Пророк у своїй вітчизні. Франко та його спільнота (1856 –1886) - Грицак Я.Й.
Видно було сфабрикованість справи. Вже хоча б із того, що зі своїм «партійним товаришем» Остапом Терлецьким Франко познайомився лише під час слідства. Заарештованих судили на підставі непрямих доказів. Прокурор Зборовський будував своє звинувачування на силогізмі: всі звинувачені є соціялістами, а оскільки пропаганда соціялістичних ідей ведеться переважно нелегальним шляхом, то вони, очевидно, є членами таємного товариства. Як зауважив Павлик у виступі на суді, на такій же підставі можна судити всіх співаків і музикантів: усі вони співають і грають за одними нотами — отже, є змовниками. Сфабрикований характер судової справи 1877-1878 року треба особливо підкреслити з уваги на те, що радянська історіографія пробувала трактувати її як доказ існування в Галичині соціялістичного руху. Насправді ж ані суддя, ані галицька публіка не мала чіткого поняття, що таке соціялізм і в чому полягає його злочинний характер40.
Франкознавці, подаючи Франка як головну дійову особу цієї історії (це, зокрема, відобразилося у назві, під якою цей процес описано в літературі -«процес Франка і товаришів»)41, дуже перебільшували. Насправді роль «зірки» на ньому відігравав удруге заарештований Остап Терлецький42. Його промова під час судового процесу справила найбільше враження своєю щирістю й переконаністю - аж такою мірою, що судді цілком його виправдали43. Павлик же звернув увагу суддів і преси своїми виступами про вільну любов, чим шокував публіку і через що зробився об’єктом анекдотів44.
Свідчення про поведінку на судовому засіданні Франка різняться. Одні кажуть про велике враження від його виступів45, інші взагалі оминають його увагою46. Преса виділяла Франка серед інших оскаржених завдяки його юначому мрійливо-веселому вигляду; він, здавалося, навіть був задоволений з того, що став предметом уваги і відповідав на запитання суддів по-руськи і з наївною відвертістю47. Попервах Франко звернув на себе увагу слідчих винятково тією аґітаційною місією на Закарпаття, що йому призначив був Драгоманов48. Але в ув’язненні він ненароком обтяжив себе новим звинуваченням. У судовій камері він пробував розговоритися з іншими в’язнями — трьома селянами та кухарчуком-злодієм Каролем Скаміною — і розповісти їм про соціялізм. З усіх чотирьох лише Скаміна виявився уважним слухачем. Але не так, як бажав би цього Франко. Скаміна зразу ж доніс про зміст розмов карному суду49. З того часу проти Франка, крім оскарження у приналежності до таємного товариства та недозволеному поширенні літератури, фігурувало ще одне звинувачення, яке обтяжувало його вину: намагання здобути для таємного товариства нових прихильників50.
Окрім Мандичевського51, всі звинувачувані призналися до соціялістичних поглядів, але ніхто не визнав себе винним у приналежності до таємного товариства. Суд засудив Франка на шість тижнів та 5 Гульденів штрафу. Порівняно з іншими, це не був ані найтяжчий, ані найлегший вирок: Котурницького і Павлика засудили на 3 місяці, Івана Мандичевського, Щасного Сельського й Анну Павлик на 1 місяць арешту52. У тюрмі він пробув до початку березня 1878 p., тобто у загальному враховуючи час слідчого ув’язнення, 9 місяців53. Під час ув’язнення Франко багато читав, писав і навіть збирав з уст в’язнів матеріяли для своїх літературних й етнографічних творів54. Але загалом тюремний досвід був для нього нелегким. Франко писав:
Дев’ять місяців, пробутих в тюрмі, були для мене тортурою. Мене трактовано як звичайного злодія, посаджено між самих злодіїв та волоцюг, котрих бувало в одній камері зо мною по 14—18, перекидувано з камери до камери, при ненастанних ревізіях та придирках (се, бач, за те, що я «писав», т. є. записував на случайно роздобутих карточках паперу случайно роздобутим олівцем пісні та приповідки з уст соузників або й свої вірші), а кілька тижнів я просидів в такій камері, що мала тільки одне вікно, а містила 12 людей, з котрих 8 спало на тапчані, а 4 — під тапчаном для браку місця. З протекції, для свіжого повітря, соузники відступили мені «найліпше» місце до спання — під вікном насупротив дверей; а що вікно задля задухи мусило бути день і ніч отворене і до дверей продувало, то я щорана будився, маючи на голові повно снігу, навіяного з вікна. [49:
245]
З перспективи XX століття з його досвідом нацистських і радянських концтаборів, скарги на жорстокість австрійської пенітенціярної системи можуть здатися смішними. Не треба, однак забувати, що тюрма завжди залишається тюрмою, а навіть декілька тижнів ув’язнення у поганих санітарних умовах могли привести до непоправної втрати здоров’я, а в окремих випадках — до смертельної хвороби, як-от сухот чи запалення легенів (як це сталося з Володимиром Наумовичем, сином відомого русофільського діяча Івана Наумовича, ув’язненим разом із батьком у 1882 р.55, та Франковим знайомим селянином Гринем Римарем після арешту і суду у 1886 р.)56. Найбільше ж докучав в’язням поганий тюремний харч. Сестра Болєслава Лімановського зразу по відвіданню його у львівському ув’язненні писала: «Бідака зле виглядає, тюремні мури мусять діяти на нього погано, і власне, того боюся, якщо йому доведеться сидіти довше... їжу йому посилаю з дому»57. А треба взяти до уваги, що у львівському ув’язненні Лімановський пробув набагато менше, аніж Франко, до того ж, як сам признавався, у досить комфортних умовах, через постійну опіку дружини і сестри, які реґулярно передавали йому їжу, гроші і книжки58. Під час першого ув’язнення Павлика таку саму роль виконував Іван Франко — купував на гроші Драгоманова харчі й носив їх своєму приятелеві. Одночасне ув’язнення самого Франка й обидвох Павликів було тяжчим ще й тому, що не було нікому носити їм передачі з волі. Університетський професор Павлика і Франка Омелян Огоновський відмовився передати в’язням гроші, які надіслав йому для них Драгоманов59.
Але, твердив Франко, «не сама тюрма була для мене найтяжчою пробою: засуд кримінального суду, а особливо те, що я опісля
