Пророк у своїй вітчизні. Франко та його спільнота (1856 –1886) - Грицак Я.Й.

56    Див. розділ «Франко та його селяни».

57    Biblioteka Narodowa w Warszawie, Wydziat zbiorow specijalnych (далі: BN, wzs),

II 2899, mikrofilm 41254, c. 248.

58    Limanowski, Pamigtniki (1870—1907), т. 1, c. 173-175.

59    Див.: М. Павлик, «Із переписки М. П. Драгоманова з Д-ром Омеляном Огоновським», Житє і слово, 1897, травень - червень; лист-відмову Омеляна Огоновського див. с. 369-370; див. також: Микитюк, Іван Франко та Омелян Огоновський, с. 41.

60    Це однаково стосувалося як руської, так і польської преси. 22 січня 1878 р. Павлик скаржився у листі до Драгоманова: «В газетах ми виходимо сміхованцями - так невірно і нечесно писано про нас». Павлик, Переписка, т. 2, с. 284.

61    Як випливає з листування Франка і Ольги Рошкевич, відмова не була категоричною: Рошкевич вимагав від Франка продовжувати кар’єру, в тому числі «старатися про докторат», але Франко цих умов не прийняв [48: 76, 78, 86].

62    Чайковський, «Мої спогади про Івана Франка», у виданні: Гнатюк, Спогади, с. 96-97. Зі слів іншого сучасника подій, тодішнього студента - «Горстка “проскрибованих” була від нас відділена неначе китайським муром» (Олесницький, «З-понад четвертини століття», у виданні: Гнатюк, Спогади, с. 67).

63    А. С., «Новинки. Соціялізм. Процес во Львові», Руський Сіон, 1878, 2, с. 62; Himka, Socialism in Galicia, c. 69, 199.

64    Чайковський, «Мої спогади про Івана Франка», у виданні: Гнатюк, Спогади, с. 97.

65    Сумною ілюстрацією до цієї тези стала доля сільського вчителя Лева Василевича, який поширював брошури Франка. Він не міг дістати постійної посади, його весь час переводили з місця на місце, і він помер у матеріяльній скруті на 23 році життя (Студинський, «Іван Франко і товариші», с. 84). Про становище галицьких учителів детальніше див.: Baik, «Z historii rozwoju ukrainskiej szkoty»,c. 154-155.

66    Див. також подібну оцінку, яку дав Юліян Романчук, один із народовецьких лідерів: Павлик, Переписка, т. З, с. 515.

67    Самі соціялісти були свідомі цього завдання. Такі думки розвивав Болєслав Лімановський зразу по свіжих слідах судового процесу у львівській газеті «Dziennik Polski». Див.: Limanowski, Pamigtniki (1870-1907), т. 1, с. 182.

68    Так назвала Франка і Павлика львівська газета «Dziennik Polski» (1878,22 серпня, №192).

69    Таке трактування подав Михайло Драгоманов, який сам запропонував назву для нового журналу - див.: Павлик, Переписка, т. З, с. 516-517. «Громадський друг» вийшов на гроші Драгоманова - частину його Уваровської премії за підготовлений ним разом з Володимиром Антоновичем збірник «Історичні пісні українського народу».

70    ТТДТА у Львові, ф. 146, оп. 2, од. зб. 14628, арк. 2.

71    Іван Франко. Документи і матеріали, с. 79-80.

11 Цит. за: О. І. Дей, Українська революційно-демократична журналістика. Проблеми виникнення і становлення, Київ, 1959, с. 200.

73    Франко, «Михайло Павлик», с. 167-168. Цю думку Франка підтверджують пізніші дослідження: М. Л. Бутрин, «Цензурна історія збірки “Молот” (1878)», Українське літературознавство, 1971, №12, с. 46-50; Дей, Українськареволюційно-демократична журналістика, с. 86-144; І. Денисюк, «До цензурної історії “Громадського друга”, “Дзвона” і “Молота”», Іван Франко. Статті і матеріали, вип. 6, 1958, с. 49-73.

74    Dziennik Polski, 1878, 28 серпня, №192.

75    Цит. за: Дей, Українська революційно-демократична журналістика, с. 331.

76    HHS, InformationsbM-o, 1345,1656,1704,1778, 3087, 3549, 3436/98, 1878.

77    BN, wzs, mikrofilm 41257, c. 27; Michat Sliwa, Bolestaw Limanowski, Czlowiek і historia, Krakow, 1994, c. 58.

78    Limanowski, Pamigtniki (1870-1907), т. 1, c. 199.

79    Лімановський визнавав, що його опис міг бути не точним. За іншою версією, зустріч відбулась у червні 1878 p. (Himka, Socialism in Galicia, c. 71), отже, на могла бути пов’язана з його від’їздом (Лімановський одержав наказ залишити Галичину в серпні 1878 р.). Він намагався відновити у пам’яті перебіг цієї вечірки на підставі листа від якогось адресата за підписом K...cki (Kulmatycki?) від 7 листопада 1878 p. (Limanowski, Pamiqtniki (1870-1907),т. 1, с. 199; Marian Zychowski, Bolestaw Limanowski, 1835-1935, Warszawa, 1971, c. 70). На жаль, мені не вдалося виявити цього листа попри ретельний перегляд усієї тогочасної кореспонденції Лімановського, що збереглася у відділі рукописів Національної бібліотеки у Варшаві.

80    Задля конспірації титульна сторінка не вказувала прізвища автора, а місцем видання названо Липськ (Ляйпциґ).

81    Jozef Koztowski, «Iwan Franko a polski ruch robotniczy w Galicji w latach siedemdziesiqtych і osimdiesiqtych wieku XIX», Kwartalnik Instytutu Polsko-Radzieckiego, 1954, 1 (6), c. 98. Під час «великого краківського процесу» 1880 р. 35-ти соціялістів на чолі з Людвиком Варинським Франків «Катехизм» зачитували як один з доказів їхньої «небезпечної для держави діяльности».

82    Юзеф Гудец, один із засновників галицького соціялістичного руху, твердив, що Франко разом із Павликом стали працювати в газеті вже від третього її номеру. Див.: Ргаса, 1892, 14 лютого, №3, с. 1.

83    Г. Д. Вервес, «Іван Франко у робітничій газеті “Ргаса”», у виданні: І. О. Гуржій, П. М. Каленченкота ін., ред., Іван Франко як історик, Київ, 1956, с. 123; Himka, Socialism in Galicia, c. 72.

84    Walentyna Najdus, «Poczqtki socjalistycznego ruchu robotniczego w Galicji (lata 70-

80 XIX w.)», Zpolawalki, 1960, №1 (9), c. 9. Найдус покликається на одні з найперших історій галицького соціялістичного руху: Emil Haecker, Historia socjalizmu w Galicji і naSlqsku Cieszynskim, Krakow, 1933, c. 199; Feldman, Stronnictwa і programmy, т. 1, c. 87. Григорій Вервес твердить («Іван Франко у робітничій газеті “Ргаса”», с. 123), що «Ргаса» перетворилася на робітничу газету завдяки спільним заходам Франка і Варинського.

85    Не підважуючи наукової вартости робіт Валентини Найдус, треба однак сказати, що ця тенденція до мінімізації впливу Франка на соціялістичний рух простежується

і в іншій її книжці, біографії Іґнація Дашинського. У ній вона лише побіжно згадує про взаємини між Франком і Дашинським, забуваючи додати, що сам Дашинський визнавав вирішальний вплив Франка на формування свого світогляду в молодості (Ignacy Daszynski, Pamigtniki, 2 т., Krakow, 1925, т. 1, с. 24-25).

86    На цю обставину вперше звернув увагу Григорій Вервес: «Іван Франко у робітничій газеті “Ргаса”», с. 118.

87    Павлик, Переписка, т. З, с. 186.

88    Ця програма, твердив Франко, «написана не мною, але при моєму співуділі» [49: 248]. Проте редактори й упорядники 50-томного зібрання творів Франка включили «Програму» в один із томів як працю, яка нібито повністю належить тільки йому [45: 448-464].

89    Я. Й. Грицак, С. М. Трусевич, «Іван Франко і робітничий рух у Східній Галичині у 70-80-х роках XIX ст.», у виданні: І. І. Лукінов, М. В. Брик та ін., ред., Іван Франко і світова культура. Матеріяли міжнародного симпозіуму ЮНЕСКО (Львів, 11-15 вересня 1986 p.), Київ, 1990, с. 346.

90    Ярослав Грицак, «Галицька, 6. Із львівських адрес І. Франка», Вільна Україна, 1987,

26 серпня; Державний архів Львівської области, ф. 351, on. 1, од.