Пророк у своїй вітчизні. Франко та його спільнота (1856 –1886) - Грицак Я.Й.

51    Шевченко, Повне зібрання творів у 6 томах, т. 4, с. 319; Микола Дубина, Шевченко і Західна Україна, Київ, 1969, с. 34.

52    Якщо пізніші покоління русько-українських патріотів у Галичині - здебільшого греко-католицькі священики - мали проблеми з популяризацію творів Шевченка, то не через антиуніятське спрямування його поезії, а через неортодаксальність його поглядів, яка межувала з єрессю. Докладніше про це див.: Я. Й. Грицак, «Поширення поеми “Марія” в Галичині», Радянське літературознавство, 1986, №3, с. 51-54.

53    Див.: Володимир Навроцкий, «Руська родина (Географичний обзорг земл^ заселенои Русинами)», Правда, 1867, 11 листопада, №23, с. 180-182; 21 листопада, №24, с. 188-191; 1 грудня, №25, с. 196-198; 11 грудня, №26, с. 204-206; 21 грудня, №27, с. 211-213; передруковано у виданні: Володимир Навроцкий, Творм. Вмданє посмертне зь портретомь и житєписомь. Заходомь «Етнографично-статистичного кружка», т. І, Львів, 1885, с. 3-27.

54    Уляна Кравченко, Хризантеми. Повість, Чікаґо, 1961, с. 130-131. ЮліяШнайдер (Уляна Кравченко) описує, як вона малою дівчинкою, заховавшись на стриху у будинку своєї бабці серед книжок, подорожувала Україною, «водячи пальцем по мапі». Правдоподібно, вона робила це під впливом галицьких українофілів (народовців), котрі закликали до такого роду ментальних вправ, щоб пов’язати поетичний образ України

з реальним фізичним простором і наповнити його, наскільки можливо, історичною, географічною та етнографічною інформацією. Див.: Sereda, Shaping of a National Identity, c. 296.

55    Михайло Драгоманов, Австро-руські спомини (1867-1877), Київ, 2003, с. 62, 174; Іван Франко, «Стара Русь», Літературно-науковий вістник, 1906, т. 34, кн. 6, с. 457,460, 466.

56    С[вистун], Ч-Ьмь єсть для нась Шевченко?, с. 13-14.

57    О. А. Мончаловский, Житье и д^ятельность Йвана Наумовича, Львов, 1889, с. 80.

58    Один іменем многих [Іван Наумович], «Погляд в будучность», Слово, 1866,

8 серпня, №59, с. 1-2.

59    Цит. за: Лисяк-Рудницький, Історичні есе, т. 1, с. 428.

60    А. С. Пушкин, Сочинения, 3 т., Москва, 1955, т. 1, с. 306.

61    Лисяк-Рудницький, Історичні есе, т. 1,с. 427-431; Wendland, Die Russophilen in Galizien, passim.

61 Осип Бодянский, «Предисловие» до видання: Денис Зубрицкий, Критико-исто-рическая повесть временнмх лет Червоной или Галицкой Р-уси, Перевод сь польського д. члена ОсипаБодянского. Издание общества истории и древностей Российскихь при Московском УниверситетЬ, Москва, 1845, с. vii.

63    И. Наумовичг, «О Галицкой Руси», Славянскій Сборникь, т. 1, С.-Петербурга, 1875, с. 31.

64    Н. В. Ястребовг, Галиція наканунЬ Великой Войнм 1914 г. Сь картой Галиціи и Буковини сь Угорськой Русью, Петроградг, 1915, с. vi—vii.

65    Maria Todorova, Imagining the Balkans, New York, Oxford, 1997, c. 85. Див. характерне визнання українського патріота Олександра Кониського про стан публічної свідомости у підросійській Україні: «у нас про Галичину, - писав він до Івана Франка у 1884 p., - знають далеко менше, ніж про Париж» (цит. за: Михайло Возняк, «Журнальні плани Франка в pp. 1884-1886», Україна, 1927, №3, с. 30).

66    Н. Б. «Піснь(на тему “Was istdesTeutschen Vaterland?”)», Slowianin, Dwotygodnik Polityczny, 1869,1 червня, 1, 11, c. 175-176.

67    Цит. за: Драгоманов, Австро-руські спомини, с. 85.

68    Докладніше про це в розділі «Великий перелом».

69    Зіставлення всіх трьох віршів див.: Артем’єва, Українські студентські гуртки у Львові, с. 39-40. Авторство Стебельського, однак, дослідниця вказала лише для двох віршів, не звернувши уваги, що він був автором і третього вірша, підписаного псевдонімом «Іван Іскра», - розкриття псевдоніму див.: О. І. Дей, Словник українських псевдонімів та криптонімів, Київ, 1969, с. 183.

70    Про Володимира Стебельського див.: Gabriel Korbut, Literatura Polska od poczqtkow do wojny swiatowej. Ksiqzkapodrgczna informacijna dlastudjujqcych naukowo dzieje pismiennictwa polskiego, t. 4, Od roku 1864 do 1919, вид. 2-re, Warszawa, 1931, c. 224-225; Ів. Франко, «Postcriptum про Вол. Стебельського», ЛНВ, 1905, грудень, т. 23, кн. 12, с. 214-224.

71    Карл Маркс, Фрідріх Енгельс, Маніфест комуністичної партії, Київ, 1987, с. 41,48-49.

11 AlinaMolska,ред., Pierwszepokoleniemarksistowpolskich: wyborpismimateriatow zrodtowych z lat 1878-1886, 2 t., Warszawa, 1962, т. 1, c. 423.

73    Bolestaw Limanowski, Pamigtniki (1870-1907), 2 t., b.m. [Warszawa], 1958, t. 2, c. 256-257; Marks і Engels o Polsce, 2 t., Warszawa, 1960, t. 2, c. 126-127; Molska, ред., Pierwsze pokolenie marksistow polskich, t. 2, c. 761-765; Павлик, Переписка, т. З, с. 291-293.

74    Павлик, Переписка, т. 2, с. 91-92.

Розділ 6 Чи мали селяни батьківщину?

1    Ossowski, О ojczyznie і narodzie, с. 15-46. Див. також цікаву спробу застосувати теорію Осовського до випадку білоруських й українських селян: Володимир Мен-джецький, «Селяни у націотворчих процесах Центральної і Східної Європи у другій половині XIX - на початку XX століття», Україна модерна, 2001, №6, с. 59-76.

2    Swiettana N.Totstaja, «Ojczyzna wludowej tradycji stowianskeij», Bartminski, Pojgcie ojczyzny, c. 17-22.

3    Дей, Коломийки в записах Івана Франка.

4    Франко, Галицько-руські народні приповідки, т. 2, с. 484.

5    Там само, с. 87-88.

6    Див.: Lesiow, «Bat’kiwszczyna, witczyzna, ridnyj kraj», у виданні: Bartminski, Pojgcie ojczyzny, c. 93-96.

7    Франко, Галицько-руські народні приповідки, т. 2, с. 246.

8    Там само, с. 237.

9    Robert Т. Anderson, Traditional Europe: A Study in Anthropology and History, Belmont, CA, 1971, c. 141-151; Heretz, Russian apocalypse, c. 130; Ktoskowska, National Cultures at the Grass-Root Level, c. 48; Alexander H. Krappe, The Science of Folklore. A Classic Introduction to the Origins, Forms, and Characteristics of Folklore, New York, 1964, c. 153.

10    Літопис Руський. За іпатським списком переклав Леонід Махновець, Київ, 1989, с. 343,375,432,434.

11    Див.: Сисин, «“Отчизна” в українській політичній культурі початку XVIII ст.» (у друці).

12    В окремих випадках його «високе» походження є очевидним. Наприклад, збірник українських приказок і прислів’їв, опублікований 1864 р. у Санкт-Петербурзі Матвієм Номисом-Симоновим, подає як приказку дослівну цитату з козацького літопису Самійла Величка: «Біда в Україні: і оттоль горяче, і отсель боляче». Див.: М. Номис, упор., Українські приказки, прислівья и таке инше, С.-Петербург, 1864, с. 15.

13    [Платон Лукашевич], Малороссійскія Червонорусскія народншя думи и пЬсни, Санктпетербургь, 1836, с. 103.

14    Дей, Коломийки в записах Івана Франка, с. 34: Василь Сокіл, упор., Народні пісні з батьківщини Івана Франка, Львів, 2003, с. 147, 187, 234, 302. Тут наведено тільки ті пісні, що їх Іван Франко записав у часи дитинства і юности, а також пісня про козацького полковника Морозенка, героя Хмельниччини («Ой Морозе, Морозеньку, / Преславний козаче, / Вой за тобов Морозеньку, / Вся Вкраїнонька плаче») - що хоча і була записана у Нагуєвичах значно пізніше (у 1983 p.), однак була знана по галицьких селах іще у XIX ст. (сам Франко записав її на Тернопільщині [28: 89-92]; див. також:

О. І. Дей, Спілкування митців з народною прозою. Іван Франко та його оточення, Київ, 1981, с. 17). Для з’ясування подальшої еволюції терміна Україна у