Його Сніжинка - Горобчик-Кім
- Ось і підійшов до кінця другий курс. Ти з нами на вечірку?- запитав мене одногрупник нахабно притиснувши мене до себе взявши за талію.
-Ти зовсім знахабнів?! Ану руки забери від мене. – я намагалася не гарчати, адже вчилася я серед людей, а на весь універ нас вовків всього четверо. Я Тома, Денис та Єгор. Ми не так щоб сильно дружини просто допомагали один одному. Все-таки ми одної раси серед чумаків повинні триматися купки. У нас була свого роду маленька родина яка не набридала один одному своєю присутність, але завжди були поряд коли потрібно. Що прада Дениса частероїд було забагато.
-Ти погано чув її. Забрав свої лапи від моєї сестри. – навис над одногрупником Денис. Він свого часу до мене залицяння і якщо чесно не знаю чому я його відшила. Майже два метри зросту красивий, розумний, м’язистий, альфа. Він просто купався в увазі всіх дівчат і вовчиць, і людей, а мені не подобався. Мені ніхто не подобався. А ті спроби поцілуватися викликали у мене нудоту. Як насмішка якась. Я альфа-вовчиця, яка мріє не зустріти істинного ще років так двадцять.... береже для нього вірність. Просто жах. Якби це не про мене то я б навіть посміялася, а так плакати хочеться.
-Ні я з вами не піду. Мене вже Тома з Денисом та Єгором запросили на турбазу в горах. То ми їдемо через п’ять годин. -Шкода. А можна з тобою? Ну, будь ласка,- Ольга давно вже даремно бігала за Денисом, а тут такий шанс. Я думаю, що вона зі мною дружить виключно щоб бути до нього ближче.
-Ні. Не можна. Нам ніхто непотрібне зайвий.
-А я зайва? Ти таке стерво. Ні краплі у тобі співчуття.
-А я з себе святу і не вдавала. Ти прекрасно знала яка я коли ми починали дружити.
-Та знала. Але надіялася, що ти поміняєшся.
-Ну що ж твої надії не виправдалися.
-От у вас генетика така чи що? – промовила Надя дивлячись мені за спину.
-Ти про що? – спершу я подумала, що Денис договорив телефоном і повернувся до нас.
-Он поглянь.- кивнула кудись по заду мене. Я обернулася, щоб прослідкувати за її поглядом і очам не повірила. Дядько Любомир з дідом Богданом. З вереском я кинулася їм на шиї міцно обійнявши їх. Вони завжди до мене приїжджали коли мали справи в столиці.
-А ти все гарніше стаєш. Ну хто з них хлопців твій? А то я вже приготував сценарій довгої розмови. - запитує мене дідусь.
-Та ну тебе діду. Мені ніхто не потрібен. - вони забрали мій рюкзак та валізу й пішли в машину чикати доки я попрощаюся з подругами та одногрупниками.
-Я розумію подруго чому ти така перебірлива. З таким дядьком і дідом я б теж носом вернулась від наших хлопців. Та й тата твого я пам’ятаю.
-Отож, а ти все набридаєш мені з запитаннями чому я сама. Моя рідня так задрала планку для чоловіків, що я ніколи не знайду подібного їм. Ну все я побігла. Я до турбази доїду сама. – гукнула я своїм вовкам. Які стояли трохи поодаль від моїх одногрупників.
-Ну розповідайте. На довго приїхали, а головне навіщо. – почала я допит в машині. -Ми були у справах в місті та вирішили тебе провідати. Цей старий вовк відмовився їхати не провідати внучку.
-Ой, а то ти за мною не сумував? – махнула я рукою в бік дядька та почала сміятися.
-Ну добре розкусила авжеж сумував. Ти ж мені як донька.
-Я знаю, ти мене навіть виховував до восьми місяців.- в машині повисла тиша.
-А ти з відкіля знаєш? Хто сказав?! – загарчав дід.
-Ой діду припини, що люди, що вовки люблять пліткувати. Просто одна дурна вовчиця гадала, що такою інформацією мене принизить, а я їй подякувала за те що розповіла мені правду. А я то думала чому тато так відчайдушно всі роки доводив мамі такі очевидні речі. Ну що кохає і довіряє, а головне чому він терпить твої обійми з мамою всім іншим він її так обіймати не дозволяє навіть дідові.
-А я і не збираюся його дозволу запитувати. – зі сміхом на вустах каже дядько Любомир.
-Хай терпить. Це і так останнім часом рідко трапляється.
-Тому й терпить, що рідко. -Знаєш, я думаю що ти права не сьогодні то завтра я таки отримаю в морду за таку дію. – вже відверто сміється.
