Пророк у своїй вітчизні. Франко та його спільнота (1856 –1886) - Грицак Я.Й.
9 Підраховано за: Rocznik Statystyki Przemyslu і HandluKrajowego, зош. 11, Ludnosc podtug zawodu і sposobu zarobkowania. Ludnosc przemyslowa. Wykaz przedsiqbiorstw przemyslowych w catym kraju. Lwow, 1888, c. 2-13, 16-17.
10 Микола Бевз, «Урбаністичні трансформації центральної частини міста Львова у ХІХ-ХХ ст.», у виданні: Черкес, Кубелік, Гофер, ред., Архітектура Галичини ХІХ-ХХ ст., с. 53; Olgierd Czerner, «Przeksztatcenia architektoniczne Lwowa w latach 1772-1848», там само, c. 79; Marian Tyrowicz, Wspomnienia o iyciu kulturalnym і obyczajowym Lwowa 1918-1939, Wroctaw-Warszawa-Krakow-Gdansk-Lodz, 1991, c. 178-206.
11 Rudolf A. Mark, «Polnisches Bastion und ukrainisches Piemont. Lemberg 1772-1921», у виданні: Faller, Held, Sawitzki, ред., Lemberg-Lwow-Lviv, c. 59.
12 Роман Горак, Ярослав Гнатів, Іван Франко, кн. 4, Університет, Львів, 2004, с. 171.
13 Harald Binder, «Making and Defending a Polish Town: “Lwow” (Lemberg), 1848 1914», Austrian History Yearbook, 2003, 34, c. 57-81; Yaroslav Hrytsak, Victor Susak, «Constructing a National City: The Case of L’viv», у виданні: John J. Czaplicka and Blair
A. Ruble, ред., Composing Urban History and the Constitution of Civic Identities, Washington, DC, Baltimore and London, 2003, c. 140-164.
14 Limanowski, Pamigtniki (1870-1907), т. 1, c. 19-20.
15 Євген Олесницький, Сторінки з мого життя, т. 1, 1860-1890. Львів, 1935, с. 127.
16 Вислів міністра освіти Штремаєра з листа до імператора Франца Йосифа з нагоди відкриття Чернівецького університету, цит. за: Fred Stambrok, «The Golden Age of the Jews of Bukovina, 1880-1914», Working Paper 03-2, Center for Austrian Studies at the University of Minnesota, October 2003, c. 9, 18.
17 Armand Dumreicher, Die Verwaltung der Universitaeten seit dem letzten politischen Systemwechsel in Oesterreich, Wien, 1873, c. 106.
18 Xaver Liske, Der angeblicheNiedergang der Universitat Lemberg. Offenes Sendsch-reiben an das Reichsrathsmitglied Herrn dr Eduard Suess prof. an der Universitat Wien, Lemberg, 1876, c. 5,15.
19 Die Habsburgmonarchie 1848-1918, т. 3, 1. Die Volker des Reiches, Tabelle 10; I. Polio, Nauka і szkolnictwo wyzsze w Polsce, a odzyskanie niepodlegtosci, Lublin, 1990, c. 19.
20 Оцінка Євсебія Черкавського як польського шовініста не цілком справедлива. Правильніше було б назвати його щонайлояльнішою до урядової політики людиною: він міняв свої погляди разом зі зміною офіційної лінії. У 1859 р. він був за впровадження латинського правопису у руську мову (детальніше див.: [47: 549-650]), у 1861 р. - проти запровадження польської мови у Краківському університеті (за що його побили місцеві польські студенти), а в 1868-1872 pp. - за запровадження польської мови у Львівському університеті (див.: Cht^dowski, Pamigtniki, [т. 1], с. 35, 56; Antoni Knot, «Czerkawski Euzebiusz», Polski Siownik Biograficzny, t. 4, Krakow, 1938, c. 333-334).
21 Kazimierz Szmyd, Tworcy nauk o wychowaniu w srodowisku akademickim Lwowa (1860-1939), Rzeszow, 2003, c. 34, 59.
22 8 листопада 1880 p. Франко писав до Драгоманова: «...Люди, виходячі зі школи Ліске, можуть у найліпшім разі написати суху монографію “по подлинньїм документам”, але про історичну критику, про зв’язок між минувшим а теперішнім у них і казки нема» [48:257].
23 Огоновскій, Исторія литературм рускои, т. З, с. 924-925.
24 Там само, с. 925.
25 Нещодавно львівський літературознавець Володимир Микитюк зробив спробу переглянути стосунки між Франком і Огоновським (Володимир Микитюк, Іван Франко та Омелян Огоновський: мовчання і діалог, Львів, 2000). Слушно характеризуючи їх як «зіткнення двох світоглядів», він, однак, намагається притупити Франкову критику. На його думку, це були взаємини між учнем й учителем, які «робили спільну справу - будували храм національної культури». Зокрема, він покликається на некролог «Професор Омелян Огоновський» (1894), у якому Франко значно пом’ягшив оцінку свого університетського професора [43: 358-381]. Той факт, що некрологи завжди пишуться за принципом de mortibus aut bene, aut nihil, а цього Франко писав, ще й кандидуючи на посаду професора руської мови і літератури, тобто на місце, що звільнилося після смерти Огоновського, і тому мусив, його ж таки словами кажучи, «позичати язика у дипломатів» [50:17], дослідник іґнорує. Взагалі, Микитюкову працю написано в агіографічному дусі; в апології Огоновського він заходить так далеко, що називає його «ренесансною [sic!] індивідуальністю» (с. 9, 11, 64 та ін.). Тимчасом очевидно, що в загальному балансі Франкових оцінок Огоновського виразо домінує неґативне (і то нерідко гостро неґативне) наставлення - див., наприклад: [49: 308; 50: 17]. Сам Огоновський писав в одному з листів до Франка: «Ваші заміти про мою діяльність чи то по волі, чи то по неволі виходять понайбільше не дуже прихильні <...>. Чужі люде лучше оцінюють мої труди, ніж свої» (ВР ІЛ, ф. З (Іван Франко), од. зб. 1608, арк. 149).
26 Ів. Франко, «Передмова» до видання: М. Драгоманов. Листи до Ів. Франка і инших, т. 1, 1881-1886, Львів, 1896, с. 5-6.
27 Павлик, Переписка, т. 2, с. 77
28 Михайло Рудницький, Письменники зблизька (спогади), Львів, 1958, с. 71.
29 Richard Stites, The Women’s Liberation Movement in Russia. Feminism, Nihilism, and Bolshevism 1860-1930, Princeton, NJ, 1978, c. 93.
30 Михайло Рудницький, Письменники зблизька, с. 72.
31 Zawadski, Pamigtniki iycia literackiego w Galicji, c. 33-34.
32 В. Матула, И. Чуркина, ред., Зарубежнме славяне и Россия. Документи архива М. Ф. Раевского 40-80 годов XIX бека, Москва, 1975, с. 139.
33 Hamm, Kiev. A Portrait, 1800-1917, с. 63-64,101; Brian Porter, When Nationalism Began to Hate. Imagining Modern Politics in Nineteenth-Century Poland, New York,
2000, c. 80-81.
34 Подібною тактикою двома десятиліттями пізніше скористалися й українці, які у 1894 р. спровадили з Києва до Львівського університету Михайла Грушевського, хресного батька сучасної української історіографії й активного організатора наукового та політичного життя. Грушевський першим підніс гасло створити у Львові український університет. Найпікантнішим в історії боротьби за український університет був факт, що в боротьбі з загрозою його створення польські професори вживали тих самих аргументів - невиробленість наукової мови, брак фахівців і наукової літератури, - що їх на початку 1870-х років уживали проти них самих німецькі опоненти
35 Біограму Охоровіча див.: Janusz Krajewski, «Ochorowicz, Julian», Polski Siownik Biograficzny, t. 13/1, Wroctaw-Warszawa-Krakow-Gdansk, 1978, c. 499-505. Франко поділяв загальну симпатію до Охоровіча - це видно бодай із того, що він уважав за потрібне вступитися, коли наприкінці 1879 р. польська соціялістична преса обізвала Охоровіча «шпигуном» [48: 223].
36 Krzywicki, Wspomnienia, с. 262.
37 Див.: StanistawGqbinski, «BiUnski, Leon», Polski Siownik Biograficzny, t. 2. Krakow,
1936, c. 97-98.
38 M. M. Пархоменко, «Іван Франко - студент Львівського університету»,
