Його Сніжинка - Горобчик-Кім
-Так! Поговоримо про це завтра. Добре? Я вже не можу стримуватися. Можна я тебе поцілую? - я не знаю де я брав сили розмовляти. Можливо завдяки підтримці звіра. Він хоч і дозволив прийняти людську подобу, але залишався в моїй голові. А от коли Сніжана несміливо кивнула, сил стримуватися не залишилося ні у нього, ні у мене. Я накинувся на неї жадібним поцілунком. Ми зупинялися і відірвалися один від одного лише, щоб набрати кисню в легені. Речі летіли кудись за ліжко десь по кімнаті, а байдуже завтра знайду. Все що мене хвилювало це неймовірна дівчина, що несамовито відповідала на мій поцілунок. Коли на моїй Сніжинці не залишилося нічого з одягу, а досягти того було досить легко, адже на ній майже не було речей лише шорти та футболка розмірів на три більша ніж їй потрібно. Я надавив її на плечі змусивши лягти на спину. Що вона покірно і зробила. Я навис над нею і поцілував місце де незабаром буде моя мітка. Вона там обов’язково буде, але лише під час повні. Звір в мені сказав, що чому саме так він пояснить пізніше. Тому я лише прикусив це місце і попрямував вивчати її тіло губами, руками... тертя об неї носам. Мої дотики місцями були ніжними іноді грубими і я швидко опановував себе, адже ще не знав, як саме любить моя дівчинка. І тут ніби грім серед білого дня. А хто був до мене? Скільки їх було? Тому зупинившись вже аж біля її пупка. Я підняв обличчя і запитав най важче питання в житті. Я і хотів чути відповідь і ні. Дивне відчуття проникло в середину мене, я взагалі ніколи не відчував страх але думаю то був він. Це дивний і новий для мене досвід.
- А скільки у тебе було....чоловіків? – я поводився не як сильний і впевнений в собі монстр, а як юнак на першому побаченні який соромиться зганьбитися. Інакше як пояснити, що я навіть слів підібрати не міг, а всередині мене бурлили дивні почуття тривоги та страху опанувати які я зміг не відразу.
- Жодного. – несміливо відповіла моя дівчинка.
- А хлопців? – не відразу, але я таки зрозумів, що запитував дурні речі, але повірити в те що переді мною неймовірно красива дівчина, моя пара, моя істина пара та ще й незаймана я просто не міг. Я не заслуговував такого щастя.
- Ти дурень. Я незаймана.- почала злитися і вириватися з моїх обіймів.
- Так я дурень, але такий щасливий дурень. Пробач я просто неймовірно щасливий, що зустрів тебе, а ще ....., ех потім все потім. – я накинувся на її вуста так несамовито, що коли відчув присмак крові різко зупинився.
- Пробач я буду стримуватися. – і я майже виконав свою обіцянку. Я довго і майже ніжно пестив її груди. Плавно спускаючись все нижче і нижче. Я намагався розтягти прилюдно, але Сніжана мені в цьому не допомагала від слова взагалі. Вона стогнала та відгукувалася на кожен мій дотик так, що дах їхав і в мене та у звіра. Тому ми вирішили відкласти пестощі на другий раз. Підтягнувши її зручніше і пересвідчитись, що вона розуміє, що буде далі та дочекавшись несміливого кивка згоди я помаленьку почав проникати в неї. По її розширеним зіниця я зрозумів, що їй страшно. Тому я почав пестити її груди та нести якусь не притаманна мені маячню про те який я щасливий і яка вона неймовірна. А от коли я подолав перешкоду і проник в неї повністю я не зміг сказати більше ані слова. Неймовірна радість накрила мене такою хвилею, що я не міг навіть вдихнути. А монстр в мені почав переможно вити...
