Пророк у своїй вітчизні. Франко та його спільнота (1856 –1886) - Грицак Я.Й.

57    Володимир Гнатюк, упор. Галицько-руські народні лєґєнди, Львів, 1902, с. 186 [=Етнографічний збірник, т. 12].

58    Франко, Галицько-руські народні приповідки, т. 2, с. 412.

59    Там само, т. 2, с. 419; т. З, с. 53.

60    Гнатюк, упор. Галицько-руські народні лєґєнди, с. 187.

61    Франко, Галицько-руські народні приповідки, т. 2, с. 247.

62    «Редакторі Осипі Маркові», Русска Правда (Відень), 1889, №1 (цитую за: ВР ЛНБ, ф. 167 (Іван Левицький), оп. 2, од. зб. 2102, п. 64 (Марків Осип Андрійович), арк. 8.

63    И. Наумовичі, «Назад кі народу!», Слово, 1881, 19 (31) травня, №54, с. 2.

64    John-Paul Himka, «Hope in the Tsar: Displaced Naive Monarchism Among the Ukrainian Peasants of the Habsburg Empire», Russian History/Histoire Russe, 1980, 7, 1-2, c. 125-138.

65    Гнатюк, упор. Галицько-руські народні лєґєнди, с. 186.

66    [ [егеї х, Russian apocalypse, passim.

67    У народній пісні, складеній на трагічну смерть дружини Франца Йосифа Єлизавети (Сісі) і записаній Франком, співалося, що «наша пані цісарівна є руського роду» (в іншій версії - «з людського роду») і «зазнала від ворогів тяженької муки» за те, що «вона була така добра / як рідная мати», що «край боронила» і «скасувала всі кайдани / вулиці та й буки». У тій же пісні Франц-Йосиф зображений як «перший по Бозі», котрий разом зі своєю дружиною сидить у Відні і тільки-що й думає, «ой які би то презента [подарунки] тим людям робити». Див.: Іван Франко, «Зразок новозложеної нар. пісні», АНВ 1900, квітень, 10, 4, с. 54. Як характерний епізод можна подати також факт, що в хаті батька Михайла Павлика висіли два портрети - російського царя й австрійського цісаря. Див.: ТТДТА у Львові, ф. 663, on. 1, од. зб. 225, арк. 128. (Дякую Ігореві Чорноволу, який привернув мою увагу до цього епізоду.)

68    Семен Вітик, «Із моїх споминів про Франка», у виданні: О. І. Дей, упор., Іван Франко у спогадах сучасників, кн. 2, Львів, 1972, с. 48-49.

69    Див. розділ «Франко та його євреї».

70    Франко, Галицько-руські народні приповідки, т. 2, с. 370.

71    Bohdan Struminski, «Stereotyp Polaka w przystowiach ukrainskich», у виданні: Teresa Walas, ред., Narody і stereotypy, Krakow, 1995, c. 138.

72    Там само, c. 140; Франко, Галицько-руські народні приповідки, т. 2, с. 252, 302, 369-370. Застережемося, однак, іще раз, що, досліджуючи стереотипи, не так важливо встановити чисельність кожної групи прислів’їв, як виявити згадувані в них різноманітні образи й типи.

73    Франко, Галицько-руські народні приповідки, т. 2, с. 569.

74    Там само, с. 568.

75    Там само, с. 569.

76    Детальніше див.: Franz К. Stanzel, Europaer. Ein imagologischer Essay. 2., aktu-alisierte Aufl., Heidelberg, 1998. Про поширеність цього жанру у Речі Посполитій див.: Hubert Ortowski, «Polnische Wirtschaft». Nowoczesny niemiecki dyskurs o Polsce, Ol-sztyn, 1998, c. 47.

77    Франко, Галицько-руські народні приповідки, т. 2, с. 451, 568.

78    Там само, с. 568.

79    Walter Connor, Ethnonationalism. The Quest for Understanding, Princeton, NJ,

1994, c. 103.

80    Франко, Галицько-руські народні приповідки, т. 2, с. 568.

81    Sunderland, «An Empire of Peasants», c. 180.

82    Цит. за: Андрій Франко, «Григорій Ількевич як етнограф», ЗНТШ, т. 109, Львів, 1912, с. 109.

83    Зі збірки Ількевича цю приказку вилучила цензура. Див.: Там само, с. 115.

84    Franciszek Bujak, Zmiqca. Wies powiatu Limanowskiego, Krakow, 1903, c. 132.

85    Олег Турій, ред., Головнаа Руська Рада 1848-1851. Протоколи засідань і книги кореспонденцій, Львів, 2002, с. 51, 52, 56, 57; Володимир Пилипович, упор., За віру, нарід і права. Руські Ради Надсяння 1848-1850, Перемишль, 2005, с. 87-93,170-172, 190-191, 215-216, 232, 235-237, 240, 264-276.

86    Юрій Кміт, «З сільських відносин у Галичині в середині' XIX в.», ЗНТШ, 1903, 54,4, с. 48.

87    Bujak, Z odlegtej і bliskiejprzeszlosci, с. 137.

88    Sahlins, Boundaries, c. 110-113.

Розділ 7 Великий перелом

1    ВР ІЛ, ф. 59, од. зб. 2753, арк. 193 (фраґмент зі щоденника Осипа Маковея, який прибув до Львова на навчання у вересні 1879 p.); Михайло Вагилевич, «Денис. Повість», Другь, 1876, 15 (27) січня, №2, с. 27; Степан Шах, Аьвів - місто моєї молодости (Спомин, присвяченийТіням забутих Аьвов’ ян), Мюнхен, 1955, с. 124 (подає спогади своєї бабуні і своїх батьків з австрійських часів).

2    Kohl, Austria, Vienna, Prague, c. 458; Walburga Litschauer, ред., NeueDokumente zum Schubert-Kreis. Aus Briefen und Tagebiichem seiner Freunde, t. 2, Dokumente zum Leben der Anna von Revertera, Wien, 1993, c. 16.

3    Maciszewski, «Krakow», у виданні: Sulimierski, Chlebowski, Walewski, Siownik geo-graficzny KrolewstwaPolskiego, t. 4, c. 601; Kl. Przed., «Kijow», там само, т. 4, c. 90; Lud-wikDziedzicki, «Lwow», там само, т. 5, c. 508; A. Zat^ski, Wtod. Korotynski, J. Banzamer, Br. Chlebowski, «Warszawa», там само, т. 13, c. 24; Jozef Bielinnki, «Wilno», там само, т. 13, c. 494; Patricia Herlihy, «Ukrainian Cities in the Nineteenth Century», у виданні: Ivan L. Rudnytsky, ред., Rethinking Ukrainian History, Edmonton, 1981, c. 136; Paul R. Magocsi, Historical Atlas of East Central Europe, Toronto, 1993, c. 96 (Маґочій помилково подає дані за 1880 р. як за 1870 p.); Hickmann’s ... Atlas, карта №36; Wiadomosci Statystyczne

0    stosunkach krajowych, Lwow, 1883, річн. 8, зош. 1, c. 44-45.

4    StanistawHoszowski, Ekonomiczny rozwojLwowaw latach 1772-1914. Lwow, 1935, c. 19, 56.

5    Jozef Szocki, Ksiq gozbiory Domowe w Calicji Wschodniej(772-9'&),KrahS'w, 2001, c. 81-82. Див. також: Janina Kulczycka-Saloni, «Geografia literacka polski pod zaborami», у виданні: Stefan Kieniewicz, ред., Polska XIX wieku. Pahstwo. Spoleczehstwo. Kultura. Warszawa, 1977, c. 466-508.

6    У першій половині 1870-х років, на короткий період лібералізації, на один із центрів україномовних публікацій вибився Київ. Однак поновні репресії проти української мови (1876) звели його значення нанівець. Див.: Hamm, Kiev. A Portrait, 1800-1917, с. 99-100. На жаль, не маю статистики єврейських публікацій. Підрахунок єврейських книжкових видань, доведений лише до 1863 p., див.: Y. Vinograd, Otzar hasefer haivri, т. 1, Jerusalem, 1995, c. 24-37. Принагідно висловлюю вдячність проф. Майклу Станіславському з Колумбійського університету (США) та проф. Зееву Ґрису

з Університету Бен-Ґуріона (Беєршава, Ізраїль) за надану інформацію.

7    Heck, «Bibliografia Polska z r. 1881», c. 1096.

8    Маючи населення 196 тис. (1910) та 125Уо демографічного приросту у 1870-1910 pp., Львів поступався принаймні за одним із цих двох показників Відню (відповідно, 2,0 млн.

1    143%), Будапешту (880 тис. і 75%), Празі (640 тис. і 154Уо), Варшаві (512 тис. і 114Уо), Одесі (520 тис. і 181%), Вроцлаву (512 тис. і 114%), Лодзю (352 тис. і 803% (sic!)), Києву (323 тис. і 154%), Щецину (236 тис. і 191%), Вільнюсу (168 тис. і 166%),