Пророк у своїй вітчизні. Франко та його спільнота (1856 –1886) - Грицак Я.Й.

Історія сім’ї, в якій народився і виріс Іван Франко, у цю схему вкладається повністю. У Якова Франка не залишилося дітей від першого шлюбу, і його повторний шлюб у досить пізньому віці був останнім шансом створити сім’ю. Він одружився два тижні по тому, як поховав першу жінку, що померла від холери у 1855 р. За рік у подружжя народився первісток Іван, герой нашої оповіді. Марія народила у цьому шлюбі ще чотирьох дітей: дочок Тетяну (1858) і Юліанну (1863) та синів Захара (1859) й Онуфрія (1861). З п’ятьох дітей, народжених у шлюбі Якова Франка з Марією Кульчицькою, двоє — обидві дочки — померли малими дітьми (Тетяна прожила п’ять, а Юліанна - неповні три роки).

Яків Франко прожив із Марією дев’ять років, до своєї смерти 15 квітня 1865 р. у віці 63 роки. Пів року по тому вдова одружилася з парубком Григорієм Гавриликом, сусідом Кульчицьких, молодшим від неї на шість років (на момент шлюбу йому було 23), народила від нього ще трьох дітей, із яких вижила тільки дочка Юлія (після одруження - Юлія Багрій). Марія перестала родити у 1870 p., захворівши після останніх пологів. Хвороба поклала її у ліжко, з якого вона вже не встала. Марія Кульчицька померла 1 червня 1873 р. у віці 38 років.

Посиротілі Іван Франко з братами були здані на повну ласку вітчима. Той не довго носив жалобу й уже за два з половиною тижні — 18 червня 1873 р. - одружився з Марією Терлецькою, теж шляхтянкою з походження. З нею він прожив аж до 1900 p., а по її смерті одружився втретє з Параскою Франко, племінницею Якова, яка до того часу поховала двох чоловіків. Гаврилик помер 22 травня 1916 року, не доживши тижня до смерти самого Івана Франка9.

Схеми утворення і розпаду сімей великою мірою залежали від форм господарювання. Підставою виживання для більшости у традиційному суспільстві була праця на землі. Специфікою Галичини, як і всієї Східної Европи, було домінування екстенсивного рільництва, що базувалося на тяжкій ручній праці. Добрива, техніка, сівозміни були незнані або використовувалися мінімально. У своїх головних рисах це був дуже консервативний спосіб господарювання: фахівці стверджують, що місцева аґротехніка не зазнавала суттєвих змін впродовж п’яти тисячоліть, від часів Трипільської культури (III тис. до н.е.). На значно гірших землях, де застосовували інтенсивне рільництво, вдавалося виростити більші врожаї: в Чехії, наприклад, у 1890 р. з одного гектара збирали 17,43 центнера пшениці, тоді як у Галичині — 12,23, на Буковині — 12,54, у гірській частині Карпат - 8,5 центнера. Забезпеченість селян харчами трохи покращала з появою у XVIII ст. картоплі, яка швидко стала головним харчовим продуктом і вперше дала мешканцям села шанс наїстися. Проте картопля не змінила основної схеми виживання: якщо земля вродила, селяни мають що їсти, не вродила - голодують10.

Народження і раннє дитинство Франка припало якраз на перші роки під час і після найбільшої природної катастрофи, що спіткала Галичину у XIX столітті. У народній пам’яті вона відклалася під назвою «тісні роки» (1840-1850-ті роки). Як і у випадку з відомим ірландським голодом, початок їй дав великий неврожай картоплі 1846 р. Він повторився у наступні роки. «...Не одна господиня, - переповідав Франко спогади своїх односельців, -притомившися цілий день над копанням, вечером усе викопане забирала в запаску і, голосно ридаючи, мов по покійнику, вертала додому...» [26:194]. Михайло Зубрицький, Франків приятель і місцевий етнограф, додавав іще один живий образ із тих часів: «Як котрий увидів кусок хліба, то аж трясся до нього»11.

Неврожай картоплі був лише початком дальших нещасть. Після 1850 р. почалася епідемія чуми серед худоби, а в 1854 р. - холери, яку на Підгір’ї називали «коломийкою» (саме від цієї епідемії померла перша жінка Якова Франка). Господарську кризу поглибили політичні події. У зв’язку з Кримською війною (1853—1856) Відень виставив у Галичині, як у пограничному з Російською імперією краї, військові частини. Утримання великої армії привело до збільшення попиту на картоплю. Одночасне закриття кордону та заборону ввозити сільськогосподарські продукти з Росії у поєднанні з переліченими чинниками призвели до справжньої продовольчої катастрофи12. В окремих місцевостях були навіть зафіксовані поодинокі факти канібалізму. Галицькі селяни рятувалися від голоду, тікаючи у сусідні землі. Франкову сім’ю від голоду врятував батько. У «тісні роки» він їздив на Поділля по пшеницю й на Буковину по кукурудзу, перепродуючи їх потім удома, та возив дрогобицьку сіль у Замостя й на «Литву» (так називали тоді білоруські землі, що належали до литовської частини колишньої Речі Посполитої)13.

Усі ці факти допомагають зрозуміти, наскільки бажаною і довгоочікуваною була поява у сім’ї Якова і Марії Франків сина-первістка. Ніде у спогадах чи в автобіографічних творах Іван Франко не описав стосунків між батьками. Проте з цих творів добре видно, що обидвоє любили його. Яків був доброю і великодушною людиною й не шкодував для сина душевного тепла. Радісний настрій і веселість, які панували у батьковій кузні, залишилися у Франковій пам’яті «живими і незатертими» спогадами. То були «найприємніші й найщасливіші хвилі мого дитинства» [16: 436], скаже він багато років по тому; «на дні моїх споминів і досі горить той маленький, але міцний огонь» [21:170]. Іван сидів у кузні, приглядаючись до батькової праці й слухаючи розмов, що їх вели селяни з Нагуєвичів і навколишніх сіл. Батько дбав, щоб сина не зачепили ані іскри від розжареного заліза, ані розмови на неморальні — як він уважав — теми.

Хоча Яків Франко був неписьменним [31: 29], Іван Франко добачав у ньому «зав’язок тої сільської інтелігенції, що бажала вже тепер повернути хід сільських діл на інший <...> лад і <...> забігала думкою в будуще» [22: 221-222]. Його девізом було «з людьми і для людей» [21: 167]. Яків відзначався тим, що тепер назвали би громадською активністю й громадською жертовністю. Коли в Нагуєвичах після скасування панщини (1848) збирали гроші на церкву, із зібраних в усій громаді 447 золотих ринських він сам пожертував 189. За це Яків удостоївся згадки у тогочасній русько-українській пресі14. У 1849 р. він був серед галицьких селян, які у Львові урочисто відзначали першу річницю знесення панщини [2: 8].

Непересічна особистість Якова Франка залишила відбиток на синові. По своєму батьку, як твердив Іван Франко, він успадкував потребу праці заради громади. Одну зі своїх найкращих поем (так про неї, принаймні, відгукувалися сучасники) «Панські