Пророк у своїй вітчизні. Франко та його спільнота (1856 –1886) - Грицак Я.Й.

його польський емігрант Болєслав Вислоух, на рік старший від Франка виходець із дрібної польської шляхетської родини на Поліссі, українсько-білоруському етнічному пограниччі в Російській імперії. До Львова він перебрався разом із дружиною Марією, з якою познайомився у Варшаві під час ув’язнення за соціялістичну пропаганду. Його львівська квартира стала центром притягання місцевої лівої інтелігенції всіх національностей69. Окрім Франка, подружжя Вислоухів зуміло залучити до співпраці в журналі колишніх членів редакції «Ргасу» Людвіка Інлендера, Болєслава Червінського, Михайла Павлика та його сестру Анну, Франкового приятеля й однокурсника з часів навчання у Львівському університеті Генрика

Біґеляйзена, молодих польських братів-соціялістів Фелікса та Іґнація Дашинського, поета Яна Каспровіча (цей, як і Франко, мав титул «селянського сина»), одного з перших лідерів сіонізму в Галичині Альфреда Носіґа та видатних постатей польської, російської й української еміґрації Михайла Драгоманова, Болєслава Лімановського, Ґеорґія Плєханова та ін.

Франко був у цьому журналі найпродуктивнішим автором70. Один з українських дослідників зайшов так далеко, що навіть назвав його «співредактором» «Przeglqd Spoleczny»71 - що не відповідає правді, але до певної міри відображає міру його заанґажованости у видання журналу. Франко не визначав ідейно-програмового обличчя журналу - цю роль виконував Болєслав Вислоух. Але тут були надруковані Франкові програмові статті з аґрарного та єврейського питання. Поза тим, що журнал проіснував всього півтора року із 18 його номерів 11 було сконфісковано, він посів помітне місце в інтелектуальній історії Галичини та сусідніх земель72. По першім році виходу журналу Вислоух писав, що «Przeglqd» спричинився до виразного повороту в суспільному житті й літературі — «пересунення центру ваги національного життя до нижчих суспільних верств <...>, що стає невичерпним джерелом тривкої і сильної демократії»73.

З усіх журнальних проектів, якими займався Франко у 1883-1886 p., «Przeglqd Spoleczny» був найближчим до його ідеалу періодичного видання як за змістом, так і за формою. За формою це був «товстий» журнал, спрямований на вироблення громадської думки74. Його ідейні настанови були подібні до тих, що дотримувалася «Ргаса», але він був досить критично наставлений до марксизму і вбачав головну політичну силу в селянстві. Як і женевські та галицькі радикали, він пропаґував раціоналізм та позитивізм75. У національній програмі Вислоух стояв на етнічному принципі й визнавав Східну Галичину та Львів українською територією. Тут він не тільки сходився з Драгомановим, але навіть ішов далі, критикуючи його федеративні плани за недостатню увагу до національного питання (Драгоманов пропонував будувати федерацію за територіяльним, а не національним принципом)76. Редакція та автура «Przeglqd Spoleczny» була справді інтернаціональною спільнотою - правдоподібно, останньою справді інтернаціональною спільнотою у Галичині.

Підводячи підсумки Франковим журнальним та газетним планам 1881-1886 pp., не можна не дивуватися їхній надзвичайній багатовимірності та розкиданості. Франко спромігся працювати водночас і з українськими радикалами, і з галицькими (неруськими) соціялістами, і з українськими націоналістами та польськими демократами і з Австро-Угорської, і з

Російської імперій. Якщо керуватися тезою, що масові видання були головним інструментом для творення модерних «уявлених спільнот», то газети і журнали, що їх редаґував Франко, їхня автура і читацька публіка представляли два різні проекти: федеративну польсько-українсько-єврейську спільноту, утворену на підставі горизонтальної інтеґрації «трудових верств» різного етнічно-релігійного походження, та вертикально зінтеґровану українську націю. Кажучи інакше, Франко намагався поєднати соціялізм із націоналізмом, і таке поєднання було ядром його візії модерної української ідентичности. Наскільки йому вдалося синтезувати ці дві ідеології, і наскільки успішною була ця спроба синтезу у площині її суспільної рецепції, є предметом нашої дальшої розповіді про молодого Франка.

Розділ 10

Франко та його світогляд

Майстерня Яна Матейка.

Фраґмент розпису Львівського політехнічного інституту

Із книжки:

Maryan Gorkowski, Wskazowki do objasnienia jedynastu obrazow Jana Matejki przeznaczonych do Politechniki Iwowskiej, Krakow, 1895, c. 8. Пояснення алегорії див. далі у тексті розділу

Fk озповідь про молодого Франка неможлива без загальної харак-f теристики його світогляду. Насамперед треба сказати, що його погляди не становили цілісної системи. Спроби окреслити Франкові погляди як «власну, еволюційно складну філософську систему -“франкізм”»г, є малопереконливими. Намагання «систематизувати» Франка відображають радше агіографічну тенденцію у найновішому франкознавстві, аніж автентичний спосіб Франкового мислення.

В історії української політичної думки виділяють двох осіб, яких можна назвати системними мислителями: лівого ліберала Михайла Драгоманова та правого ліберала Вячеслава Липинського2. Випадок із Франком - інакший. Подібно до того, як у літературній діяльності він ніколи не написав твору великої форми (роману), так і в своїй політичній діяльності Франко не надав своїм поглядам вигляду системи. Для оцінки Франкового світогляду можна застосувати образ, до якого вдався колись у відомому есеї про Льва Тол-стого Ісая Берлін. Він поділив усіх мислителів на «їжаків» і «лисиць» - за принципом, що лисиця знає багато речей, зате їжак знає одну велику річ:

...Велике провалля розділяє тих, хто, з одного боку, зводить усе до єдиної центральної візії, однієї більш або менш логічно послідовної або виробленої системи, з допомогою якої вони розуміють, думають і відчувають — єдиний універсальний організаційний принцип, у контексті якого все, ким вони є і все, що вони говорять, має значення — і тих, хто переслідують декілька цілей, часто непов’язаних або навіть суперечних між собою, якщо й взагалі сполучених, то лише de facto, заради причини психологічного або фізіологічного характеру, безвідносно до якогось єдиного морального чи естетичного принципу; ці останні ведуть життя,

здійснюють вчинки і плекають ідеї радше відцентрові, аніж доцентрові, їхні думки — розкидані або ж розсіяні, рухаються на різних рівнях і вловлюють сутність великого розмаїття досвіду та об’єктів самих по собі, без свідомих чи несвідомих спроб залучити чи вилучити їх із непорушної, всеохопної, то самозаперечної та неповної, а то фанатичної й унітарної внутрішньої візії3.

Франко був класичною «лисицею». І його соратники, і його опоненти докоряли йому за непослідовність і мінливість поглядів, звинувачували у «скоках» та обзивали «прапорцем», що розвертається туди, куди подме вітер4. Незалежно від того, наскільки справедливими чи несправедливими були ці закиди, вони відображали мінливий («артистичний» або «поетичний», як казали деякі його сучасники) характер його натури. Тому вивчення Франкового світогляду, як і полювання на лисиць, потребує особливої техніки, зокрема — відмови від спроб звести його до якогось єдиного «-ізму». Важливо бачити різні джерела його формування, різні контексти його функціонування та, відповідно, різні можливі способи його відчитання.

Речник поступу

Попри мінливості Франкового світогляду, він мав певне центральне і стабільне вістря. Це вістря найкраще передставити з допомогою карикатури, що її Франко придумав для львівського сатиричного журналу «Нове Зер-кало». На ній мав бути зображений локомотив із написом «Postupus» (златинізована форма українського слова «поступ»), у якого вперлися, намагаючися стримати його рух, два бугаї