Пророк у своїй вітчизні. Франко та його спільнота (1856 –1886) - Грицак Я.Й.

34    Див. також: Іван Франко. «Михайло Павлик. Замісь ювилейної сильветки». Літературно-науковий вістник, 1905, №3, с. 163. Франко мав намір написати окрему студію про арешти й процес 1877-1878 p., і в його архівах є збірка документів на цю тему. Можна припустити, що свою версію тогочасних подій він описував не лише з власної пам’яті. Проте окремі деталі Франкової оповіді змушують сумніватись у її точності. Наприклад, він цитує листа шляхтича Антіна Созанського з-під Самбора до австрійського суду з вимогою заарештованих соціялістів не судити, а зразу вішати. Але епізод із цим листом стосується пізнішого (1880 р.) судового процесу над революційою організацією «Пролетаріят» у Кракові (див.: Антін Чарнецький, «До історії робітничого і соціялістичного руху в Галичині», Нова культура, 1929, 5, с. 66) - хіба що Созанський послав два листи. Цілковито фантастичною слід уважати версію Лева Шанковського: процес 1878 р. був помстою від польської шляхти Франкові за те, що він навернув на український патріотизмЯнаТарновського, дідича села Голобутова на Стрийщині (див.: Шанковський, «Нарис історії Стрийщини», т. 1, с. 123; безкритичне повторення цієї версії див.: Михайло Гнатюк, «У колі друзів і приятелів», у виданні: Гнатюк, Спогади, с. 13.

35    Слово, 1878, 24 січня (5 лютого), №9.

36    Dziennik Polski, 1878, №175.

37    О. Обачньїй [Д. Танячкевич], Соціялистм межи семинаристами?! Студія на нашдмь церковно-народно мь поли, Львбв, 1877, с. 37.

38    ВР ІЛ, ф. З (Іван Франко), од. зб. 2323.

39    Limanowski, Pamigtniki (1870—1907), і. 1, с. 174-181.

40    До редакції популярної польської газети «Dziennik Polski» надходили листи

з запитаннями, хто такі «соціялісти» і за що їх ув’язнено? На це газета відповідала жартівливо, що соціяліст є протилежністю до депутата австрійського парламенту. Під час процесу один із суддів, чоловік добродушний, запитував сусіда: «Скажи мені, колеґо, що таке соціялізм? Знаю, що це є кари гідна річ, але про що властиво йдеться тим соціялістам?». «Слово» уже по закінченні процесу надрукувало велику статтю «Боротьба з соціялізмом», у якій соціялізм було означено як «злодійське позбавлення власности»; характерно однак, що цю статтю передрукували із «Санкт-Петербургских ведомостей» - серед редакторів й авторів «Слова» не найшлося нікого, хто міг би «роз’яснити» суть соціялізму. Див.: «Kronika Lwowska», Dziennik Polski, 1877,17 червня, 137, с. 1; Limanowski, Pamigtniki (1870-1907), т. 1, с. 180; «Борьба ст, соціализмом», Слово, 1878, 5 (17) грудня, 128, с. 2; 8 (29) грудня, 129, с. 2-3.

41    Див. цитовані тут праці В. І. Калиновича та К. Студинського.

42    «Z izby sqdowej. Proces socjalistow ruskich», Dziennik Polski, 1878, 19 січня, 16, c. 2-3. Кирило Студинський («Іван Франко і товариші», с. 96) твердив, що поведінка Терлецького на суді справила велике враження й на інших оскаржених: від тієї миті вони теж стали сміливо признаватися у своїй симпатії до соціялізму, не боячися покарання.

43    Болєслав Лімановський, «З часів першого арешту», у виданні: Гнатюк, Спогади, с. 93. Остап Терлецький, зокрема, заявив: «Кожен чесний і тверезомислячий чоловік повинен отже бути соціялістом, коли не хоче брати на свою совість одвічальність за те, що, бачивши народну кривду і знаючи, як їй зарадити, дивився на упадок народу з заложеними руками... Я знаю дуже добре, що на моїй стороні правда і право, і для того я зовсім спокійно чекати буду на ваш засуд» (Студинський, «Іван Франко і товариші», с. 105). Наприкінці промови Терлецький так розхвилювався, що ледь не знепритомнів. Іншим зворушливим моментом був жест Котурницького, котрий закінчив свою промову подачею руки поляка русинам: він був переконаний, що між соціялістами зникне національна неприязнь, бо ж вони є ворогами всякого гніту, а отже, й пригнічення одного народу іншим (Лімановський, там само). Чого-чого, а театральности судовому процесові не бракувало!

44    «Z izby sqdowej. Proces socjalistow ruskich», Dziennik Polski, 1878, 17 січня, 14, c. 3; Limanowski, Pamigtniki (1870-1907), т. 1, c. 181.

45    Іван Куровець згадував, що Франко імпонував молоді «своєю характерністю, сміливим виступом у суді й промовою, яку виголосив з запалом дзвінким металічним голосом» (Іван Куровець, «Іван Франко в моїх згадках», у виданні: Гнатюк, Спогади, с. 71). Точність цих свідчень знецінюються наступною фразою «Інші обвинувачені не робили на нас більшого вражіння» (там само) - найбільше враження, як ми вже бачили, все ж таки справив Остап Терлецький. Цілком можливо, що Куровець екстраполював своє пізніше захоплення Франком на раніший період.

46    Лімановський, «З часів першого арешту», с. 93-94.

47    «Z izby sqdowej. Proces socjalistow ruskich», Dziennik Polski, 1878, 17 січня, 14, c. 2.

48    У листі до Львівської прокуратури, переданому через Павлика, Драгоманов признавався, що дійсно надавав «великого значення особі Франка», оскільки з його літературних творів побачив у ньому «талант і охоту придивлятися до життя народного» (Павлик, Переписка, т. 2, с. 275).

49    Іван Франко. Доку менти і матеріали, с. 51-53, 56-57. Дослідники часто ставлять під сумнів правдивість свідчень Скаміни (Himka, Socialism in Galicia, c. 67; упорядники збірника «Іван Франко. Документи і матеріали» прямо називають його провокатором (с. 51, 56.). Сам Франко твердив, що Скаміна не зрозумів його і перекрутив його слова. Під час повторного прослуховування Скаміна визнав, що має коротку пам’ять і тому не може повторити своїх свідчень. І лише тоді, коли голова судового засідання нагадав про відповідальність за фальшиві показання, Скаміна повторив свої зізнання, заявивши, що не хотів цього робити, боячися, що Франко вб’є його після виходу з тюрми (Студинський, «Іван Франко і товариші», с. 107). Впадає в око - на що, зрештою звернув увагу суд, - що розповідь Скаміни мала точні деталі, які він міг почути тільки від Франка.

50    Див. звинувачувальний акт державної прокуратури від 10 жовтня 1877 p.: Іван Франко. Документи і матеріали, с. 57-68.

51    Див. його злий лист-відповідь Драгоманову від 10 червня 1877 p., в якому він прямо оскаржує його в усіх бідах, що випали на галицько-руську молодь, і просить «відчепитися від нас з Вашими тенденціями. Нам і так жити тяжко, а Ви ще і поліцію зсилаєте на нас» (Павлик, Переписка, т. 2, с. 218).

52    Студинський, «Іван Франко і товариші», с. 110.

53    Інші засуджені відбували свою кару пізніше, у другій половині 1878 р. Термін ув’язнення всіх підсудних збільшив своїми діями Іван Мандичевський. Хоча він сам і не був ув’язнений - його батько, посол Державної Ради у Відні, домігся звільнення сина - однак він вніс протест проти вироку, чим затягнув суд іще на два місяці.

54    Тюремні записки Івана Франка були опубліковані у: Михайло Возняк, «З першого заарештування Івана Франка», Нові шляхи, 1931, №10, с. 53-58, 170-182.

55    Wendland, Die Russophilen in