Пророк у своїй вітчизні. Франко та його спільнота (1856 –1886) - Грицак Я.Й.
Жодний зі згаданих урбанізаційних чинників — вигідне географічне розміщення та місцеві промисли — у випадку Нагуєвичів так і не змогли зреалізуватися. На час Франкового народження пам’ять про напівміський статус Нагуєвичів затерлася. Франко ніколи про нього не згадував, хоча відтворював минуле села досить детально. Так само й у географічному описі 1858 p., де подано інформацію про найзначущіші міста й села Галичини, про Нагуєвичі немає жодної згадки22.
Те, що Нагуєвичі не стали містом, було грою випадку, а не вислідом якоїсь залізної закономірности. Закономірністю можна вважати те, що в 1850-х роках, на час народження Франка, в Галичині, як і всюди в Европі, розпочався новий - і то безпрецедентний - цикл урбанізації. Вона тривала різними темпами й забрала майже ціле століття (до середини 1950-х pp.), допоки зрівнялася на заході й сході Европи. В австрійській Галичині у 1910 р. частка міського населення становила 19,8%, що більш-менш відповідало рівневі урбанізації більшости західних країн перед 1850-ми роками. Про помітні зміни можна говорити лише під кінець XIX століття, та й вони стосувалися таких великих міст, як Львів, Краків і Перемишль23.
Більшість же галицьких міст була т.зв. «містечками», що їх деякі дослідники схильні трактувати як окремий історико-культурний тип: «Таке галицьке містечко було ще напівселом, втопленим — що важливо — в місцевому пейзажі... Той тип локальної спільноти не міг постати без місць публічного згромадження, яке пропонує місто, але й без контакту з землею, її пейзажем, колоритом природи, від якого велике, та навіть і середнє місто відтинає свого мешканця»24.
В австрійській Галичині різниці між містом і селом не конче означали відмінності між модерністю і традицією. До певної міри це стосувалося навіть столичного Львова, де за часів Франкової молодости значна частина населення (42,8% у 1880 р.25) не вміла ні читати, ні писати, тобто жила у світі усної традиції, - а це вважають однією з підставових ознак традиційного суспільства26. Виходець із села міг перебратися до міста й залишитися в межах традиційного світу, не змінивши радикально свого побуту й свого способу мислення.
Це обтяжувало суспільну модернізацію, бо спротив традиційного суспільства викликам модерного світу треба було ламати не лише в селах, але й у містах. А з другого боку, це міняло характер модернізаційних змін, перефокусовуючи їх з об’єктивних процесів (індустріялізації, в Галичині майже відсутньої, та урбанізації, дуже тут припізненої) на процеси суб’єктивні: перетворення ментальних структур, що їх можна було пережити, навіть не виїжджаючи з села — завдяки прилученню до читалень, кооперативів та інших сільських організацій.
Селянський син? Отак бувало ходжу як затроєний по попах, та де мин Розділ 7 «Відомий дєморалізатор Русі» Соціялізм як підстава народолюбства Первісне непорозуміння: аналогії та паралелі Дитячий і юначий досвід Франків досвід молодих літ Розділ 16 Patria як progress Розділ З Раннє дитинство Розділ 8 Відомий деморалізатор Русі Розділ 13 Франко та його жінки Розділ 17 Пророк у своїй вітчизні Walentyna Najdus, Polska partia socyalno-deamokrat Пророк у своїй Вітчизні
1
Див.: Іван Франко, Зібрання творів у п’ятдесяти томах, т. 44, кн. 1, с. 508-509. Далі вказівки на це видання позначено в тексті посиланням на відповідний том і сторінку у квадратових дужках, напр.: [44/1: 508-509].
Селянський син?
Іван Франко народився в селі. Але це не робило його селянином. Ісус Христос також народився в селі, й імператор Діоклетіян, і перший чехословацький президент Томаш Масарик, - однак назвати будь-кого з них селянином було би великим непорозумінням. Бо в селі живуть не лише селяни27. У галицькому селі, крім них, можна виділити принаймні ще сім верств: поміщиків, дрібну шляхту, сільських ремісників, євреїв, німецьких колоністів, державних службовців, священиків28. Соціяльне розмаїття сільського світу добре відбилося у фольклорі, що його Франко за юних літ зібрав у Нагуєвичах й околицях: серед персонажів бачимо представників знаті (пан, шляхтич), влади (мандатор, війт, писарчук), вільних професій (адвокат, лікар-«цирулик»), а також ремісників (коваль, швець, маляр, мельник), священиків, євреїв, циганів, сільських бандитів (опришки), солдатів (жовніри і рекрути), жебраків29.
Батько Івана Франка Яків був ковалем, тобто сільським ремісником. Масова свідомість чітко відмежовувала коваля і селянина-рільника. «Без плуга - не орач, без молота - не коваль», - казала народна мудрість. Іншою темою приказок про коваля була краща забезпеченість його існування. У громаді могли бути умільці на всі руки, здатні в разі потреби виконати й ковальську працю («І коваль, і швець, і кравець, і на дуду грець»). Але були специфічні види ковальської роботи, де коваля не міг замінити ніхто - як, наприклад, підковування коней («Неук кує - коней псує»30). Право підковувати коня мав лише коваль, який здобув спеціяльну ремісничу науку. Франко вивів свого батька у багатьох творах: в одному він згадує, що Яків — чи, точніше, головний герой, наділений його рисами — мав право кувати коней [19: 192], в іншому — що він «термінував [тобто був учнем. — Я.Г.] три роки у Дрогобичі у славного коваля і довголітнього цехмістра Мороза» [22: 231].
Завдяки батьковому ремеслу сім’я Франків була заможна31. їхнє господарство налічувало 24 морги, а в Нагуєвичах найбільша земельна власність рідко сягала 20 моргів [44/1: 79-80]. Сім’я наймала декілька слуг. На заможність указували розміри та вигляд Франкової хати32. Хто відвідував Франка, згадував про неї як про великий, чистий будинок, як у заможніших селян на Дрогобиччині: крита соломою хата з вікнами, зверненими на велике подвір’я з господарськими будівлями — шпихліром (коморою для збіжжя), великою стодолою та кузнею33.
Хата Франків стояла на хуторі (присілку) Слобода, закладеному у 1779 р. у безпосередньому сусідстві з Нагуєвичами34. Родина Франків (батьки Якова, тобто Іванові дід і баба) переселилися на Слободу із сусіднього села Озимина у 1824 p., купивши тут хату разом з обійстям в одного з місцевих господарів35. Іван Франко вірив, що його родина по батькові походить від зукраїнізованих німецьких колоністів [31: 29], атому в ньому самому є «кавалочок німця» [48: 370]. Цю віру поділяло багато його знайомих36. Із його німецьким походженням доброзичливці пов’язували такі Франкові риси, як вільнодумство, пунктуальність, систематичність, а недоброзичливці — нібито зверхнє ставлення до інших українців та їхньої культури («той потомок німецького емігранта не любить руської раси», то «не
