Пророк у своїй вітчизні. Франко та його спільнота (1856 –1886) - Грицак Я.Й.
Наскільки відбігало від норм селянського життя дитинство Франка, можна уявити, знаючи, що він був звільнений від праці в господарстві. Його описи сільської праці в автобіографічних оповіданнях не переходять найнижчого ступеня «сільської освіти» — пасіння гусей. Уже пізніше, у зрілому віці, коли позбавлений інших засобів існування Іван Франко змушений був таки повернутися до селянської праці, він признавався, що в нього «до польової роботи <...> зовсім нема вмілости» [48: 267]60. Можливо, причиною цього нетипового явища було те, що батько жалів свого довгожданого первістка61, або в його ковальському і досить заможному господарстві не було такої потреби у дитячій праці, а по його смерті вітчим дав Іванові змогу закінчити освіту, щоб у такий спосіб вилучити його з числа дітей, які одержать земельний спадок. Але факт залишається фактом: Франка не залучали до тяжкої праці, звичної для його однолітків.
Треба, однак, узяти до уваги, що з батьками Франко прожив тільки перші шість років свого життя62. З 1862 по 1864 р. він жив у своєї бабці Людвіки у Ясениці Сільній, куди його віддали у початкову школу. В одній з автобіографій Франко пояснював, що його віддали до родичів у сусіднє село, бо в Нагуєвичах школа була надто далеко, у горішньому кінці села. Це пояснення не виглядає цілком переконливим63: адже після двох років навчання в Ясениці його віддали ще далі, аж у Дрогобич.
Виглядає, що Франкові зразу планували дати повну освіту. На відміну від нагуєвицької початкової, у ясеницькій школі дітей учили німецької та польської мов, без яких годі було продовжувати навчання64. Це припущення виглядає ще переконливішим, якщо взяти до уваги засадничу відмінність між світоглядом шляхти і світоглядом селянства. Рід Людвіки Кульчицької достеменно простежується протягом трьох поколінь - від її батьків до її дітей, але навіть і на цьому відрізку видно, що в сім’ї було традицією давати дітям повну освіту. Брат Людвіки Іван був греко-католицьким священиком і закінчив Львівську духовну семінарію. Невідомо, де вчилися її сини, але немає найменшого сумніву, що то були освічені люди: старший брав участь у польському повстанні 1863 р. проти Росії й загинув, а середній був офіцером і помер у Львові як «ліквідатор каси»65. Третій син Павло не покидав села, бо мати переписала на нього своє майно, щоб доживати при ньому свій вік. Але цей також був письменним: саме він навчив читати Івана Франка, коли тому було шість років [49: 241]. Наймолодший син Ігнатій учителював у селі Куликові66.3 шести дітей освіти не дістали тільки дві дочки (у т.ч. мати Івана Франка) - і це при тому, що Людвіці по смерті чоловіка (1840) довелося дбати про добробут сім’ї самій. Кошти на освіту дітей вона одержувала, випродуючи свою землю, і це також говорить про засадничу відмінність її настанови від селянського світогляду, коли не земля, а освіта вважається об’єктом капіталовкладення в майбутнє дитини.
Франко постійно приїжджав до своєї бабці на канікули з Дрогобича, аж до її смерти у 1871 р. Казали, він був її улюбленцем. Характерно, що вона не залучала його до тяжкої роботи - хоча, як випливає зі спогадів Павла Кульчицького, сім’я працювала у полі, а чоловіки навіть не цуралися жіночої праці вдома [46/1: 578]. Людвіка Кульчицька мала безперечний вплив на виховання внука. Двоє його молодших братів, якими вона не опікувалася, були позбавлені того духовного аристократизму, який відзначали у його вдачі сучасники. Вони не дістали освіти й жили та померли як прості селяни67. Збереглися їхні та вітчимові листи до Івана Франка, писані у дорослому віці68. Важливим є не лише зміст, але й форма написання. Онуфрій і Захар звертаються до брата не лише як до старшого віком, а як до особи з вищого соціяльного щабля; навіть вітчим, старший за Івана Франка і за віком, і за сімейним статусом, у звертанні до пасерба час від часу збивається з «Ти» на «Ви». Листи зраджують неграмотність Франкових братів і малограмотність їхніх сусідів або дітей, які писали за них на їхнє прохання: їх писано без розділових знаків і прописних літер, часто з використанням польських або й вигаданих букв, слова перекручено або ж поділено на частини за незрозумілими правилами. Але вони ж показують зародження нових явищ: Франкові родичі постійно просять надіслати їм газети, журнали, популярні календарі для читання та якісь «цікаві книжки», і як випливає з листів, цю їхню цікавість поділяють із ними сусіди та знайомі з села69.
Річ не в тому, що Франкові брати значно поступалися перед ним в інтелекті чи вроджених здібностях: вони не цураються книжки, і принаймні Онуфрій виказував певні таланти. Просто жоден із них не дістав того життєвого шансу, який відкрився перед Іваном Франком, первістком і улюбленцем батьків та бабці. Без цього шансу навряд чи сам він у дорослому віці відрізнявся би від своїх братів. У кожному разі, Франко ніколи не став би Франком, якби його дитинство текло тим самим руслом, що й в абсолютної більшости селянських синів.
Розділ 4Шкільні
роки
Іван Франко (в центрі) з Ярославом Рошкевичем та Іполитом Погорецьким, Дрогобич, 1875 р.
Із книжки: І. П. Слупський, упор., Іван Франко. Документальні фотографії, вид. 2-ге, доповнене.
Б. д., б. м. [Львів, 1971], с. 23
Сільські хлопці, які в школі виявили хист до навчання, здебільшого прагнуть, не залишаючися довго в селі, за першої ж нагоди переїхати до міста - тенденція, добре знана історикам освіти1. Не був тривалим і Франків побит на селі. Школу в Ясениці Сільній він покинув наприкінці першого класу2, після прикрої сутички з одним із сільських школярів3. На початку вересня
