Пророк у своїй вітчизні. Франко та його спільнота (1856 –1886) - Грицак Я.Й.

37    ВР ІЛ, ф. З (Іван Франко), од. зб. 1608, арк. 101; Іван Пулюй, Збірник праць, Василь Шендеровський, ред., Київ, 1996, с. 547, 562; Михайло Возняк, «Німецька доповідь Франка для шведа про Україну», Львівські вісті, 1942,18 червня, №133 (257), с. 2. Пам’ять про німецьке походження Франка не урвалася після його смерти. Під час Другої світової війни львівський будинок родини Франків купив фольксдойч, директор фабрики парфумів, і капітально його відремонтував, вважаючи Франка фольксдойчем. (Горак, Гнатів, Іван Франко, кн. 1, с. 224.)

38    Тотожність коваля Івана Гердера та Якова Франка ніде в Івана Франка не заявлена, це радше здогадка пізніших дослідників.

39    Роман Горак, «“Я є мужик, пролог, не епілог”. Повість-документ», Київ, 1989, №9, с. 49-59.

40    а.Ь. зг Самбора. «О прбзвищахг и именахг». Слово, 1862,29 вересня (11 жовтня), с. 300.

41    Юліан Костьович Редько, Словник українських прізвищ, т. 2 [у друці], с. 1099; О. С. Стрижак, «Франки (матеріали до “Етимологічного словника етнонімів України”)», у виданні: І. Є. Єфименко, ред., Актуальні питання антропоніміки. Збірник матеріалів наукових читань пам’яті Юліана Костянтиновича Редька, Київ, 2005, с. 218—229; І. І.Трійняк, Словник українських імен, Київ, 2005, с. 395. Дякую львівським філологам Олегові Купчинському та Романові Осташу, які привернули мою увагу до цих публікацій.

42    Покликання на те, що у метричних книгах Франкові предки були записані як Франківи, або що у XVI столітті біля Рогатина існувало село Франківці (див.: Горак, «Я є мужик», с. 59; Горак, Гнатів, Іван Франко, кн. 1, с. 84, 96) не можуть спростувати факту неслов’янського походження цього прізвища. Слов’янізовані форми неслов’янського кореня були досить поширені у старій українській мові з її численними запозиченнями

з німецької та латинської мов (G. Y. Shevelov, «Language», Encyclopedia of Ukraine, т. Ill, c. 44).

43    Один із найраніших німецьких композиторів, маґістер Франко Тевтонський (Franco Teutonicus), походив із Кельна, але якийсь час жив у Парижі, музичному центрі ХІІ-ХІІІ ст. - чим і заслужив собі прізвисько «Franco», тобто француз (Friedrich Gen-meich, ред., MagistriFranconis Ars CantusMensurabilis. AusgabevonE. de Coussemaker nebst Zwei Handschriftlichen Fassungen, Darmstadt, 1957, c. 7). Обидва Франки, знані у польській історії - познанський єпископ XI ст. та астроном XIII ст., - походили з німецьких земель (відповідно, з Райну та Силезії): Zofia Koztowska-Budkowa, «Franko, biskup polski», Polski Siownik Biograficzny, t. 7, Krakow, 1948-1958, c. 82; Aleksander Birkenmajer, «Franko z Polski», там само, c. 93). Відомий серед хорватів рід Франків чи Франкопанів (по-хорватськи - Франов) походив з Італії (Zvonomir Turina Krevan, Liber roda Turinskog і Franko od nastanjivanja u primorskom kraju, te of 1673-1969, Rijeka, 1971, c. 85-88). Ходили чутки про нібито єврейське походження іспанського каудільйо генерала Франко - і через його зовнішність, і через те, що це було одне з найпоширеніших в Іспанії єврейських прізвищ (Paul Preston, Franko. A Biography, New York, 1994, c. 1).

44    И. Наумовичг, «Назад кт> народу!», Слово, 1881, 25 липня (6 серпня), №79,

с. 2.

45    Walter Kuhn, Die jungen deutschen Sprachinseln in Galizien. Ein Beitrag zurMeth-ode der Sprachinselforschung. Mit einem Vorworte von Univ. Prof. Dr. Eduard Winter in Prag, Munster in Westfalen, 1930, c. 135-138.

46    Magocsi, Galicia, c. 249.

47    Горак, Гнатів, Іван Франко, кн. 1, с. 86, 95.

48    За леґендою, коли після закінчення облоги Відня Юрія Кульчицького (Georg Franz Koltschitzky) винагородили за мужність мішками кави, захопленими в турецькому обозі, той відкрив першу у Відні - і, як уважалося, в Европі - кав’ярню й запровадив сучасний спосіб пиття кави, з вершками та цукром (турки пили каву гіркою). Насправді ж першу кав’ярню відкрито у Венеції, вірогідно, у 1647 p.; слідом за нею з’явилися кав’ярні у Лондоні (1652), Марселі (1654) та Гамбурзі (1677). Вирішальну роль у поширенні кави та кав’ярень в Европі відіграли турки. Див.: Etienne Francois, «Das Kaffehaus», Orte des Alltages. Miniaturen aus der europaischen Kulturgeschichte, Heinz-Gerhard Haupt, ред., Mtinchen, 1994, c. 111. Польські та українські історики віддавна й безрезультатно дискутують, чи Юрій Кульчицький був польського а чи українського походження. Про рід Кульчицьких див.: Іван Волчко Кульчицький, Історія селаКульчиць і села Драго-Сасів (700-ліття села і 1000-ліття роду), Дрогобич, 1995; книжка містить біограму Івана Франка як найславетнішого представника роду; PolskaEncyklopediaSzlachecka, т. VII, Warszawa, 1937, с. 217-218.

49    Детальніше про родовід Франка за материнською лінією див.: Роман Горак, Марія, мати Франкова, [ч. 1], Трускавець, 1994, с. 8-13.

50    Fras, Galicja, с. 65; P^kacz, «Galician Society», c. 23 (прим. 3); Edmund Lewandowski, Charakter narodowy Polakow і innych, London-Warszawa, 1995, c. 138.

51    A. Fischer, Zarys etnograifii Polski potudniowo-wschodniej, Lwow, 1939, c. 5

52    Роман Кирчів, «Цикл шляхетських повістей Андрія Чайковського», у виданні: Андрій Чайковський, Спогади. Аисти. Дослідження, 3 т., Львів, 2002, т. З, с. 351-353 [далі: Чайковський, Спогади].

53    У своїй скандально відомій «Книжці плебейських родин» (інкше знаній як «Книжка хамів») польський шляхтич Валеріан Неканда-Трепка перелічив 2,5 тисячі родин, що мали плебейське походження і домоглися шляхетського стану з допомогою грошей, вдалих шлюбів та інтриґ (Walerian Nekanda-Trepka, Liber generationis Pleba-norum, 2-е вид., Wroclaw, 1995).

54    Slusarek, «Wloscianscy і niewtoscianscy mieszkancy wsi galicyjskiej», c. 122; Петро Белз, «Сторінки життя української шляхти та її відображення у творах А. Чайковського», у виданні: Чайковський, Спогади, т. З, с. 374.

55    Slusarek, «Wloscianscy і niewtoscianscy mieszkancy wsi galicyjskiej», c. 121; Белз, «Сторінки життя української шляхти», с. 371, 374.

56    Центральний державний історичний архів України (далі - ЦДІА) у Львові, ф. 201, оп. 4а, од. зб. 6144.

57    Іван Негребецький, «До родоводу Івана Франка», Літературно-науковий вістник, 1926, т. 90, кн. 7-8, с. 233.

58    НаталяЯковенко, Українськашляхтаз кінцяХIVдо серединиXVIІ ст. (Волинь і ЦентральнаУкраїна), Київ, 1993, с. 271; МирославТрофимук, «Національна свідомість через призму життя і творчості Андрія Чайковського», у виданні: Чайковський, Спогади, т. З, с. 332-338.

59    Антін Дольницький, «Спомини про молодого Івана Франка», у виданні: О. І. Дей, Н. П. Корнієнко, упор., Іван Франко у спогадах сучасників, Львів, 1956, с. 104; Іван Кобилецький, «Дещо про Франка», у виданні: Гнатюк, Спогади, с. 37.

60    Кобилецький, «Дещо про Франка», у виданні: Гнатюк, Спогади, с. 40.

61    Іван Франко. Документи і матеріали. 1856-1965, Київ, 1966, с. 26-27, 38.

62    Горак, Марія, мати Франкова [ч. 1], с. 8; Mikotaj Kuplowski, Iwan Franko jako krytyk literatury polskiej, Rzeszow, 1974, c. 3.

63    Кобилецький, «Дещо про Франка», у виданні: Гнатюк, Спогади, с. 37.

64    Олег Йосифович Павлишин, Формування та діяльність представницьких органів влади ЗУНР-ЗОУНР (жовтень 1918 - червень 1919 p.).