Пророк у своїй вітчизні. Франко та його спільнота (1856 –1886) - Грицак Я.Й.
Влітку 1878 р. Франко з Павликом опинилися в тяжкому становищі, яке доводило його часами до розпуки та думок про самогубство. «По місту казки дивовижні раз у раз: що вже нас арештували, то будуть арештовувати, стережіться, то вішати будуть, то процес виточать за Hochverrat [державну зраду (чім.). - Я.Г.] і т.ін. Але все це дурниці, якби не викликало поганих наслідків з другого боку. Молодіж, котра досить радо горнеться до “Громадського] друга”, взяли в крипи, грозять ексклюзіями та арештами всякому, хто з нами перестає, тягають по канцеляріях та допрошують, — ну, пекло, та й годі!» [48: 84].
Австрійська влада виділяла особливо Павлика як особу, яка тримає в руках всі нитки соціялістичної агітації та підтримує постійний зв’язок із Женевою. Саме в ньому бачили головного призвідцю видань «Громадського друга», «Дзвона» і соціялістичних брошур. Поліційні звіти подавали його діяльність як галицьку ланку у міжнародній соціялістичній змові, що готувала революційний переворот повсюди на континенті і яка, між іншим, проявилася у замаху німецького соціяліста Нобелінґа на німецького імператора влітку 1878 р.76 Франко перебував у тіні свого товариша. Однак наприкінці 1878 — на початку 1879 р. в очах поліції він сам став головним пропаґатором соціялізму в Галичині. 1 жовтня 1878 р. за наказом галицької влади Лімановський мусив покинути Львів і Габсбурзьку монархію77. Він виїхав до Швейцарії, що була місцем притулку для соціялістичної еміґрації з Російської та Австрійської імперій. Услід за ним наприкінці січня 1879 р. до Женеви виїхав і Павлик, щоб уникнути тюремного ув’язнення після чергового судового процесу [48: 153, 156],
Перед від’їздом Лімановський влаштував прощальну вечерю, куди, окрім Франка і Павлика, він запросив польських соціялістів Антонія Манковського, Йосипа Данилюка, Болєслава Червінського та Адольфа Ін-лєндера. На вечері господар і гості домовилися утворити товариство, що мало зайнятися ширенням соціялістичних ідей у краї. Франкові доручили написати короткий соціялістичний «Катехизм» на зразок «Соціялістичної віри» Люї Бляна. Як згадував Лімановський, Франко згодився, додавши: «Щоправда, я сам добре соціялізму не розумію, але навчуся його, поки писатиму»78.
За точність Франкових слів в інтерпретації Лімановського ручатися важко79. Якщо триматися цієї версії, незрозуміло, чому вибір випав саме на Франка: чи зібраним ішлося лише про літературний талант, а чи також це було своєрідним визнанням його очитаности в соціялістичних працях? Так чи так, Франко впорався з покладеним на нього завданням блискуче. Його по-польському написаний і виданий у Львові80 наприкінці 1878 р. «Katechizm socjalistow» («Соціялістичний катехізм», інша назва - «Що таке соціялізм?») здобув велику популярність. «Всі тутка [у Львові. - Я.Г.] говорять, що доста зрозумілий, а робітники дуже хвалять», - писав Іван Франко про успіх своєї книжки до Ольги Рошкевич наприкінці 1878 р. [48: 133]. До появи книжки Шимона Млота-Дікштейна «Хто з чого живе?» («Kto z czego zyje?», 1881) Франків «Катехизм» уважали за найкращий популярний виклад Марксової економічної теорії польською мовою81.
За якісь пів року, з літа 1878 до початку 1879 року, Франко перетворився з маловідомого молодого руського письменника на лідера галицького соціялістичного руху. Влітку 1878 р. робітники-друкарі у Львові починають друкувати газету «Ргаса». Франко і Павлик почали співпрацювати з нею вже з перших номерів82. Наприкінці 1878 р. робітники вибрали Франка на непідписаного редактора газети. Редакторство він розпочав із нового,
1879 р. [48:129-130]. 1 січня 1879 р. «Ргаса» вийшла з новим підзаголовком: «Двотижневик, присвячений справам трудящих класів». З професійного органу львівських друкарів газета перетворилася на загальноробітничий орган.
У науковій літературі немає єдности думок щодо того, хто був іні-ціятором цієї реформи. Зіставлення двох подій - прихід Івана Франка на посаду редактора «Ргасу» та перетворення її на загальноробітничий орган - наштовхує на думку, що ідея реорганізації газети вийшла від самого редактора. Так уважають українські (і радянські, і нерадянські) автори83. Натомість відома польська дослідниця соціялістичного руху в Галичині Валентина Найдус стверджує, що зміна характеру газети була заслугою польського революціонера Людвіґа Варинського, який у жовтні 1878 р. приїжджав до Львова і мав тривалі розмови з галицькими соціялістами. Еміґрант із Російської імперії, Варинський переконував редакційний комітет «Ргасу» у конечній потребі перейти до активної революційної дія-льности. Хоча львівські соціялісти і не згодилися з його арґументами, але одним із результатів тих розмов, уважає Найдус, було перетворення газети на загальноробітничий орган84.
За такої інтерпретації Франкова роль зводиться до мінімуму85. На підтвердження цього погляду Найдус наводить фраґмент із Франкового листа до Михайла Драгоманова від 16 січня 1883 p., в якому він стверджував, що ніколи не був редактором «Ргасу» і не мав вирішального голосу в редакційному комітеті [48: 347]. Але до цих Франкових слів треба ставитися з обережністю: він мусив виправдовуватися перед звинуваченнями Драгоманова, а тому його арґументи полемічно перебільшені. Факти кажуть, що за час перебування на редакторській посаді (від серпня до кінця 1878 р.) він надрукував 35 статтей, значна частина яких мала програмовий характер. І навпаки: майже всі програмові статті, що їх друкувала «Ргаса», вийшли з-під Франкового пера86.
Що ж стосується перетворення газети на загальноробітничий орган, то така тенденція окреслилася ще в серпні 1878 р. Вже тоді Михайло Павлик заявив, що «Ргаса» захищатиме інтереси всіх робітників. У 1880 р. в одній зі своїх статтей (у той час неопублікованій) він запевняв, що саме йому вдалося переконати видавця, робітника Йосипа Данилюка, замінити напрямок газети87. Але в тому самому році саме Франко береться відповідати на закиди Павлика на адресу «Ргасу» й робить це від імені редакції газети [48: 231, 234]. Свідчення Павлика вказують також на велику роль Йосипа Данилюка. Він не лише редаґував газету, але й у вільний від роботи час, вечорами та ночами, сам її набирав. Данилюкова квартира була одночасно і мешканням його багатодітної сім’ї, і головним приміщенням редакції, і притулком для тих її працівників, які не мали за що і де жити, — у тому числі, і для Франка і Павлика [48: 267, 280].
Цей короткий огляд різних версій перетворення «Ргасу» в загальноробітничий орган дає уяву про сам редакційний комітет: він не був ані сталим, ані однорідним. Баланс стосунків у ньому мав свою динаміку. Найсильнішими впливи Франка були від початку 1879 р. до початку 1880 р. Редакційний комітет «Ргасу» задумувався як леґальне
