Пророк у своїй вітчизні. Франко та його спільнота (1856 –1886) - Грицак Я.Й.

39    Василь Лукич, «Спомини про Івана Франка», у виданні: Гнатюк, Спогади, с. 61.

40    Я намагався аргументувати концепцію Львова як націоналізаторського міста, див.: Yaroslav Hrytsak, «Crossroads of East and West: Lemberg, Lwow on the Threshhold of Modernity», Austrian History Yearbook, 2003, t. 34, c. 103-109.

41    Грушевський, 3 починів українського соціялістичного руху, с. 55.

42    Дольницький, «Спомини про молодого Івана Франка», с. 103.

43    Денис Лукіянович, «Хто мав вирішальний вплив», с. 6.

44    Артем’єва, Українські студентські гуртки у Львові, с. 42.

45    Лукич, «Спомини про Івана Франка», с. 62. Василь Лукич (Левицький), який засвідчував русофільство молодого Павлика, не був вільний від русофільства й сам (Дольницький, «Спомини про молодого Івана Франка», с. 103). Тимчасом Павлик стверджував, що Франко уже в часи гімназії був народовцем, але неглибоким. Доказом, на думку Павлика, мало бути те, що Франко писав фонетичним правописом, «чим се народовство кінчалося тоді у багатьох» (Павлик, Переписка, т. 2, с. 7). Див. також пізнішу суперечку між Франком і Павликом про те, якого правопису вони насправді вживали замолоду [35: 44-46, 74].

46    Дискусійним питанням залишається вплив і розмір субвенцій, які надходили на адресу русофільських організацій від російського уряду. Не підлягає сумніву, що ці субвенції були (документальні свідчення з пізнішого періоду, 1880-1910 pp., див. у кн.: Москвофільство: Документи і матеріали, Олексій Сухий, упор., Львів, 2001, с. 89, 92-93,100-107). Проте визначити їх періодичність і розміри складно. З іншого боку, не варто забувати, що субвенції з Російської імперії надходили й на адресу народовецьких інституцій, але від українських діячів. Скажімо, Товариство імені Шевченка було засноване у 1873 р. на гроші полтавської поміщиці Єлисавети Милорадович та ще кількох жертводавців. Див.: Володимир Дорошенко. Огнище української науки. Наукове Товариство імени Т. Шевченка. Нью-Йорк-Філадельфія, 1951, с. 19.

47    Євген Олесницький, «З-понад четвертини століття. Картка з історії української університетської молоді», у виданні: Гнатюк, Спогади, с. 66.

48    Артем’єва, Українські студентські гуртки у Львові, с. 48.

49    Лукич, «Спогади про Івана Франка», с. 62. Характерно, що поміж собою Дольницький і Павлик називали Франка «chorqgiewka» - тобто флюґером - або «шаташася язици» (див.: Павлик, Переписка, т. 2, с. 58, 155, 160).

50    Джеджаликг [Іван Франко], «Напередг!», Другь, 1875, 1 (13) жовтня, №21, с. 40.

51    Джеджаликг [Іван Франко], «П’Ьсня Задунайская», Другь, 1876, 15 (27) січня, №3, с. 33-34.

52    И. ПІ., «Письма о русской литератур^», Другь, 1875, 15 (27) квітня, №8, с. 190.

53    Див.: Мороз, Іван Франко. Бібліографія творів, с. 18-19.

54    Ив[ан] Франко, «Поззія и еи становиско вг нашихг временахг. Студіюмг естетичне», Друґь, 1876,15 (27) січня №3, с. 47

55    Лукич, «Спомини про Івана Франка», с. 63.

56    Франко має на увазі Устияновичів поетичний переспів літописної історії про те, як княгиня Ольга знищила Іскоростень, столицю племені древлян. Остання строфа цього переспіву містила неприкриту іронію і засуд: «И люд Древи себе “руським”/ Нині велечає / И блаженного, святою, / Ольгу називає...» (К. Н. Устиянович, Письма, т. 1, Поеми историчні, Львів, 1875, с. 368).

57    Слова Осипа Назарука цитую за: Артем’єва, Українські студентські гуртки у Львові, с. 25.

58    Устияновичь, М. 0. Раевскій и россійскій панславизмь, с. 48.

59    Див., наприклад: Himka, «The Construction of Nationality in Galician Rus’», c. 109-164; А. И. Миллер. « Украинский вопрос», passim.

60    Hans Kohn, Nationalism. Its Meaning and History. Rev. ed., Malabar, Florida, 1967, c. 38-49; Jan Kozik, The Ukrainian National Movement, c. 12; George S. Lucky), Between Gogol’ and Sevcenko. Polarity in the Luterary Ukraine: 1798-1847, Mtinchen, 1971 [=Harvard Series in Ukrainian Studies, t. 8]; Orest Pelech, «The State and the Ukrainian Triumvirate in the Russian Empire, 1831-47», у виданні: Bohdan Krawchenko, ред., Ukrainian Past, Ukrainian Present. Selected Papers from the Fourth World Congress for Soviet and East European Studies, Harrogate, 1990, New York, 1993, c. 1-17. Історія Кирило-Методіївського товариства містить багато нез’ясованих і суперечливих моментів. Короткий огляд дискусій навколо неї див.: Ярослав Грицак, Нарис історії України. Формування модерної української нації. ХІХ-ХХ століття,Київ, 1996, с. 38-39; Orest Pelech, «The Cyril and Methodius Brotherhood Revisited», Journal of Ukrainian Studies, Summer-Winter 2004, 29, №1-2, c. 335-344.

61    Слова з донесення Київського генерал-губернатора І. Васільчікова в Міністерство народної освіти (1862) цит. за: Віктор Короткий, Василь Ульяновський, упор., Син України. Володимир Боніфатійович Антонович, 3 т., Київ, 1997, т. 2., с. 39.

62    3 доносу київського таємного радника Михайла Юзефовича, цит. за: Сергій Подолинський, Листи та документи, Роман Сербин, Тетяна Слюдикова, упор., Київ,

2002, с. 435.

63    Драгоманов, «Автобиографическая заметка», с. 59; його ж, Австро-руські спомини, с. 219.

64    М. П. Драгоманов, «Література російська, великоруська, українська і галицька», у його ж, Літературно-публіцистичні праці, т. 1, с. 117.

65    Володимир Міяковський, «Київська Громада (з історії київського громадського руху 60-х років)», у його ж, Недруковане й забуте. Громадські рухи дев’ ятнадцятого сторіччя. Новітня українська література, Нью-Йорк, 1984, с. 270.

66    Про Володимира Антоновича розповідали, що він порвав стосунки з одним

із членів Київської громади (правдоподібно, професором Казанського університету Федором Міщенком) тільки тому, що той наважився поставити Достоєвського на один рівень із Данте. Ігор Чорновол, «Між археологією та політикою. Володимир Антонович і польське суспільство (до 170-річчя від дня народження)», Молода Нація, 2004, №3 (32), с. 134. Детальніше про дискусії серед громадівців щодо вибору західної чи російської культурної моделі див.: С. І. Світленко. Народництво в Україні 60-80-х років XIX століття. Теоретичні проблеми джерелознавства та історії. Дніпропетровськ, 1999, с. 98-100.

67    А. М. Круглашов, Драма інтелектуала. Політичні ідеї Михайла Драгоманова, Чернівці, 2000, с. 123-125.

68    О. Ф. Кістяківський, Щоденник (1874-1885), 2 т., Київ, 1995, т. 2, 1880-1885, с. 415-416,455.

69    Показовим тут є листування 1870-х років між Антоновичем і Драгомановим.

27 травня 1875 р. Антонович писав: «Замечу, что и ньіне, как всегда, я уверен, что разность взглядов в главньїх принципиальньїх вопросах не существует, существует же она разве в ничтожньїх оттенках мьісли и, в сильной степени, в практических при-емах» (Архів Михайла Драгоманова, т. 1, Листування Київської Старої Громади з М. Драгомановим (1870-1895 pp.), Варшава, 1938, с. 6 [=Праці Українського наукового інституту, т. 37]; передруковано у виданні: Син України, с. 104.

70    Для способу мислення Драгоманова цікавим є епізод з початку 1870-х років, який у різних версіях донесли до нас двоє членів Київської громади. На якихось зборах Драгоманов поставив різко питання про неприпустимість приналежносте до Громади «буржуазії», маючи на увазі директора Київського промислового банку А. Рубінштейна. Водночас дісталося від нього й В. Беренштамові, власникові нерухомости в Києві, Михайлові Старицькому - за