Пророк у своїй вітчизні. Франко та його спільнота (1856 –1886) - Грицак Я.Й.

52    Це твердження не можна прийняти цілковито на віру. В іншій статті, написаній декілька років по закінченню гімназії, Франко показує, що у створеній руськими студентами бібліотеці більшість (138 з 196) становили русько-українські книжки ([Франко], «Ученицька бібліотека...», с. 124. Правдоподібно, скаржачись про брак руських видань, він мав на увазі передусім художню літературу, найбільше популярну серед гімназистів (там само, с. 126).

53    Іполит Погорецький. «Франко в гімназії», у виданні: Гнатюк, Спогади, с. 58.

54    Так принаймні вважав Франків товариш з часів гімназії Михайло Коріневич (Коріневич, «Спомини про Івана Франка», с. 56).

55    Див.: «Критика на “Друга” и бтзьівьі о немг», Другь, 1876, 24 липня (5 серпня), №14-15, с. 239; Павлик, Переписка, т. 2, с. 34.

56    Іван Верхратський, Злобні видумки д-ра Івана Франка, Львів, 1907, с. 109.

57    Бандрівський, «Спогади про Франка-школяра», у виданні: Гнатюк, Спогади, с. 52.

58    Див.: Mendelsohn, Painting a People, с. 28-44.

59    До 1874 р. частка євреїв серед гімназистів ніколи не перевищувала 20%. У 1888 р. їх число вдвічі перевищувало учнів-русинів і майже у півтора рази - поляків. Kultys, Historya Gimnazium Drohobyckiego, c. 78.

60    Pilat, «Obszar, zabudowania і ludnosc miast», c. 18b.

61    W. C., «Niemieszczyzna wDrohobyczy», GazetaNaddniestranska, 1886,1 листопада,

3, 17, c. 7-8.

62    У Дрогобицькій гімназії вчилися, серед інших, відомий український ентограф Михайло Зубрицький, лідер русофілів Осип Марков, діячі радикального руху Григорій Римар та Іван Макух, відомі українські письменники селянського походження Лесь Мартович і Василь Стефаник та ін. - див.: ВР ЛНБ, ф. 206 (Василь Щурат), од. зб. 922, п. 27, арк. 8; Kultys, Historya Gimnazium Drohobyckiego, c. 219, 222, 224; Макух, На народній службі, с. 16-17; Володимир Чапельський, Я любив їх усіх. З минулого Дрогобиччини. Дрогобич, 1997, с. 190-191.

63    Про відпірність учнів-русинів польській асиміляції посередньо свідчить і той факт, що у створеній ними громадській бібліотеці польські книжки становили виразну меншість (19 проти 67 німецьких і 137 русько-українських книжок), і їх не було серед найчастіше випозичуваних книжок. Див.: [Франко], «Ученицька бібліотека...», с. 124, 126.

64    Про пізніше загострення русько-польського антагонізму у Дрогобицькій гімназії повідомляв кореспондент русофільської газети «Слово»: у 1876 р. місцевий учитель міг сказати учневі-русину: «я би тих русинів і жидів разом на суху галузь повісив». Юліуш Турчинський по тому, як виїхав із Дрогобича і став директором учительської семінарії у Станиславові, виступав проти запровадження руської мови у навчальну програму. Під час уроку він висміював руську мову перед учнями: «мова руська є мовою п’яниць. Шевченко сам був простим хлописьком і п’яницею» - див.: «Рбвноуправненье руского язьїка вг школахг». Другь, 1876, 15 (27) вересня, №18, с. 285-286. Про ставлення польських учителів до русинів і руського питання розповідав у листі до Івана Франка Кирило Трильовський, майбутній лідер радикальної партії, а в той час (1884) учень Коломийської гімназії: мовляв, учитель історії «перебріхує історію, пряде цілими годинами на тему Rus, Polszcza і Litwa to odna motytwa [цитата з вірша Платона Костецького. - Я.Г.], осміхує селян и т.д. без кінця. Професор рисунків Круцінський по уміщенюю о нім допису в Ділі [народовецькій газеті. - Я.Г.] назвав єго редакцію palamarzami і kacapami. Професор математики Сокальський, викликав одного ученика з V [класу. - Я.Г.], котрий звався на “-icz” через “-ski”. Коли той не підіймви ся відразу, закидав йому при таблицях “Matematyki nie umiesz, a gadac ро moskiwesku па rynku umiesz?..” З найбільшлим підступом поступає собі проф. природничий Вайґель... Той не виступає явно, - а так собі висміваючи та перекривляючи руські прізвища та слова, уживаючи навіть таких слів як «Йван набзди в калоші»... Див.: ВР ІЛ, ф. З (Іван Франко), од. зб. 1603, арк. 217.

65    «О. Теофан Глинський», Правда, 1893, 17, 1, с. 232.

66    [Іос. Л’Ьвицкій], Бесіда говорена дня 22 мая 1848 року вг Дрогобичи при основаній комїтета русского [б.м., б.д.], с. 11.

67    Вячеслав Будзиновський, «Латинка», Нові шляхи, 1931, №10, с. 317.

68    Бандрівський, «Спогади про Франка-школяра», у виданні: Гнатюк, Спогади, с. 53.

69    Там само.

70    Коріневич, «Спомини про Івана Франка», с. 57.

71    ВР ІЛ, ф. З (Іван Франко), од. зб. 207, арк. 8, 13; Верхратський, Злобні видумки д-ра Івана Франка, с. 44.

11 Див.: Исидорг ПасЬчинскій. «Старина». Другь, 1874, 1 (13) травня, №3, с. 41 (підрядкова примітка).

73 Про діяльність Дрогобицької гімназіяльної громади відомо дуже мало. Вона виникла після того, як один із дрогобицьких гімназистів-русинів дістав від свого львівського колеґи збірку Шевченкових поезій. Деякі з членів громади мали мужність навіть показатися одягнутими в руський народний одяг, інші, маючи страх перед учителями, вдягалися звично. Вступаючи у громаду, її члени складали урочисту клятву бути вірним русином до самої смерти, робити все заради добра Русі, одружитися тільки з руською дівчиною та хрестити своїх дітей як русинів. Окремо вони зобов’язувалися допомагати один одному в навчанні та грошима. Див.: Sereda, Shaping of a National Identity, c. 88-89, 95-96, 226.

74    BP ЛНБ, ф. 41 (Грушкевичі), од. зб. 6, п. 1, арк. 41.

75    Чайковський, «Мої спогади про Івана Франка», у виданні: Гнатюк, Спогади, с. 95.

76    Франко згадував, що в часі його навчання у гімназії діяли три студентські товариства науково-літературного напрямку та декілька товариств «гімназіяльного співу». Жодне з них не проіснувало довго, а студентстька активність почала падати

з початком полонізації. До гімназії прийшли нові вчителі, які збудити цікавість у студентів не вміли, а вільний час проводили за чаркою. Учні брали з них приклад, і «давніші науково-літературні товариства перемінилися в піяцькі банди» ([Іван Франко], «Допись про Дрогобицьку гімназію», Дзвін. Галицько-укра]інська збірка, Львів, 1878, с. 267-268. (Стаття без назви і непідписана; авторство вказано на підставі: Мороз, Іван Франко. Бібліографія творів, с. 157.)

77    Wendland, Die Russophilen in Galizien, passim.

78    Іван-Павло Химка, «Греко-католицька церква і національне відродження у

Галичині 1772-1918»,    Ковчег. Збірник статей з церковної історії, ч. 1,1993,

с. 75-76.

79    Іван Франко. Документи і матеріали, с. 38, 47-49; Погорецький, «Франко в гімназії», у виданні: Гнатюк, Спогади, с. 57-58; Лев Шанковський, «Нарис історії Стрийщини», Стрийщина, т. 1, Нью Йорк, 1990, с. 23.

80    Іван Франко, «Що думає народ про неуступчивість митрополита Осипа Сембратовича», За сто літ, кн. 4, Київ, 1929, с. 256.

81    Михайлина Рошкевич (Іванець), «Спогади про Івана Франка», у виданні: Гнатюк, Спогади, с. 108.

82    Див.: І. П. Слупський, упор., Іван Франко. Документальні фотографії.ВнА. 2-е, доповнене. Б.д., б. м. [Львів, 1971], с. 23, 25.

83    Погорецький, «Франко в гімназії», у виданні: Гнатюк, Спогади, с. 58.

84    Павлик, Переписка, т. 2, с. 10.

85    Там само, т. З, с. 93.

86    Там само,