Пророк у своїй вітчизні. Франко та його спільнота (1856 –1886) - Грицак Я.Й.

Франка й очорнити Наумовича. Розрахунок був простий: Наумовича вони вважали вже втраченим для національної справи, натомість із «Франка можна було ще зискати». У цьому їх переконували його раніші вагомі здобутки: переклад «Фауста» Ґете та «Захар Беркут», збірка «Галицькі образки» та редаґований Франком «Світ»94.

Аналіз Франкової читацької публіки показує також певні межі його успіху. Ані ця публіка не була надто чисельною, ані Франко не був найпопулярнішим автором. Що з цього аналізу не можна побачити, то це того, як за такого досить обмеженого кола читачів Франко зумів так потужно вплинути на тогочасне освічене суспільство, і які далекосяжні наслідки міг мати цей вплив. Цим двом питанням присвячено два останні розділи цієї книжки.

Як Франко став геніем

«Обжаловани о державну здраду передг судолгь». Львівський судовий процес над русофілами 1882 року. Серед оскаржених другий зліва сидить

о. Іван Наумович

Зеркало, 1882, №13,1 липня, с. 100-101

Євген Олесницький писав у спогадах про кінець 1870-х — початок 1880-х років, що в тодішній Галичині не було чоловіка, що справляв би такий великий вплив на сучасну молодь, як Іван Франко. Складались на те різні обставини, але в першу чергу - його індивідуальність.

Знайомість із Франком вводила нас, молодих, зовсім в інший світ, його незвичайна на тодішній вік начитаність, його бистрий погляд на речі і строга, а дотепна критика сучасних відносин імпонували молоді і єднали її біля нього.

<...> Спосібнішої і щирішої молоді не могла задовольнити і та українщина, яка панувала серед львівської громади і обмежувалась на слабеньких, чисто формальних і то дуже нечастих і нечисленних маніфестаціях. Школа Івана Франка навчила її інакше розуміти українофільство, показало справжній зміст його, а сильна, безпощадна критика Драгоманова поглибляла його ще більше і викликала реакцію проти формального українофільства, яким проявлялось воно досі в Галичині.

Під тими впливами відбувалися у нас формація тих основ, на яких опісля оперли ми нашу працю і діяльність у дальшім житті»

Подібні оцінки можна знайти в спогадах інших галицьких діячів українського напрямку, чиї гімназіяльні та студентські роки припадали на кінець 1870-х — початок 1880-х років2. Звісно, можна припустити, що ці спогади писано під сильним впливом пізнішого Франкового культу, а тому вони грішать анахронічним перебільшенням. Але це не так. У цьому переконує листування між Франком і його молодшими колеґами з першої половини 1880-х років: вони звертаються до нього як до свого «Мойсея», називають своїм генієм, порівнюють його з Шевченком тощо.

Цитовані спогади дають змогу досить точно уявити, як досягав Франко цих впливів на молодь. Ядром, довкола якого гуртувалася нова спільнота, була його бібліотека (принагідно згадаємо, одна з найбільших приватних книгозбірень у Галичині3). До інших засобів належало залучання молоді до числа авторів, кореспондентів, читачів і поширювачів його видань; організація наукової роботи, що виходила поза рамки університетських і гімназійних навчальних програм; нарешті, реґулярні мандрівки молоді, першу з яких Франко зорганізував у 1884 р.

Ці спогади не дають, однак, можливости зрозуміти, звідки бралося у молодих людей бажання читати, писати, вивчати й подорожувати під Франковим проводом. Студентська активність поза головним колом обов’язків університетського та гімназійного навчання не є явищем буденним. Звичним для молоді було веселитися: ходити в ресторани, кав’ярні, заводити романи з дівчатами. Принаймні, позакурікулярної активности не було аж так багато у часи, що передували Франковим. Такі ситуації ставали правилом пізніше, у роки масової політики. Але перед тим не було прикладів, щоб молодь так групувалася навколо якоїсь хай навіть і дуже талановитої людини. Тому, обговорюючи впливи молодого Франка на сучасне йому суспільство, треба шукати мотивів і причин, що були пов’язані не лише з Франком, а й із самою добою.

Для зрозуміння причин Франкового успіху треба розширити контекст. Для цього скористаємося з результатів порівняльного дослідження, де на підставі вивчення біографій декількох сотень найвідоміших науковців і літераторів зроблено спробу вивести загальну формулу успіху. Ії можна зрезюмувати так: успіх «залежить від збігу деяких чинників, що стосуються рис характеру (інтелігентність, креативність, наполегливість тощо) й певних суспільних умов: Ньютон, Моцарт чи Шекспір ніколи не змогли би виявити свою геніяльність у примітивних культурах»4.

Немає сумніву, що Франко був надзвичайно обдарований багатьма талантами. Але вони не змогли би проявитися, або принаймні не зіграли би такої великої ролі, якби не відповідні суспільні обставини. Нагадаємо сумну долю молодшого Франкового брата Онуфрія, що також виявляв виняткову обдарованість, але не дістав життєвого шансу.

Для вияснення Франкових шансів розглянемо біографію у пов’язаннях між мікро- і макрорівнями, тобто фактів особистого життя з ширшими суспільними чинниками. Цитоване дослідження говорить про декілька суттєвих кореляцій між одними і другими5. Найпершим є походження з середнього чи вищого середнього класу. Цей чинник діє у випадку Франка: він народився в заможній ремісничо-шляхетській сім’ї. Соціяльне походження зіграло вирішальну роль у траєкторії його ранньої біографії, коли родичі вирішили віддати хлопця на навчання — нижчі класи, особливо селяни, рідко коли на таке спромогалися.

Цим же чинником можна пояснити долю Онуфрія Франка. Як і старший брат, він народився у сім’ї середнього класу. Та коли настав час учитися, померли його батько-ремісник і бабуся-шляхтянка, а матір-удову одруження з селянином понизило у соціяльному статусі. Сім’я з ремісничо-шляхетської перетворилася на селянську, й Онуфрія повернули з науки в місті до праці у сільському господарстві.

Іншим чинником є ґендерний: Франкові пощастило народитися чоловіком, а не жінкою. Жінки рідко коли ставали геніями. Цей чинник навряд чи є біологічним: велику роль відігравала різниця життєвих шансів чоловіків і жінок у патріярхальному суспільстві. Це ще більшою мірою стосується галицького суспільства, де можливостей інтелектуальної кар’єри для жінки майже не існувало.

Якщо два попередні чинники діяли за Франка, то третій, релігійний, працював проти нього: коли йдеться про досягнення успіху, католики мали менше шансів, аніж протестанти, а протестанти менше, ніж євреї. Тут не місце пояснювати дію цього чинника. Обмежимося тільки до того, що шанси Франка як греко-католика були ще меншими, аніж коли б він був католиком. Ніде цей дисбаланс у його біографії не виступав так виразно, як в різницях у масштабах між польською і русько-українською культурною продукцією та читацькою публікою. Якби Франко замолоду вибрав польську ідентичність, то його життєві шанси були би кращі. Але він вирішив стати руським поетом, і тим більшого захоплення заслуговує його успіх.

Це рішення близько корелює з іншими чинниками: мотивація та непереборна воля. Людині, обдарованій вище від середнього рівня, мотивація та непереборна воля потрібні ще й на те, щоб, кажучи словами Айнштайна, переборювати сильну опозицію посередніх умів. На своєму шляху Франко змушений був переборювати таку опозицію