Пророк у своїй вітчизні. Франко та його спільнота (1856 –1886) - Грицак Я.Й.
Подібні закиди Драгоманов робив і київським громадянам. Від його виїзду на еміґрацію до середини 1880-х років характер Громади змінився: багато з первісних її членів повмирало або ж відійшло від українофільського руху, ставши на шлях державної кар’єри. А ті, хто залишився, воліли обмежити свою діяльність культурницькою та науковою роботою. їх дратували політичні заяви Драгоманова, здатні спровокувати російський уряд на нові антиукраїнські репресії. Іншим боком медалі стало посилення в середовищі громади націоналістичних позицій. Це, зокрема, відобразилося у настирливих порадах Кониського поставити ребром у «Зорі» національне питання і проголосити «Галицька Русь для Галицьких Русинів». Драгоманов не погоджувався з такою позицією і проведення її вважав шкідливим для майбутнього журналу:
Націоналісти помиляються, — писав він, — коли думають, що публіка може щодня жити націоналізмом, завше думати про «свою хату» <...>. В життю громадськім чоловік частіше пан, чи мужик, чи ліберал, чи абсолютист, раціоналіст, чи клерикал і т.д., а дуже рідко русин чи поляк, москаль. От і од літератури чоловік бажа перш усього навчитись чи господарства, чи політики, чи релігії й т.д. — а потім вже вдовольняти своє національне почуття, навіть коли воно в його збуджено, — і через те він буде читати охотно чужі видання, коли вони будуть його навчати тому, що йому цікаво58.
Між Драгомановим, для якого навіть Антонович став тепер «шкідливим для проґресу і неевропейцем», і Київською громадою росла стіна нерозуміння і відчуження. Врешті-решт, після різкого листування зі взаємними звинуваченнями у 1886—1887 pp. між Драгомановим й Антоновичем дійшло до розриву стосунків59.
Драгоманов ставив на молодше покоління у самій Галичині і пов’язував із ними всі ті позитивні зміни, що сталися в русько-українському таборі. Воно постало з кінця 1870-х років під прямими впливами самого Франка і вважало його за свого лідера. «Молодші» не визнавали за народовцями морального права на керівництво руським табором і обзивали їх «ук-раинофильскими кацапами», вважаючи їх такими ж обскурантами, як і русофілів60. На середину 1880-х pp., коли, на їхню уяву, число «молодших» уже переважило старших, вони задумали видавати власний орган «молодої Русі», і на редактора запросили Франка. Організаційне прикриття та гроші цьому журналу мало дати Жіноче товариство у Станиславові під керівництвом Наталі Кобринської [48: 525].
Жіноче товариство підтримки відмовило, план помер, і тоді галицькі «молодші» змінили лінію і в ультимативній формі зажадали від «старших» повернути Франка в «Зорю» [48: 540-542]61. Поза тим, що Франко поділяв оцінки Драгоманова, він схилявся до угоди і намагався притягти свого женевського наставника до співпраці з «Зорею». Франко бачив нову «Зорю» як компроміс між лінією «Правди» та лінією «Громадського друга». Вона мала бути ані суто націоналістичною, ані суто соціялістичного — або, як писав Франко, в ім’я одного «ізму» «не проклинати та не опльовувати ніяких інших “ізмів”» [48: 483].
Драгоманов із його планом видавництва «Поступу» залишився сам. Оскільки серед усієї радикальної молоді він найвище ставив Франка, то на нього покладав головну відповідальність за крах «Поступу»: «...Кажу Вам: покайтесь в гріхах своїх, принесіть гріх покаяння; великий гріх Ви наробили й велику одвічальність набрали Ви на себе на будуще <...> нашу газету втопили Ви...»62. У квітні 1886 р. Драгоманов проголосив, що розриває стосунки з Франком: «ми тепер різного поля ягоди» і «прежньої дружби між нами не може бути»63.
До повного розриву не дійшло: як і в ранішій (1883) сварці з Павликом, жест Драгоманова був радше виявом крайнього роздратування, аніж серйозною прокламацією. Однак і з ідеї редагування «Зорі» теж нічого не вийшло. Франко мусив покинути журнал, і не з власної волі. «Народовецька суперредакція» закинула йому публікацію в «Зорі» «неморальних» ма-теріялів. Звинувачення були формальними і несправедливими, бо перед друком він показав ці матеріяли головному редакторові [49: 250]. Але цих звинувачень вистачило, щоб змусити Франка залишити редакцію «Зорі»64 — і, як виглядає, жодна з двох сторін за цим особливо не жаліла. Вихід Франка з народовецьких видань завершив усталення внутрішніх поділів у русько-українському таборі: «ретроградні елементи відштовхнули від себе молоде покоління, і до кінця 80-х років розрив стає повним» [41: 150].
Позбувшись праці у народовців, без засобів до існування Франко не залишився. Його прийняли польські видання. Ще від 1879 р. він дописував до польських журналів і газет, спочатку у Російській імперії, а потім — у Галичині. Франко був кореспондентом у варшавській газеті «Prawda», яку видавав Алєксандер Свєнтоховський і яка в Галичині мала репутацію «єретичного органу»65 та в петербурзькому виданні «Kraj»66. Головним і єдиним місцем його праці на наступні десять років (1887-1897) стала газета польських лібералів «Kurjer Lwowski». У ній Франко працював найдовше з усіх газет і журналів і надрукував тут найбільшу кількість матеріялів (близько 900)67. Згодом він називав свою працю у польських виданнях «наймами у сусідів», натякаючи на її вимушений характер. Однак відчуття вимушености виникло в нього не зразу, а лише по декількох роках, коли між Франком, з одного боку, та польськими лібералами та соціялістами, з другого, виросла стіна взаємовідчуження та антагонізму. А в середині 1880-х років і він, і його колеґи-радикали працювали у польських часописах у згоді зі своїми поглядами. Зокрема, «Prawda» і «Kraj» друкували Франкові статті з критикою галицьких відносин, чого годі було сподіватися від народовецьких видань. Ці публікації провокували роздратування народовців - і допомагали внутрішньому розмежуванню у русько-українському таборі. Віддаляючись від народовців, Франко зближувався з польськими «поступовими елементами». В основі їхньої співпраці лежала думка про можливість компромісу заради «осягнення спільної цілі — поборення шляхетського та реакційного верховодства в краю»68.
Цікавою інтелектуально, хоч і нетривалою (1886-1887), була Франкова співпраця з львівським журналом «Przeglqd Spoleczny». Редаґував
