Пророк у своїй вітчизні. Франко та його спільнота (1856 –1886) - Грицак Я.Й.
Цифри говорять багато, але не говорять усього. Бо якби наклади й число публікацій мали вирішальне значення, то на читацькому ринку домінували би графомани. Щоб визначити впливи Франка треба перейти від мови цифр до мови цитат з рецензій та відгуків тих читачів, які читали молодого автора. Перше, що впадає в око: серед значної її частини Франко вже на середину 1880-х років мав славу першого русько-українського письменника. «Талант Ваш міцний, і він ще далі буде розвиватися, — писав Франкові (28 липня 1884 р.) український письменник з Російської імперії Іван Нечуй-Левицький, прочитавши «Захара Беркута». — Повість читається з великою охотою і приємністю <...>. Щасти Вам Боже! Після Вас найдужчий талант Сапогівського, та шкода, що він рано помер»53. «...Я Вас яко пісьмовця ставлю вище всіх наших пишучих як в Гал[ичині], так і в Україні: Ви талановитіші всіх», - признавалася в листі до Франка з середини 1880-х років (лист без дати) Олена Пчілка54. «...Ви наша амбіція, тож ми не перестанемо над тим працювати, щоби борше чи пізнійше віддане вам було неограничене проводирство в нашій літературі», - писала Франкові З червня 1886 р. Наталя Кобринська55.
Подібні речі говорили про Франка і позаочі, не лише його симпатики, але й його опоненти, а навіть вороги. «У нас нема здібнійшого, живійшого і розумнійшого робітника, як Франко», - переконував Іван Белей Олександра
Кониського в листі від 26 грудня 1884 р.56 Без Франка, твердив у 1885 р. інший народовецький редактор Володимир Левицький, будь-яка збірка була би нічим57. Олександр Барвінський на зборах народовців (червень 1886 р.) говорив, що «у нас один Франко зможе ще поставити - піддержати будинок народної програми»58. Галицьке організоване жіноцтво визнавало, що Франко «спосібний, а може і найспосібніший помеже наших молодих людей», й остерігалося його лише тому, що він «скомпромітований» («як ми станем [з Франком. - Я.Г.] “авантуруватися”, то цілий світ на нас пальцем покаже...» )59. Русофіл Осип Марков був переконаний у його «перворядньїх способностях»60. Католицький священик Валеріян Калінка, якого часто і дошкульно критикував Франко, не признавав йому рації, але визнавав, що «є це незаперечно й вищий розум і визначний письменницький талант»61.
Для вияснення характеру Франкового впливу варто вияснити, які з його численних творів робили найбільше враження на читачів і з якої причини. Як уже згадувалося, літературну славу Франкові принесли його бориславські оповідання та повісті62. Про них однаково позитивно відгукувалися як «ліві», так і «праві». Для когось Франкова творчість резонувала із власного соціялістичного вірою. «Після прочитання Вашого Boa [constrictor] мене трясло як в лихоманці, - писав Фелікс Дашинський у листі до Івана Франка. - Вкажіть мені на людину, яка більше кохає народ, а я скажу, що Ви єдина»63. Принаймні в одному випадку бориславський цикл змусив читачку — Наталю Кобринську — відмовитися від інтернаціональної риторики і стати на національні позиції. «Що тим більш дивне, для того, -писала вона у листі до Михайла Павлика (28 листопада 1888 p.), - що власне Франко, Ви і другі впровадили-сьте в Галичину загальноєвропейські ідеї, котрі в многих взглядах станули ворожо против пануючого націоналізму, а у мене сталося наоборот»64. Ще для когось поява «повісті, яких у нас ще не бувало (Boa constrictor Івана Франка)»65 була доказом того, що українська література стала повноцінною і конкурентоздатною. Різні читачі підходили до Франкових творів із різних позицій — «космополітичної» чи «національної». Вони сходилися, однак, у спільній точці, що русько-українська література - а разом з нею й український національний проект — можуть бути й українськими, і модерними водночас.
Подібне значення справляли і Франкові поезії та його переклади. Знакову роль відігравав Франків переклад «Фауста». На думку Олександра Барвінського, цей переклад перевершував польський, надрукований у тому ж році у «Przeglqdzie Polskim»66. Франків переклад читали, серед іншого, для того, щоб «руської бесіди вчитися»67.
Серед інших творів молодого Франка особливо популярним був «Захар Беркут». У його позитивній оцінці сходилися дуже різні читачі: члени конкурсної комісії «Зорі» («Єсть то повість исторична, пространна, під кождим взглядом проведена знаменито»)68, щойно цитований Іван Нечуй-Левицький, Ольга Рошкевич («...Ваш “Захар Беркут” то пречудно написаний і всім загально подобаєся»)69, далекий передплатник «Зорі» з Сергієвого посаду Московської губернії студент Анемподит Дородницький70 - та й сам молодий Франко, зі слів Павлика, найвище серед усього написаного ставив свого «Захара Беркута»71. «Захар Беркут» був популярним і серед селян -бо їм ішлося про те, «щоб оповідання було цікаве, щоб оповідано живо і займаючо» [49: 406], і очевидно, що повість відповідала цим вимогам.
І, нарешті, як виглядає, серед русько-української читацької публіки існував певний консенсус щодо його поеми «Панські жарти». Критика писала, що цим твором Франко поставив собі «monumentum aere регеп-nius»: «Ми не вагуєм ся сказати, що від Шевченка не маємо красшої поеми в літературі рускій»72. Редакція «Зорі» вже по Франковому відході ставила поему в один ряд із бориславськими оповіданнями та «Захаром Беркутом» як твори «безперечно першорядної краси і такої ж ціни»73.
Рецепції інших творів Франка були далекими від одностайности. У його творчості тих літ можна виділити три групи творів, що різко поляризували читацьку публіку (хоча, звичайно, поділ цей є умовним, бо деякі твори могли належати зразу до двох чи навіть і до трьох груп). Першу складали ті, в яких Франко, вслід за Золя та іншими натуралістами, подавав детальні описи сцен насильства, вбивства чи сексуальної розпущености: насамперед це оповідання «На дні», а також деякі з бориславських, котрі, як уже писалося, спричинили скандал серед багатьох читачів. До другої групи належали «революційні» поезії. Григорій Цеглинський, перефразуючи заголовок Франкової поетичної збірки «З вершин і низин», називав їх справжніми «низинами» у його творчості. У них, писав він, Франко любується і грається словом «революція» «як мала дитина стрільбою»74. І, нарешті, багатьох обурювала «брутальна» пропаґанда атеїзму у виданнях і збірках, де Франко був редактором75.
Крім несприйнятного змісту окремих Франкових творів, читацьку публіку дратувала сама манера його письма. Григорій Цеглинський, який був ніби «фаховим критиком» Франка, писав:
Перше, що вражає кождого читача його оповідань, се тая яскравая неправда: ми надіємося бачити дійсний світ, а бачимо Франківський, ми надіємося бачити людей реальних, а бачимо чисто Франківських. Герої в оповіданнях Франка, чи робітники, чи пани, чи попи, чи хлібороби, се не люди, що вийшли з об’єктивної уваги життя, а люде лише в імені реальні, цілою ж своєю психічною подобою і світоглядом видумані фантазією писателя, суб’єктивно перетворені»76.
Доходило до смішного: редактор «Зорі» Олександр Борковський цілими
