Пророк у своїй вітчизні. Франко та його спільнота (1856 –1886) - Грицак Я.Й.
Але цю можливість попервах належно не використали. Парадоксальним чином близькість промислів діяла як гальмівний фактор. Борислав відтягав на себе основні людські та фінансові ресурси, полишаючи Дрогобич із невеликими рештками. Показово, що темпи демографічного приросту Дрогобича у 1857-1900 pp. та частка зайнятих у промисловості, ремеслі й торгівлі були нижчі, як у Стрию і Станіславові, та ледь перевищували Сам-бір29. Якщо Дрогобич у чомусь виграв від близькости Борислава, то хіба у перетворенні його на центр споживання, де відпружувалися після тяжкого трудового тижня чимало робітників: жодне інше місто в Галичині не мало таких високих прибутків від продажу спиртних напоїв, як Дрогобич, а за кількістю шинків (167 у 1875 р.) він перегнав і Самбір (52), і Стрий (84), і Станиславів (118)30.
Зміни на краще почалися лише десь на межі 1870—1880-х років, а акумулятивного ефекту вони досягли в останні десятиліття перед війною. Кардинальною подією стало відкриття залізничного сполучення Дрогобича зі Стриєм, Самбором і Бориславом у 1872 p., зі Львовом у 1873 р. та Станииславовом у 1875 р. Відтепер до Львова з Дрогобича із зупинкою у Стрию можна було дістатися швидким поїздом за неповні чотири години. Колією рухалися не лише люди й товари, але й новини та певні зразки для наслідування. Впродовж перших десяти років після відкриття залізничного сполучення у Дрогобичі з’явилися осідки великих компаній, почалася інтенсивна забудова центру кам’яницями, виникла ціла мережа громадських товариств (від пожежного і кредитного до музичного і читального), почали виходити аж дві газети (єврейська «Drohobyczer Zeitung» і польсько-українська «Gazeta Naddniestrzanska»). Під кінець XIX ст. Дрогобич став індустріяльним містом та інтелектуальним центром, що підтримував стосунки і з крайовою, і з імперською столицею. Давід Горовітц, один із засновників молодіжного сіоністського руху, так згадував про місто свого дитинства:
Дрогобич у всьому, що стосується суспільного життя малих міст у Галичині, був винятковим. На поверхні він нагадував всі інші місця: тут панувала меланхолія і похмура атмосфера меланхолії. <...> А однак усе було іншим <...>. Усе було до певної міри гострішим, різноманітнішим, видатнішим. Було очевидно, що тут більше енергії та більше бродіння.
Нафта, яка виступала з-під землі в сусідньому містечку Борислав, витворювала суспільні й господарські зміни, незнані деінде <...>. Це було єдине місто в Галичині, яке приваблювало увагу всього світу31.
Образ Дрогобича, який виникає з цих слів, становить разючий контраст до Франкових спогадів часів його дитинства і юности:
В часі моїх гімназіяльних студій Дрогобич був містом, дуже багатим на неґативні прикмети. Почислити, чого там не було, — вийде дуже довгий реєстр. Не було ані одної порядної кав’ярні, ані реставрації, ані одної публічної бібліотеки, ані одного освітнього товариства, ані одного зібрання чи то з політичною, чи з освітньою метою. Не було майже нічого того, що характеризує хоч наполовину європейське місто. Не було навіть води, крім домашньої соленої, якої посторонні люди не могли пити. Більшість вулиць без тротуарів та без освітлення, а широко розкинені передмістя, особливо Задвірне, Завізне та Війтівська Гора, були собі прості села з солом’яними стріхами, огороджені плотами, з захованням зовсім сільського характеру. Залізницю з Дрогобича до Стрия побудувано, коли я був у сьомім гімназіяльнім; до того часу Дрогобич був собі «вільним королівським містом», вільним, невважаючи на свою нормальну школу та гімназію, від усього, що пахло цивілізацією та інтенсивнішим духовим життям. [21: 316]
У часи Франкового навчання місто виглядало «по-міському» лише у центрі; натомість передмістя мало відрізнялися від сіл. Загальна площа міста у 1880 р. становила 1600 моргів, але якщо вилучити з неї обшар землі, зайнятих під городи, поля і ліси, то справді міська частина становила заледве 300 моргів32.
Однак «міське повітря» робило своє: у Дрогобичі Франко вчився і набирався нових, не властивих для сільського життя понять і звичок. Його найпершими вчителями мудростей міського життя були ремісничі підмайстри, з чийого товариства він міг користати, живучи у далекої родички Кошицької, власниці столярної майстерні в одному з передмість Дрогобича. Життя міських ремісників, за словами Франка, було «розмежоване зовсім за іншими межами, поділене по зовсім іншій шкалі», аніж те, до якого він звик у селі. Від одного з підмайстрів, Яська Романського, Франко дізнався про справжню вартість грошей:
У селі я бачив, як усі дорожили грішми, побивалися за ними, але який їх практичний пожиток, чим вони можуть бути для чоловіка, се лишалося мені тайною. Селяни купували за гроші дуже мало: сіль, перець, шкіру на чоботи — значить, речі, нічим не придатні для моєї дитячої фантазії.
Найбільша часть їх грошей ішла в якусь неясну для мене безодню, що звалася «штайрантом» [перекручено від Steueramt (нім.) — податкова управа. — Я.Г., що то про неї селяни говорили все з якимось острахом, так, що й я привик бачити в ній щось страшне та нелюдяне. І коли в селі мені трафлялося часом мати кілька крейцарів — звичайно заможніші гості дарують господаревим дітям по крейцару або два «на обарінок» — то я не знав, що робити з ними, і, побавившись, або губив їх, або віддавав мамі.
Тут уперве я пізнав вартість грошей як джерела різних приємностей. Ясько вчив мене промінювати гроші на цукерки, яблука, горіхи, оповідав про різні способи, як у місті заробляють і пускають гроші, характеризував заробітки жебраків, водоносів, шматярів та кістярів, перекупок, садівників і різних категорій того дрібного зарібного люду, що заселював промислову частину Дрогобича... [21:181—182]
Серед усіх інституцій, що надавали Дрогобичу вигляд міста, важливе місце займала гімназія. Вона виділялася навіть візуально: це був один із небагатьох двоповерхових будинків у центрі міста, більшість (95%) становили одноповерхові будівлі33. Дрогобицька гімназія не могла бути світочем просвіти у місті, де на початку 1880-х pp. 70% населення не вміло ані читати, ані писати34. Вона мала інше призначення: полонізувати місто. Дрогобич належав до числа тих галицьких міст, де поляки становили виразну меншість (23,5% проти 25,8% русинів та 50,4% євреїв у 1880 р., якщо рахувати на підставі конфесійної приналежности)35. Великі передмістя були русько-українські, а середмістя - єврейське. Поляків, поза урядниками, професорами і ремісниками, було мало36. Гімназію створили 1858 р. ухвалою міських урядників і на громадські гроші з патріотичною метою
