Пророк у своїй вітчизні. Франко та його спільнота (1856 –1886) - Грицак Я.Й.
Чи було інше у випадку Франка? Коли йдеться про становлення його філософських поглядів, можна почути, що він був вихованцем Львівського та Віденського університетів, двох осередків розвитку позитивістських систем33. Однак цей арґумент є анахронічним: Львівсько-Варшавська філософська школа, близька до лінґвістичного позитивізму Вітґенштайна і «віденського гуртка», сформувалася пізніше, у міжвоєнну добу. Щодо Франка напевно можна сказати лише те, що він учився в зірки польського позитивізму Юліана Охоровіча, який недовго викладав у Львівському університеті. Щоправда, перші книжки Спенсера і Маркса з’явилися у Франковій бібліотеці навесні 1877 p., імовірно, під впливом Драгоманова34 -тобто майже рік перед тим, як Франко записався на курси до Охоровіча. Але пропагувати позитивізм Охоровіч почав пізніше, коли Франко після першого свого арешту й ув’язнення вже почав відвідувати його лекції. Тому виключати університетський досвід Франка у становленні його як позитивіста не можна. А це, своєю чергою, означає, що він не був цілком самоуком-дилетантом.
Ствердження підставових засад позитивізму бачимо в одній із його перших статтей, написаних 1878 р. для газети «Ргаса»:
Справжня наука не має нічого спільного з жодними надприродніми силами, з жодними вродженими ідеями, з жодними внутрішніми світами, що керують зовнішнім світом. Вона має лише справу з світом зовнішнім, з природою, — розуміючи ту природу якнайширше, тобто включаючи до неї все, що тільки підпадає під наше пізнання; також і люди з їх поступом, історією, релігією, і всі ті незліченні світи, що заповнюють простір. Сама людина є тільки одним з нескінченних створінь природи. Тільки природа дає людині засоби до життя, до задоволення своїх потреб, до розкоші і щастя. Природа є для людини всім. Поза природою нема пізнання, нема істини. І лише природа є тією книгою, яку людина мусить постійно читати, бо тільки з нею може з’явитися для людини блаженна правда. [45: 32]
Інспірація Контом та іншими західними позитивістами відрізняла Франка від старшого покоління українофілів - галицьких народовців. Народовці 1860-1870-х pp. були першими серед галицько-руських орієнтацій, хто ставив наголос на потребі «органічної праці», поступу та західної просвіти і намагався впровадити науковий дискурс у популярні публікації. Ці ідеї та підходи вони перейняли з польського позитивізму, який у Галичині дебютував навіть раніше, ніж у Варшаві, Мецці польських позитивістів35. Однак у працях народовців важко знайти покликання на Конта, Дарвіна чи Маркса. Правдоподібно, з цими іменами старші народовці познайомилися вперше аж наприкінці 1870-х років, коли заходилися дискутувати з молодшими від них радикалами, у т.ч. з Франком. Однак у цій дискусії вони, як показав Франко, бралися судити про питання, що їх самі не розуміли, і про книжки, яких не читали [45: 58-68]. Нагадаймо: народовець Омелян Огоновський писав, що Франкові-студентові подобалася соціологія - але йому, професору філології, годі було її знати36.
У кожному разі, філософом №1 для Франка був Конт - а не Маркс, як це силкувалися довести радянські франкознавці. Марксизм, на думку Франка, був лише відгалуженням позитивізму, перенесенням і застосуваням позитивістичних підходів щодо знань про суспільство. У «Програмі галицьких соціялістів» (1881), написаній за участю Франка, стверджено, що саме Карл Маркс підніс теорію соціялізму до значення позитивної науки [45:449].
Інша річ, що позитивізм і марксизм були близькі між собою. Рідко хто з марксистів у часи своєї молодости не читав і не захоплювався працями Конта, Спенсера, Міла, Бокла та ін. Карл Каутський замолоду (в середині 1870-х pp.) теж зазнав впливу усіх цих авторів, Болєслав Лімановський перейшов до соціялізму через позитивізм, а Казімєж Келєс-Крауз, один із провідних теоретиків польського соціялізму, називав учнів Конта «рідними братами» марксистів37. Позитивізм формував погляд на розвиток суспільства як результат дії об’єктивних, незалежних від волі людини й історично зумовлених чинників, а тим самим готували ґрунт для сприйняття соціялізму. І, що особливо важливе у контексті нашої розповіді про Франка, позитивізм і марксизм поділяли спільну віру в особливе соціяльне призначення інтелігенції — як групи, що повинна відкривати суспільству його історичну місію.
Соціялізм як підстава народолюбства
Соціялізм — і то в різних його відмінах, аж до марксизму — був другим потужним джерелом Франкового світогляду. Соціялізм, твердив пізніше Франко, перший дав йому і Павликові міцні основи для їхнього народолюбства. Свої соціялістичні ідеали Франко найповніше виклав у листі до Ольги Рошкевич, 20 вересня 1878 р. В основі побудові нового ладу, вважав Франко, лежатиме суспільна («громадська») власність на засоби виробництва. Суспільство складатиметься із рівноправних громад, які самі обиратимуть собі керівників. Усі плоди праці повинні належати тим, хто працює. Зникнуть класові привілеї та нерівність, справи загальнодержавної ваги (розвиток шкіл, музеїв, інститутів тощо) буде фінансовано із суспільних фондів, військо замінить громадська міліція. Соціялістичний лад забезпечуватиме вільний розвиток усіх націй, які створять «вільну федерацію». Запанує необмежена свобода особистости, зникнуть нерівні шлюби, укладені з розрахунку, діти будуть виховуватися у поняттях розумних, поступових і наукових, але ніхто не заборонятиме їм знайомитися й з іншими, протилежними ідеями [48: 113].
У світогляді молодого Франка було чимало такого, що суперечило марксизмові. Він поділяв окремі положення ласальянства — соціялістичної течії, до якої сам Маркс ставився вороже. В одній зі своїх пізніших статтей Франко, вслід за австрійським соціялістом Обервіндером, писав навіть про «вищість» Ласаля над Марксом, бо той, мовляв, запозичаючи свої теорії «почасти від Маркса <...> поклав підвалини практичного с о ц і я л і з м у»38. Франко практично не вживає центральних для марксизму термінів: «класова боротьба», «пролетарська (або «комуністична», як у «Маніфесті») революція» тощо39. «Під словом “всесвітня революція” я не розумію всесвітній бунт бідних проти багатих, всесвітню різанину; се можуть під революцією розуміти тільки всесвітні рутенці, плосколоби та поліцаї <...>, — писав він у листі до Ольги Рошкевич. — Я розумію під революцією іменно цілий великий ряд таких культурних, наукових і політичних фактів, будь вони криваві або й зовсім ні, котрі змінюють всі дотогочасні поняття і основу і цілий розвиток якогось народу повертають на зовсім іншу дорогу. <...> Я переконаний, що послідній акт великої революції соціяльної буде остільки лагідніший, а тим самим розумніше і глибше переведений, оскільки освіта і наука зможе прояснити масам робочого народу ціль і способи цілого діла» [48: 111-112].
Найбільший же відхід Франка від марксизму можна помітити тоді,
