Пророк у своїй вітчизні. Франко та його спільнота (1856 –1886) - Грицак Я.Й.

23    Галицька ідентичність - але як ідентичність регіональна, а не національна -витворилася серед усіх місцевих поляків та українців аж після розпаду Австро-Угорської імперії, в орієнталістському дискурсі, спрямованому проти росіян і власних «російських одноплемінців» (тобто поляків та українців із колишніх російських територій). Див.:Ярослав Грицак, Страсті занаціоналізмом,Київ, 2004, с. 266-280; Jad-wigaKowalikowa, «Stowo - Galicja - dawniej і dzis, czyli habentsuafata verba», у виданні: Halina Kurek, FranciszkaTeleszkiewicza, ред. InteligencjaPotudniowo-Wschodnich Ziem Polskich, Krakow, 1998, c. 211-219; Roman Szul, «Perspektywy regionalizmu Galcyjskiego w Polsce na tie tendencji mi^dzynarodowych», у виданні: Galicja і jej dziedzictwo, t. 2, c. 86-88.

24    Cht^dowski, Pamigtniki, [т. 1], c. 41, 200; W. F. «Z okazji odbytego wiecu rabinow zydowskich і “cudotworcow”», Przeglqd Spoteczny, 1887, №1, c. 76-80.

25    Jerzy Chtopiecki, «Galicja - skrzyzowanie drog», c. 37.

26    Gellner, Nation and Nationalism, c. 6.

27    Слова Мавриція Дзєдушицького цитую за: Fras, Galicja, с. 58.

28    Jerzy Holzer, «Von Orient die Fantasie, und in der Brust der Slawen Feuer... Jtidisches Leben und Akkulturation im Lemberg des 19. und 20. Jahrhunderts», у виданні: Peter Faller, Thomas Held, Dirk Sawitzki, ред. Lemberg-Lwow-Lviv. Ein Stadt in Schnittpunkt europaishcher Kulturen, Koln-Weimar-Wien, 1993, c. 75-91, Namowicz, «Galizien nach 1772», c. 72.

29    Характерним є історичний анекдот, яким датують найраніше зафіксований у польських дискурсах антигалицький стереотип: коли один із галицько-польських патріотів відвідав 1829 р. у Дрездені Міцкевіча, той запитав його: «Но, що там чути у вас у Галілеї?» (цит. за: Ewa Wiegandt, Austria Felix, czyli o micie Galicji w polskiej prozie wspolczesnej, Poznan, 1998, c. 10). Імплікація була прозорою: з Галичини, як із біблійної Галілеї, нічого серйозного походити не може.

30    Daniel Beauvois, «Mit “kresow wschodnich”, czyli jak mu potozyc kres», у виданні: Polskie mity polityczne XIX і XX wieku, Wroclaw, 1994, c. 93-105; S. Makowski, «Musij Wernyhora і jego proroctwa w swietle badan polskich і ukrainskich», у видданні: Ярослав Ісаєвич, Ярослав Грицак, ред., Другий Міжнародний конгрес україністів. Львів, 22-28 серпня 1993 р. Доповіді і повідомлення. Історія, ч. 1, Львів, 1994, с. 154-161; М. Mastowski, «Le Mythe de Wernyhora. Une Prophetie Polonaise sur la Coexistence de PUkraine et de la Pologne», там само, c. 146-154.

31    Mirostaw Ustrzycki, Ziemanie Polscy na Kresach 1864-1914. Swiat wartosci і postaw, Krakow, 2006, c. 176; Wapinski, Polska і mate ojczyzne Polakow, c. 207.

32    Лисяк-Рудницький, Історичні есе, т. 1, с. 261-279.

33    Ks. Waleryan Kalinka, Dzieta, т. 4, ч. 2, Krakow, 1894, c. 212.

34Piotr Ebelhardt, Polska і jej granice. Z historii polskiej geografii politycznej, Lublin, 2004, c. 40-42.

35 W. Mickiewicz, La Pologne es provinces meriodionales, Paris, 1863, c. 5-6.

36    Лисяк-Рудницький, Історичні есе, т. 1, с. 156, 179-180; т. 2, с. 132, 150; Віктор Короткий, Василь Ульяновський, упор., Син України, Володимир Боніфатійович Антонович, 3 т., т. 2, Київ, 1997.

37    Як показує найновіше дослідження, покликання на Ожеховського було побудоване на неправильній та викривленій інтерпретації його творчости. Позиція Ожеховського відображала конкретні реалії XVI ст. і не мала нічого спільного з проголошенням примату національности (natione) над походженням (gente), як це робили польські патріоти у XIX ст. Детальніше див.: David Althoen, «Natione Polonus and the Narod Szlachecki. Two Myths on National Identity and Noble Solidarity», Zeitschift fiir Ostmittleeuropa-F orscung, 2003, 52, c. 475-508.

38    Цит. за: Іван Франко, «Стара Русь», Літературно-науковий вістник, 1906, кн. 10, с. 240-241. Про Костецького див.: Marian Tyrowicz, «Kostecki Platon», Polski Slownik Biograficzny, t. 14, Wroclaw-Warszawa-Krakow, 1968-1969, c. 340-341.

39    Andrzej Z^ba, «Gente Rutheni, Natione Poloni». Z problematyki ksztattowania si£ Ukrainskiej swiadomosci narodowej w Galicji», у виданні: PraceKomisji Wschodnoeurope-jskiejPolskiej Akademji Umiejgtnosci, t. 2, Krakow, 1995, c. 61-77.

40    David Saunders, «Russia’s Ukrainian Policy (1847-1905): ADemographic Approach», European History Quarterly, April 1995, t. 25, №2, c. 193.

41    [A. Pietruszewicz], Stow kilkanapisanych w obronie ruskiejnarodowosci, Lwow, 1848, c. 47-48. Цитовано за: О. Ю. Турій, Греко-католицькацерквав суспільно-політичному житті Галичини, 1848-1867. Дис. канд. іст. наук, Львів, 1994, с. 131.

42    Григорій Ількевич, упор. Галицькі приповідки і загадки. Репринтне відтворення з видання 1841 p., Львів, 2003, с. 11, 91.

43    Загальний огляд див.: Євген Наконечний, Украдене ім’я. Чому русини стали українцями, Львів, 2001, с. 33-70.

44    Nicholas Vakar, Belorussia. The Making of a Nation, Cambridge: MA, 1956, c. 2-3.

45Борис Флоря, «Еволюція значення терміна «Русь» і похідних від нього у

східнослов’янських джерелах XII—XIV століття», у виданні: Ісаєвич, Грицак, ред., Другий Міжнародний конгрес україністів, с. 3; Omeljan Pritsak and John S. Reshetar, «Ukraine and the Dialectics of Nation-Building», From Kievan Rus’ to Modern Ukraine: Formation of the Ukrainian Nation, Cambridge: MA, 1984, c. 24-25 (second pagination).

46    Можливість такої ідентифікції імпліцитно присутня в одній із перших граматик руської мови - «Відомости оруськомязиці» (1816-1824) Івана Могильницького. Див.: Г. Ю. Гербільський, Розвиток прогресивних ідей в Галичині у першійполовині XIX ст. (до 1848 p.), Львів, 1964, с. 58.

47    Богдан А. ДЬдицкій, Михаиль Качковскій и современная галицко-русская литература. Очеркь біографическій и историко-литературнмй, ч. 1, Львовг, 1876, с. 112. Про «австрорусинів» див.: Маріян Мудрий, «Австрорусинство в Галичині: спроба окреслення проблеми», Вісник Львівського університету. Серія історична, 35-36,

2001, с. 571-604. Про потенційний «підривний» характер українофільського руху для цілісности Габсбурзької монархії див. цензорський висновок висновок Єренея Копітара на рукопис альманаху «Зоря», підготовлений Руською трійцею (1834): Ф. І. Стеблій,

О. А. Купчинський та ін., упор., «Русалка Дністрова». Документи і матеріали, Київ, 1989, с. 52-53.

48    Детальніше див.: Jan Kozik, The Ukrainian N at ional Movement in Galicia: 1815— 1849, Edmonton, 1986, c. 83-125.

49    Походження цього терміна є об’єктом дискусій і непорозумінь. Заслугу його впровадження найчастіше приписують Павлину Свєнціцькому (див. Наконечний, Украдене ім’я, с. 367), рідше - Олександрові Барвінському (Ігор Чорновол, «Олександр Барвінський у контексті своєї і нинішньої епохи», у виданні: Олександр Барвінський,

1847-1927. Матеріали конференції, присвяченої 150 річниці від дня народження Олександра Барвінського. Львів, 14 травня 1997 p., Львів, 2001, с. 43; MykotaMuszynka, «Тowarzystwo Naukowe im. Szewczenki і j ego rola w narodowym odrodzeniu Ukraincow na terenie Galicji», у виданні: Galicja і jej dziedzictwo, t. 3. c. 70), Михайлові Грушевському (Barbara Luczynska, «Udziat Towarzystwa Nauczycieli Szkot Wysszych w integrowaniu nauczycieli szkot srednich Galicji 1884-1909, там само, c. 253), навіть Іванові Франкові (КатряГриневичева, «Спомини (І. Франко)», у виданні: Гнатюк, Спогади, с. 144; Михайло Мочульський, «З останніх десятиліть життя Івана Франка (1896-1916)», там само, с. 369), хоча Франко виразно говорив, що вперше вжив цей термін Іван Гушалевич [35: 7-73].

50    Ф. С. [Филип Свистун], 4fjMb єсть для нась Шевченко?