Пророк у своїй вітчизні. Франко та його спільнота (1856 –1886) - Грицак Я.Й.
Якраз тоді, коли Франко брав активну участь у творенні українсько-польсько-єврейської партії, пропаґована ним формула солідарности трудящих різних національностей перейшла через серйозне випробування. Влітку 1881 р. по південних українських губерніях Російської імперії пройшла хвиля антиєврейських погромів, спричинених чи спровокованих убивством Алєксандра II61. Російські погроми 1881 р. становили водорозділ в історії євреїв Східної Европи. Вони дали поштовх, з одного боку, масовій еміґрації російських євреїв до Західної Европи і Північної Америки, з другого боку - сіонізму, як відповіді на ріст антисемітських настроїв. Погроми 1881 р. вплинули і на Галичину. Частина євреїв із Росії по дорозі на Захід затрималася у Галичині й залишилася тут - що дало привід до нового обговорення єврейської тематики62. І євреї, і неєвреї чекали повторення тут тієї хвилі насильства, яка прокотилася південними українськими губерніями.
Франко добре знав про те велике занепокоєння, що запанувало серед євреїв на Підгір’ї після 1881 р. «Носились дивовижні слухи, тривожні оповісті, зловіщі пророкування», — згадував він про ці настрої пізніше Мозаїка: 27]. Записавши декілька єврейських пісень із того часу - наслідування стародавніх псалмів із благаннями до Єгови про поміч, Франко переробив їх і поклав в основу циклу віршів «Жидівські мелодії». Головною темою одного з них — «Самбатіон» — є незнищенність єврейського духу:
Гадаєте, вже й побідили Отті, що в безумнім гніві Мордують жидів на Вкраїні?
Побачим, як будем живі!
А я наперед вам те кажу,
Як в наших письмах стоїть:
Завчасно з побіди хваляться,
Жиє бо ще цар наш Давид!
Нещасне село те і місто,
Де в муках, в пониженню жид, —
І горе землі тій, як стане на неї Обома ногами Давид.
[Мозаїка: 27, 31]
В іншому вірші вжито образ пір’я з роздертих єврейських перин як свідка, що кличе до неба за помсту:
Весь город від краю до краю —
Руїна одна, плач один!
Гляди ж на тих варварів зграю,
О пір’я з жидівських перин!
Гляди, що тут нашої втрати,
Що наших ту впаде сльозин —
Щоб Богу це все розказати,
О, пір’я з жидівських перин!
[Мозаїка: 32]
Із цитованих віршів промовляє Франкова щира симпатія до жертв погромів. Однак його позиція в єврейському питанні не була однозначною. 1883 р. Франко надрукував у львівській газеті «Діло» статтю «Питання жидівське» з відверто антисемітськими тонами. Стаття була поміщена на першій сторонці як передовиця і, судячи з її змісту, претендувала на програмовий характер. Написана по свіжих слідах антиєврейських погромів в Угорщині, вона покликалася також і на недавні російські. Франка особливо хвилювала Галичина, де, вважав він, антиєврейське насильство могло набрати набагато більшого розмаху, аніж навіть у Росії. Географія поширення антисемітського руху приводила його до висновку, що цей рух набирає універсального характеру, а тому його причин не можна шукати лише в локальних обставинах. Ці причини Франко не зводив ані до расової, ані до релігійної ненависти. Вони, на його думку, були набагато глибшими, а тому чаїли небезпеку повторення антиєврейського насильства. Першопричина масових погромів бачилася Франкові в мотивах економічних, у «деморалізуючій перевазі жидівського капіталу й експлуатації»63.
У такому соціяльному діягнозі не було нічого несподіваного: наголошування економічної основи будь-якого суспільного явища було цілком у руслі соціялістичної ідеології, поборником і пропаґандистом якої був Франко. Несподівано звучить, однак, інша головна причина, як він її подає: «жидівська зухвалість і провокація». Франко вважав євреїв винуватцями погромів — не в тому розумінні, що вони своєю експлуатацією допроваджують до соціяльного вибуху, а в тому, що вони самі провокують погроми заради власної вигоди. Він арґументував порівнянням утрат, що їх зазнало через погроми єврейське і неєврейське населення. Єврейські втрати, на думку Франка, обмежувалися вибитими шибками, знищеною постіллю, одежою чи іншим майном (у тому, що погромники нищили не євреїв, а їхнє майно, він убачав головний доказ економічного, а не расового чи релігійного характеру антиєврейського насильства). У випадку ж християн ішлося про людські втрати: у Катеринославі під час розгону погромників військом14 чоловік загинуло на місці, а 28 поранено, з них 6 померло пізніше від ран; під час єврейських погромів в Угорщині пролилася тільки християнська кров. Мало того, більшість погромників - переважно робітники - тратили майно і здоров’я в арештах та ув’язненнях, тоді коли справжні й несправжні жертви погромів дістали фінансову допомогу від уряду, міської влади та єврейських допомогових організацій (таких, як «Всесвітній союз ізраелітів»), а деякі євреї на ній навіть наживалися.
Франко пропонував розгорнуту програму дій, яка мала би надалі відвернути загрозу антиєврейських погромів. Суть цієї програми зводилася до леґальної боротьби з єврейським капіталом. Для цього християни мають організуватися у торговельні та господарські товариства, засновувати по містах та селах власні маґазини, що конкурували би з єврейськими. Особливо, вважав Франко, треба зосередитися на роботі з робітниками -закладати серед них товариства взаємодопомоги і не допускати, щоб їх тяжко зароблені гроші пропадали у єврейських корчмах. Селян треба оберігати від втрати землі через борги євреям. Франко пропонував, щоб галицький сойм ухвалив закон про «право батьківщини», на зразок того, який існував в американському законодавстві. Такий закон не дозволяв би відчужувати від власника землю, яку він обробляє і від якої залежить його добробут та добробут його сім’ї.
Ці заходи ще вміщаються у соціялістичний світогляд. Гірше, однак, стояла справа з тим, що Франко пропонував далі: обмежити права євреїв обиратися до громадських рад та орендувати корчми й панську землю по селах. І, вже як вершок відступу від принципів соціялізму, Франко радив своїм «класовим ворогам», греко-католицькому духовенству, дбати, «щоби християни не служили жидам і не відчужувалися через те своєї віри і своєму народови»64.
Детальний переказ основних положень Франкової статті є важливим, бо вона має виразно програмовий характер — а тимчасом сильно відбігає від образу її автора, який можна винести з читання інших його праць на єврейську тематику65. Та це не єдиний у Франка твір, із якого визирає привид антисемітизму. У 1884 р. Франко пише і публікує у «Новому Зеркалі» поему «Швинделеса Пархенблита вандрівка з села Дерихлопи до Америки і назад». Ії герой - єврей-шинкар - удається до всіляких хитрощів, щоб зберегти свої прибутки в селі, де селяни під впливом священика поклялися не пити горілки. Він не зупиняється навіть перед тим, щоби помагати злодіям. А коли вже нічого не помагає, то за порадою цадика вирушає в далеку Америку. Високими мистецькими якостями поема не відрізнялася — зате виразно потрафляла смакам читацької публіки66. Варто звернути увагу, що вже ім’я для головного героя підібрано з використанням вульґарних стереотипів щодо євреїв як крутіїв (Schwindeles) та «нечистих» (Parch-enbliit). Тяжко сказати, чи образ Пархенблита видумав сам Франко67. У журналах «Зеркало» і
