Пророк у своїй вітчизні. Франко та його спільнота (1856 –1886) - Грицак Я.Й.
Малий Франко теж не був безневинним дитятком. Ще у зрілому віці його мучив образ пташеняти, якому він власноручно скрутив голову. Йому здавалося, «що все дурне, безцільне, жорстоке і погане, що я тільки коли зробив у своїм житті, скристалізувалося в конкретнім образі отсього малого, невинно замордованого пташка» [26: 68]30. Наслідки інших дитячих забав могли бути набагато серйознішими. Одного разу Франко з двома товаришами стрибав зі стріхи на землю, встелену соломою. Він скочив першим і зразу забрав солому, щоб його приятель скочив на голий тік. І лише застережний крик іншого хлопчака відвернув нещастя31. У час навчання в Ясениці Сільній Франко «позичив» олівця у шкільного товариша — й тому дуже перепало від батька за втрату речі, на яку пішли тяжко зароблені гроші (Франко розповів цю історію в оповіданні «Оловець»)32. Іще одного разу Франко ледь не втопив свого однолітка: завів його, ради жарту, на глибоку воду, а тоді, сказавши «На, ратуйся», покинув. Той напевно втонув би, якби не нагодився старший хлопець і не витягнув його з води33.
Всі ці маленькі епізоди з Франкової біографії цікаві перш за все тим, що показують реальний, а не зідеалізований образ сільського життя. Франкові бешкети показують у ньому нормальну сільську дитину. Його ненормальність полягала у чомусь іншому. Він час до часу впадав у глибоку задуму, говорив сам до себе, ставив старшим дивні запитання або говорив щось таке, від чого ті лише стенали плечима.
Сусіди твердили, що як дитя малий Франко «якесь не таке, як люди». Але часом малий Франко дратував навіть власну матір. В одному з автобіографічних оповідань він описував епізод зі свого дитинства: мати подає капусту на обід, всі їдять мовчки, але її старший син, задивившись на образ Матері Божої на стіні, після хвилі задуми питає: «чому тото свята матінка дивиться, дивиться, а капусти не їсть?». У хаті сміх, регіт, а його мама кричить на нього: «Та чому ти, тумане вісімнацятий [звична сільська примовка до ідіота. — Я.Г.], не помислиш уперед, що маєш казати <...>!»34 [15: 69—70]. Батько, який у своїх зрілих роках ледве дочекався дитини, втішався такою поведінкою свого сина і вважав її ознакою великого розуму. Яків навіть зробив синові в кузні окрему лавку, на якій той пробував і собі кувати. Однак йому погано виходило, і батько казав Іванові: «з тебе не буде коваля, ти будеш попом». Приблизно те саме казав Франкові і його перший учитель, сільський дяк Андрусевич: «Ти будеш великим писателем, або великим багачем, або великим злодієм»35.
Найдивнішим був інший епізод: одного літнього дня, коли над Ділом збиралися грозові хмари і блискавки, він став один до бою зі стихією, щоб захистити від дощу і граду своє село і сільські ниви. Викрикуючи заклинання, він заборонив бурі наближатися до Нагуєвичів. «Перемігши» свого грізного противника, він після сильної екзальтації знепритомнів та впав у глибокий сон, аж поки його не знайшла стурбована мати. Цю надзвичайну силу Франко, за його власними словами, нібито успадкував від своєї матері36.
Цей епізод ліг в основу автобіографічного оповідання «Під оборогом» [22: 35—52]. У контексті нашої розповіді він цікавий тим, що описує ще один характерний момент із «життя серед природи», на який майже не звертають увагу сучасні дослідники, у тому числі біографи Франка. Для Франкових сучасників навколишній світ був заселений надприродними силами. В їхній уяві ці сили були не менш реальними, аніж сама природа. Формально галицькі русини чи мазури були християнами-монотеїстами, фактично ж — пантеїстами. Вони вірили, що весь світ, небо, повітря й уся земля заповнені богами та що вся природа жива, а в ній усе думає й говорить нарівні з людьми та богами. Вірування у ці сили постачали їхній мозок тими причиново-наслідковими зв’язками у явищах щоденного життя, яких їм не вистачало через брак освіти. Чому зникло молоко у корови? Бо так начаклувала відьма, і забирання або псування коров’ячого молока є головним її заняттям. Окрім того, відьми крадуть зорі з неба, псують урожай, одежу, розбивають сім’ї, спроваджують хвороби на людей і навіть можуть позбавити їх життя. Направити шкоду може лише інша чарівниця, і то з іншого села. Як упізнати відьму? Просто: на Великодню ніч, коли всі люди у церкві зайняті відправою, вона сидить у куті і їсть ковбасу. Чаклувати можуть не лише відьми. Це вміють робити також євреї, їм дозволено чарувати менш побожних людей. У надприродну силу можуть перетворитися навіть душі померлих інженерів. Талантом, яким відзначився раз малий Франко - відвертанням гроз - займалися градівники (інша назва - хмарники, градобури). Деякі сільські громади навіть тримали собі градівників і платили їм за те, що вони розганяли хмари37.
У сучасного читача вся ця інформація може викликати хіба посмішку. Але в часи Франкового дитинства справи виглядали надто серйозно. Не було такого села, де хоч би одну, а то й декількох жінок не мали би за відьом. Досить було найменшої пригоди, щоб викликати підозру в чарівництві. Особливо це стосувалося часів суспільних нещасть: неврожаю, голоду, епідемії тощо. Хворобливо налаштована фантазія розбуджувала незвичайну підозріливість. Горе тому, на кого падала підозра, хіба що його чи її захищало суспільне становище. У самих Нагуєвичаху 1764 р. спалили одну з останніх знаних у краї чарівниць38. Уява малого Івана була заполонена розповідями про духів і упирів, які він щодня чув від служниць або від селян у кузні [21: 160]. Однією з найстрашніших таких історій, через яку він від найменшого шурхоту скрикував і навіть непритомнів, була розповідь про те, як під час епідемії холери 1831 р. у Нагуєвичах спалили кількох селян, запідозрених у тому, що вони були упирями, винними у смерті односельців. А «найстаршим упирем» називали о. Иосафата Качановського, ігумена монастиря оо. Василіян у Дрогобичі і ректора міської школи, бо він був «дуже червоний» (імовірно, о. Качановський страждав від якоїсь хвороби крові, через що завжди мав червоне обличчя)39. Знаючи про смертельну загрозу, яка нависла над ним через темноту мужиків, він довго ні на крок не міг вийти за стіни монастиря. 1873 р. епідемія холери повторилася, і цього
