Пророк у своїй вітчизні. Франко та його спільнота (1856 –1886) - Грицак Я.Й.

65    Іван Билина, «У країні загородової шляхти», Діло, 1937,14 серпня, №178 (14721),

с. 8.

66    Денис Лукіянович, «Хто мав вирішальний вплив на національний характер Івана Франка?», Краківські вісті, 1943, 7 квітня, №73 (811), с. 4.

67    ТТДТА у Львові, ф. 201, оп. 4-а, од. зб. 4024, арк. 37 зв.

68    Відділ рукописів Львівської наукової бібліотеки ім. Василя Стефаника НАН України [далі - ВР ЛНБ], ф. 29 (Михайло Возняк), од. зб. 23 (п. 9), арк. 2 (чернетка неопублікованої праці Михайла Возняка «Від дитинства до повноліття Івана Франка»).

69    Див.: Горак, «Я є мужик», с. 49, 52, 58.

70    Друге ім’я могло навіть бути й нехристиянським, поганським (тобто відсутнім у церковному календарі). Існують численні задокументовані підтвердження цього звичаю (наприклад, козацький гетьман Хмельницький відомий не за своїм християнським ім’ям Зиновій, а за слов’янським Богдан), така практика й досі збереглася серед тих етнічних груп, які пізно прийняли християнство (наприклад, серед якутів) - див.: М. О. Демчук, Слов’янські автохтонні особові власні імена в побуті українців XVI-XVIII ст., Київ, 1988, с. 13-33; В. К. Чичагов, Из ucmopuu русских имен, отчеств и фамилий, Москва,

1959, с. 11-28; Daniel Н. Kaiser, «Naming Cultures in Early Modern Russia», у виданні: Nancy Shields Kollman, Donald Ostrowski, Andrei Pliguzov, Daniel Rowland, ред., Камень КраЬгьлЬнь. Essays presented to Edward Keenan on his sixtieth birthday by his colleagues and students, Cambridge, 1995 [=Harvard Ukrainian Studies 19], c. 271-291.

71    ЦДІА у Львові, ф. 201, on. 4a, од. зб. 6144.

11 Докладніше див.: Ярослав Грицак. «“Яких-то князів були столиці в Києві?..”: До конструювання історичної пам’яті галицьких українців у 1830— 1930-ті роки». Україна модерна, 2001, №6, с. 87-88.

73    Поширення в галицькому селі модерної світської культури принесло новий звичай називати дітей іменами не святих, а національних героїв. Ім’я Мирон як друге ім’я Івана Франка ввійшло до їх числа. Одним із перших Миронів на Дрогобиччині був Мирон Шмердяк, якого назвав так батько, класово і національно свідомий робітник, і який згодом сам став членом Комуністичної партії Західної України. (Усна інформація Романа Горака, 13 травня 2002 р.)

74    Франко відтворив таку саму схему у незакінченій повісті «Основи суспільности» (1894), де, якуважають, в образі коваля Івана Гердера вивів свого батька. Ім’я Гердерового сина - Максим [19, 195] - також звично приберігали для незаконнонароджених (див. Грицак, «Яких-то князів були столиці в Києві?..», с. 88).

75    Vira Вуу, Tradition under the Challenge of Modernization: Baptismal Practices among Greek Catholic Ruthnenians in the 19th century Austrian Galicia, M. A. Thesis. Central European University, Budapest, 2002, passim; O. P. Кісь, Жінка в українській селянській сім’ ї другої половини XIX - початку XX століття: гендерні аспекти. Дис. канд. іст. наук, Львів, 2001, с. 108. Іван Франко в етнографічній розвідці «Жіноча неволя в руських піснях народних» (1883) подає приклади суворого покарання «покриток», але назагал відзначає, що «обставини змінилися і погляди народу на хиби дівочого серця сталися далеко лагідніші» [26: 218-219].

76    Косик, Еволюція шлюбу та сім’ї в Галичині, с. 43-44, 69 (додаток №11). Ці підрахунки спростовують твердження, що «в українських селах або взагалі не було позашлюбних дітей, або це були поодинокі випадки» - див.: Роман Чмелик, Мала українська селянська сім’я другої половини XIX ст.: структура і функції, Львів, 1999, с. 72, 128.

77    Роман Горак та Ярослав Гнатів помиляються, твердячи, що цей поголос з’явився лише під час Франкового кандидування до віденського парламенту у 1897 р. (Горак, Гнатів, Іван Франко, кн. 1, с. 98). Набагато раніше її зафіксував польський соціяліст Людвік Кшивіцький у спогадах про свій побут у Львові у 1885 р. - див.: Ludwik Krzy-wicki. Wspomnienia, т. 1, 1859-1885, Warszawa, 1947, c. 265. Наприкінці XIX - на початку XX століття цю чутку поширював Василь Щурат (Володимир Дорошенко, «Іван Франко (Зі споминів автора)», Свобода, 1957, 6 червня, №145). Сам Франко був свідомий цих пліток, а одну з них навіть навів у своїй брошурі: нібито його справжнє прізвище не Франко, а Франкель, і він вихрестився тільки ради того, щоб одружитися з християнкою. (Іван Франко, Радикальна партія, ч. 2, Радикали і жиди, Львів, 1899, с. 9-11.)

78    Роман Горак. «Леґенди про народження Івана Франка». Літературна Україна,

ЗО серпня 2001, с. 2.

79    Див.: И. И. Толстой, С. М. Толстая, «Имя в контексте народной культури», у виданні: Н. Д. Арутюнова, ред., Язик о язмке, Москва, 2000, с. 603-604, 608-609.

80    Стефаник, Вибране, с. 231, 237.

81    ВР ІЛ, ф. З (Іван Франко), од. зб. 1832, арк. 1.

82    Із 337 зареєстрованих випадків, коли Франко вдавався до псевдоніма (не беручи до уваги легко впізнаваних криптонімів I.F., I.Fr., Iw.Fr.), на «Мирона» припадає 178. Підраховано за: М. О. Мороз, упор., Іван Франко. Бібліографія творів. 1874-1964. Київ, 1966.

Розділ З Раннє дитинство

1    Огоновскій, Исторія литературм рускои, т. З, с. 915-916.

2    David Biale, «Masochism and Philosemitism: The Strange Case of Leopold von Sacher-Masoch», Journal of Contemporary History, 1982, №17, c. 305.

3    M. C. Грицюта, Селянство в українській дожовтневій літературі, Київ, 1979; ВР ЛНБ, ф. 206 (Василь Щурат), од. зб. 340 (неопублікована стаття Василя Щурата «Народ в українській літературі XIX ст.»).

4    Грицюта, Селянство в українській дожовтневій літературі, с. 41-44; М. М. Мун-дяк, «Оповідання і повісті Івана Франка з селянського життя як твори критичного реалізму», у виданні: І. П. Крип’якевич, ред., Дослідження творчости Івана Франка. Київ, 1956, с. 108-118.

5    Див., наприклад, оповідання «Вівчар» з ідилічним зображенням минулого життя селянина, який працює на шахтах у Бориславі [21: 64-69].

6    Перелік природних катаклізмів, від яких постраждало галицьке Прикарпаття у XIII - першій половині XIX ст., див. у кн.: С. І. Копчак, Населення українського Прикарпаття (історико-демографічний нарис). Докапіталістичний період, Львів, 1974, с. 87-89,125.

7    Гром, Нагуєвичі, с. 106-107. Ці книги згоріли в пожежі церкви у 1996 р. Список неповний: у ньому, зокрема, не згадано про неврожай картпоплі 1846 р. (див. далі).

8    Б. Н. Миронов, «Традиционное демографическое поведение крестьян в XIX -начале XX вв.», у виданні: Брачность, рождаемость, смертность в России и СССР, Москва, 1977, с. 94; William I. Thomas and FlorianZnaniecki, «А Polish Peasant Family», у виданні: Theodor Shanin, ред., Peasants and Peasant Societies. Middlesex, Engl., Baltimore, M.D./US, Ringwood, V.I./Australia, 1971, c. 23-29.

9    Коротку історію сім’ї Франка відтворено на підставі генеалогічних досліджень Романа Горака. Див.: Горак, Гнатів, Іван Франко, кн. 1.

10    С. П. Павлюк, Народна агротехніка українців Карпат другої половини XIX -початку XX ст. (Історико-етнографічне дослідження), Київ, 1986, с. 77, 83, 93; його

ж, Традиційне хліборобство: