Його Сніжинка - Горобчик-Кім
Вже три дні, як ми на відпочинку. І я шкодую, що поїхала. Денис дістав вже мене в край. Він не лише не віддав мені мої трусики, а й постійно нагадує мені, що вони в нього.
-Тобі що і верхню частину комплекту від них подарувати? Знала б що ти любиш носити такі речі подарувала на день народження минулого року.
-Ні, люба моя, я люблю знімати такі речі.
-А чому ж мої вкрав? Я б все одно більше їх не надягну, але цікаво.
-Бо ти станеш моєю це лише діло часу. – говорить і потроху підходить до мене крок за кроком він наступає доки я не впираюся в якесь дерево. Денис нахабно посміхається і нависає наді мною. За розмовою я й не помітила, що ми зайшли занадто далеко в ліс. Думка про те що він це зробив навмисно фатально пізно приходить в голову. Я намагаюся хаотично вигадати як вийти з цієї ситуації живою і було б непогано неушкодженою.
-Ти мені давно подобаєшся. Ти ж знаєш про це і тому дражниш. Так? Ти створена для мене. – шепоче мені цей божевільний. От якби я його не знала б подумала, що він обкурений або під якимись пігулками. Погляд психа.
-Ні, не для тебе. – я намагалася звільнитися з обіймів які мене «душать». Я поступалася йому в зрості та й вазі, але добровільно здаватися не збиралася. Пригадавши уроки самозахисту від батька я спочатку розслабилася, щоб ввести в оману супротивника. Довелося перетерпіти той факт, що він купився і почав цілувати моє обличчя дрібними поцілунками повільно шукаючи мої губи я навіть чуда як сильно і часто стукає його серце, а от коли він таки знайшов мої вуста то почав поглиблювати поцілунок. Зі свого мізерного досвіду я знала, що він робить, а ще я знала, що мені не сподобається, а от коли він почав лізти своїми лапами мені під футболку я не витримала і вдарила його долонями по вухах створивши вакуум який оглушив цього горе залицяльника і подарував мені дорогоцінні секунди для втечі. Я на ходу перекинулася і побігла в гущу лісу. Це ганебно отак тікати, як боягузлива омега. Хоча краще втекти чим бути згвальованою. Але він теж альфа і міг так само швидко перекинулися як і я. Тому фору у мене було мало, але мені вистачило для того, щоб добігти до річки та пірнувши в неї переплисти на той берег до будинку з одягом який мені люб'язно показали на карті господарі цього затишного місця.
-Козел. Ненавиджу. Ну почекай я помщуся за все і за домагання і за ганьбу, що мені довелося пережити. Я Альфа, а тікала як якась боягузка. - вовчиця в мені поїдом мене гризла.
От вічно зі мною так я страждаю через те, що багато говорю де треба мовчати та не говорю де треба говорити. – бурчала я одягаючи чужі речі. На ліс вже впали сутінки й тому мені потрібно було вирішувати йти назад чи залишатися тут. Від роздумів мене відволік якийсь дивний звук. Схожий на виття, але якесь воно було дивне. І мені стало цікаво хто то. Тому я вийшла подивитися. Я йшла лісом обережно обираючи куди ступати, щоб не шуміти зайвий раз. Адже могла натрапити на Дениса чи на володаря такого дивного та потужного виття. Але так нікого і не знайшла. Лише дивне відчуття, що за мною хтось стежить не покидало мене. Марно блукаючи навколо будиночка я вирішила заночувати в ньому, а вже з ранку піти назад. Я зачинила двері, але мене щось постійно тягло надвір я спробувала лягти спати, але не могла всидіти на місці передчуття, тривога і якесь дивне тепло розтікалось по тілу і не давало всидіти на одному місці. Я вже накручувала, мабуть, двадцяте коло навколо столу коли двері різко відкрилися і я побачила його. Я прокліпалась, бо спершу подумала, що сплю, адже на мене йшов якийсь гібрид вовка і людини. Високий, м’язистий. Голова у нього була чорного вовка далі йшла масивна шия частково вкрита шерстю. Решта тіла була людині. Дещо волосатої людини. Ну добре дуже волосатого чоловіка з хвостом. Я залипла на руки вкриті татуюванням на його здорову долоню, на довгі пальці та нігті які були подовжені й нагадували кігті звіра не можливо було не зависнути. Спустившись поглядом по торсу в низ, я навіть трохи засмутилася, що він в спортивних, досить широких спортивних. До самих ніг я не дійшла, адже залипла на немалому такому збуджені. І воно мене не лякало.
-Подобається? – запитав мене незваний гість трохи хриплим і трансформованим голосом. Але я його чомусь розуміла і не боялася, а от коли шок пройшов. І я змогла вдихнути на повні груди то зрозуміла чому я його не боялася. Мене ніби паралізувало та одночасно радість і ейфорія вибухнула всередині мене розлітаючись по тілу малими краплями. Я стояла, як вкопана і лише спостерігала, як цей неймовірно пахучий чужинець робить нерішучість крок до мене. Він обходить стіл і підійшовши в притул вдихнув повітря біля мене. Чомусь в цей момент я була неймовірно щаслива, що будиночок був вісім на вісім метрів. Далі мене підняли на руки та кудись понесли. Дивно, але все здавалося настільки правильним, настільки тпотрібним, що до мого затуманеного подіями розуму не відразу дійшло, що шляху назад немає я знайшла пару. Точніше це він нахабно увірвався в моє життя...
