Пророк у своїй вітчизні. Франко та його спільнота (1856 –1886) - Грицак Я.Й.
Неґативний образ єврея переважав, але не був єдиним. Чимала група приказок зображала євреїв досить нейтрально (хоча часом і насмішкувато). Деякі з них були відгомоном забобонів: побачити єврея уві сні або коли він переходить дорогу - добрий знак. Окремі приказки виражають думку, що часом християнин може бути гіршим за єврея та повагу до євреїв за те, що вони тверді у своїй вірі. Дві приказки стоять цілком осторонь як ствердження толеранції: «Зле з жидом, але й без жида» і «Як не кожний жид паршивий, тай не кожний хлоп свиня» (остання приказка є відповіддю на поширений єврейський антиселянський стереотип)41. Однак вони не заперечують стереотип, а лише пом’якшують його.
Значну частину приказок на єврейську тематику Іван Франко зібрав у Нагуєвичах і сусідній Ясениці Сільній. Знайомство з місцевими настроями на підставі приказок наводить на думку, що Франко змалку мав більше шансів стати антисемітом, аніж семітофілом. Однак його дитинство було відносно вільним від цих стереотипів. Один із його найраніших спогадів про євреїв стосується того, як мати якось принесла з села кілька єврейських пасок, що їх дістала від нагуєвицької шинкарки:
— Діти, — гукнула мати до мене й до моїх братів і сестри, — дивіться, що дала мені для вас Сура.
Вона поламала сухі пляцки і поділила поміж нас.
— «їжте, це жидівська паска. Правда, люди кажуть, що в ній є кров християнських дітей, але це дурниця».
—Це було перше живіше враження, що лишилося мені з мого дитинства про жидівство. Заразом була це перша звістка, яку я дістав про байку за кров. Мати сказала свою думку про це так спокійно й рішуче, що ми тільки здивовано розплющили очі, без звичайного жаху, в який, як буває, так часто попадають серед розмов про це далеко старші й більш освічені люди. Заразом дала мати найкращий доказ, що вона не вірила в байку про кров, споживаючи враз із нами принесені шматки хліба42 [Мозаїка: 338]
Сім’я Франків жила на околиці села, де не було корчми й не було євреїв. Його точки дотикання з єврейським світом були дуже нечисленними. Поодинокі бідні євреї час до часу заходили у цю частину села, пропонуючи свої невибагливі товари та ремісничі послуги. Перший досвід співжиття з євреями Франко здобув, коли вчився в Ясениці Сільній. Серед школярів було двоє синів місцевого корчмара. Один із них, не по роках розвинутий Аврамко, захищав несміливого Франка від кпинів старших учнів і став його приятелем. Справжнє знайомство зі світом галицьких євреїв у Франка почалося тоді, коли його віддали на навчання у Дрогобич. Рік перед тим, у 1863 p., тут стався погром, що його спровокували патріотично налаштовані польські гімназисти. За роки навчання Франко був свідком реґулярних бійок між старшими учнями та місцевими євреями. Насильства у стосунках між учнями-християнами й учнями-євреями ні у василіянській школі, ні у гімназії, за його свідченням, не було. Щоправда, отці-василіяни тримали єврейських дітей на окремих лавках і не дозволяли їм стикатися з учнями-християнами. В гімназії такої сепарації, однак, не існувало. Не було там тоді й ані сліду національного чи конфесійного конфлікту, що пізніше забуяв серед галицької гімназійної та студентської молоді. Тодішнім одиноким його виявом були польсько-українські дискусії про історію та літературу. Учні-євреї трималися осторонь від цих дискусій, однак деякі з них записувалися на руську мову чи літературу [Мозаїка: 340-342].
Спогади Франкового однолітка, передчасно померлого Мавриція отліба (1856-1879) дають іншу картину: отліб твердив, що він та інші єврейські діти сильно натерпілися від християнських учнів43. Несхожість двох спогадів не обов’язково означає, що хтось із двох авторів каже неправду. Причиною може бути різниця у Франковому і отлібовому розумінні того, що вважати образою та конфліктом. До речі, ані в спогадах Франка, ані в спогадах отліба не знаходимо якоїсь детальнішої згадки один про одного - правдоподібно, вони тримались один від одного осторонь. Найближчим Франковим приятелем був отлібів родич Ісаак Тіґерман, який виявляв неабиякий математичний хист, зрештою вибрав собі кар’єру адвоката, але також помер молодим у Дрогобичі44. З гімназистів-євреїв, що вчилися разом із Франком, деякі пізніше стали знаменитостями, як-от віденський публіцист Генрик Монат45 та відомий польський класичний філолог Лєон Штернбах46.
Що між учнями-євреями й учнями-християнами не існувало великої дистанції, говорить той факт, що Франко, займаючись репетиторством, найбільше замовлень мав у дрогобицьких єврейських сім’ях. Зі свого знайомства з сімейним життям галицьких євреїв Франко-учень виніс два важливі висновки. По-перше, єврейські діти були розвиненіші за християнських. Цю обставину він пояснював собі тим, що єврейські хлопці вчилися набагато більше — окрім школи, ще й удома. По-друге, у єврейських сім’ях його вразила щирість стосунків між поколіннями, здатність батьків радіти успіхам дітей, підтримувати їх добрим словом і похвалою — часом навіть перебільшуючи їхні справжні успіхи. Франко-учень заздро прислухався до похвал, що їх зі сльозами зворушення розсипав Штернбах-батько на адресу свого талановитого сина, «бо я, убогий, вчасно осиротілий селянський син, не мав на світі нікого, хто клопотався би про мої поступи з такою великою любов’ю й бодай би напів із таким великим з розумінням» Мозаїка: 343].
Спостереження над відмінностями між християнським і нехристиянським світом пробудили у Франка, ще у часи навчання у Дрогобицькій гімназії, зацікавленість культурою Сходу. Вже тоді, визнавав він, його «тягло на Схід». Старий заповіт, поряд з античними авторами, справив на нього глибоке враження: він зачитувався ним у церковнослов’янському, німецькому та польському перекладах, а згодом і сам переклав віршами чимало з Іова та кілька глав Ісаї47. Батько його шкільного товариша Лімбаха, прочитавши Франкові переклади пророків, сказав йому:
Чого вам там шукати в жидів? І хіба ви здібні зрозуміти їх почуття та передати їх як слід? А хоч би були здібні, то питайте самі себе: нащо придалось би се? Кому се потрібне? Хіба се тепер цікавить кого, чим цікавилися
