Пророк у своїй вітчизні. Франко та його спільнота (1856 –1886) - Грицак Я.Й.
Проте насправді український читацький ринок у Російській імперії був ще меншим, аніж навіть галицький. Його розмір фатально обмежували дві обставини. По-перше, рівень неграмотности в українських губерніях був вищим, аніж у Галичині. У 1885 р. у Київському учбовому окрузі одна школа припадала на 2500 осіб, тоді як серед галицьких русинів ця пропорція становила 1:1100. Не могли компенсувати брак шкіл і сільські читальні — бо, як писав дослідник стану освіти в українських губерніях, «швидше знайдете на дні моря голку, ніж в Росії народну читальню»35. Другою фатальною обставиною була негласна заборона українського друкованого слова. Заборона ніколи не була тотальною, і газета «Діло» і «Зоря» у 1881-1886 pp. мали дозвіл на поширення у Російській імперії - щоправда, цензура витинала статті і заливала чорною фарбою цілі шпальти36. Якщо Франко і мав замолоду проблеми з цензурою, то радше з австрійською, ніж із російською37. Однак заборона діяла в непрямий, витонченіший спосіб: сам факт передплати та поширення українських видань російська влада розглядала як вияв політичної неблагонадійности, і це могло спричинити неприємності аж до звільнення з державної служби38.
Приблизне уявлення про масштаби читацького ринку в українських губерніях Російської імперії може дати інформація про поширення реда-ґованої Франком «Зорі»: Кониський запевняв Франка, що журнал може розраховувати реально на 120-125 передплатників (див. таблицю 13), натомість Франко твердив, що на момент повної заборони галицьких українських видань у Російській імперії (1894 р.) «Зоря» мала в українських губерніях 600 передплатників [48: 479]. Зрозуміло, що читачів було значно більше, ніж передплатників: номери «Зорі» в Україні, повідомляли місцеві кореспонденти Франкові у 1884 p., «пішли по рукам голодного люду»39. Читацький ланцюжок, який при цьому вибудовувався, міг сягати Москви, Самари й навіть Сибіру40. Але аж надто багато читачів у «Зорі» та інших галицьких видань тут бути не могло. Український читацький ринок був додатком до галицького, а не навпаки. Якщо ж брати до уваги не тільки патріотично налаштовану його частину, а читацький загал, то він був зорієнтований на російські видання. Не лише галичанина Франка, а й місцевих письменників Івана Нечуя-Левицького та Панаса Мирного, та навіть і Тараса Шевченка читали в кращому разі на додаток до того духовного харчу, що його місцевий читач шукав у російській літературі41.
Виживати Франкові як професійному авторові дозволяло те, що від кінця 1870-х років він постійно друкувався у польських виданнях. Польський видавничий ринок у Галичині був потужніший за русько-український: у 1880-1900 pp. він перевищував його у 3-6 разів за кількістю періодичних видань і в 7—8 разів за обсягом накладів. Польський читацький ринок відрізнявся від русько-українського ще й балансом між «австрійськими» та «російськими» виданнями: попри те, що частка перших істотно зросла після запровадження галицької автономії, Варшава і далі залишалася столицею польської друкованої продукції (польські видання у Німецькій імперії мали суто локальне значення, а тому їх частку можна не брати в розрахунок)42. Олександр Барвінський у 1882 р. мріяв, щоб уся російська Україна «давала хоча б вдвоє менше від того корму, що дає полякам одна Варшава»43.
Франко сповна скористався з переваги, яку надавав польський ринок: його твори друкували і галицькі, й «російські» польські видання. Серед польської періодичної продукції найчисельнішими і наймасовішими були суспільно-політичні видання. За політичною орієнтацією серед них виділяють чотири групи: консервативну, ліберально-демократичну, народову («людову») і соціялістичну44. Франко брав участь у найзнаковіших виданнях трьох груп із чотирьох: ліберально-демократичній («Prawda» і «Kraj»), народовій («Kurjer Lwowski» і «Przeglqd Spoteczny») та соціялістичній («Ргаса»)45. У трьох останніх виданнях він виконував приблизно ту саму роль, що й у радикальному «Світі» або народовецьких «Ділі» та «Зорі»: одного з провідних авторів, який майже в кожному номері друкував різноманітні матеріяли (проза, поезія, публіцистика), а часом навіть писав редакційні статті. У варшавській «Prawdzie» та петербурзькому «Kraju» його статус був менш важливим: там він виконував роль галицького кореспондента, що подавав репортажі про стан справ у місцевому руському таборі46.
Інтенсивна співпраця з польськими виданнями привела до того, що від якогось часу Франка почали зараховувати не тільки до української, але й до польської літератури. Людвік Інлєндер називав його «русько-польським поетом-соціологом» [Мозаїка: 325], русофільський лідер Осип Марков — учнем польської школи, який «присвоїв собі всією душею [її] кращі твори»47. Безпрецедентним стало поміщення у «Przeglqdzie Tygod-niowym», провіднім органі варшавських позитивістів, короткої, але дуже прихильної статті про Франка у рубриці «Dzieje Apollona», присвяченій польським письменникам і митцям48. А наприкінці 1886 p. «Kurjer Lwowski» писав, що Франко шанованіший серед поляків, аніж серед русинів49.
Треба взяти до уваги, що польськомовна читацька авдиторія етнічно не була тільки польською. Серед неї було багато засимільованих євреїв з обидвох імперій, і коли Франко торкався єврейської теми, вони гостро реаґували на його виступи, якщо ті були писані польською мовою50 — україномовних публікацій на цю ж тему, навіть найконтраверсійніших, єврейські автори, не мавши звички читати кирилицею, не помічали зовсім. Істотну частину читачів польських видань становили освічені галицькі русини, адже у щоденному житті багатьох із них польська мова домінувала, як і раніше51. Так що, пишучи для польських газет і журналів, Франко розширював коло своїх читачів і серед галицьких русинів.
Активність молодого Франка привернула до нього увагу видавців чесько- і німецькомовних видань. Однак спроби залучити його до регулярної співпраці не мали великого успіху52. Так само незначною є присутність молодого Франка на російськомовному ринку. Як він признавався у листі до Драгоманова (10 травня 1884 p.), «я вже разів з десяток трібував писати до російських газет, а в кінці й плюнув, не добившися ні напечетання, ні відповіді» [48: 434]. У русофільських виданнях Франко не друкувався зовсім: літературна співпраця з ними раз і назавжди припинилася після перевороту у «Друзі» 1876 р.
Відомо, яку велику роль відіграє читацький ринок для самоуявлення національної спільноти. Географія Франкових публікацій і рецензій на них (див. таблицю 14) підтверджує висновок, зроблений на основі дослідження кола його читачів: він функціонував переважно на двох читацьких ринках: русько-українському та польському. Перший довкіл був менший, зате Франкова присутність там була набагато інтенсивнішою. У кожному разі, молодий Франко не поміщався у рамки лише
