб пускати їх в народ цілком, без покажчика і приміток». Тому він радив вибирати з «Кобзаря» «найліпші, найпростіше писані й найясніші по думкам листки та вставляти їх у оповідання, які науковим способом повчатимуть про історію України, про державні й громадські порядки і т.п.»72.
За таким принципом Драгоманов видав у Женеві у 1882 р. окремою книжечкою поему Шевченка «Марія, мати Ісусова». Вибір на цю поему впав тому, що вона подавала відомий євангелістський сюжет у новій, «революційній» версії: за Шевченком, Марія народила Ісуса від молодого апостола, що ходив від села до села і пророкував прихід нового месії. Послання поеми було досить простим: Ісус Христос був земного походження, близьким до народу, так само як і Марія, оборонниця «окрадених, сліпих невільників» , і його апостоли- «мужики»73. У викладі Шевченка життя святого сімейства схоже до життя пересічної української селянської сім’ї. «Отже, й Шевченко, - писав Драгоманов у передмові до цього видання - розказав про Ісуса та матір його Марію також по своїй вірі, по своїм думкам та побажанням, та й зложив ніби своє євангеліє, в котре вложив свої думки та бажання. А бажав Шевченко, щоб всі вже люде, а не тільки люде одної віри чи племені (народу) були вільні і рівні між собою і правом, і маєтком, щоб не керували людьми ані попи, ані пани, ані царі...»74.
Шевченкова поема була видана як «метелик» українською мовою, але латинськими літерами у польській транскрипції, щоб бути зрозумілою не лише русинам, але й полякам та євреям75. Вона стала одним із найпо-пулярніших видань, яке використовували галицькі соціялісти у своїй пропагандистській діяльності76. Франко твердив, що поема була дуже популярна серед селян. «Перечитую тож “Кобзаря”, - писав Франко у листі до Івана Белея з Нагуєвичів наприкінці 1881 р. — Не можеш поняти, яке враження зробив тут другий том77 [«Кобзаря». - Я.Г.] на наших людей, що у нас були в гостях [на весіллі у Франкового рідного брата. - Я.Г.].
Я читав їм деякі дрібні штуки: “Марію”, “Сон”, “Кавказ” і др. Просто поражені були, як могло на нашій мові бути щось таке написане!» [48: 301]. У листі до Драгоманова, написаному роком пізніше (4 грудня 1883 p.), Франко повідомляв, що «Шевченкова поема» розходилася масово по селах Дрогобицького, Стрийського і Перемиського повітів, «по селянах, читальнях і попах», а в Дрогобичі її читали ремісники, навіть євреї. «О “Марії”, — писав він у цьому листі, — говорив я з одним мужиком — чоловік мислячий і очитаний у церковних речах, а також і в світськім дещо трохи (колись-то він мене малого за два тижні навчив читати). Він дуже дивувався за передмову і падкував, як то може бути, щоб євангелісти говорили один так, а другий інакше. “То на такий спосіб де ж правда є?”» [48: 387].
Шевченкова «Марія» разом зі збірками «Молот» і «Дзвін» та двома іншими женевськими виданнями-«метеликами» («Про хліборобство. Розмова третя. Як де земля поділена і як треба її держати» українською мовою та «Jan Brzoska» польською) були знайдені захованими у бочці з капустою у хаті одного з заарештованих. Вони послужили одним із головних доказів вини. При цьому найбільшого неґативного розголосу набула саме Шевченкова поема через її єретичний зміст. Атанасій Мельник, казали свідки, приносив до читальні женевське видання «Марії» і Талмуд і зачитував їх, щоб показати суперечності в догматиці християнської релігії і доказати людське, а не Боже походження Ісуса Христа. Заарештовані «при кожній сприятливій нагоді стверджували, що все, що учать священики, є неправдою, заперечували існування Бога, повчали, що чоловік не має душі і гине як скотина»78.
Судовий процес над «селянами-соціялістами» з Добрівлян і Волі Яку-бової проходив у Самбірському окружному суді 30 травня - 3 червня 1886 р. Звинувачених судили як тяжких злочинців: процес відбувався при зачинених дверях, і пресі було заборонено повідомляти про його перебіг. Підсудним поставлено в провину підбурювання
