Його Сніжинка - Горобчик-Кім
-І давно пора. – додав дід. Під розмови про моє навчання, життя і годинного намагання переконати мене, що істина пара то найкраще, що може бути у житті вовка мене таки довезли до місця відпочинку. А через те, що я туди приперлася перша то засилившись пішла прогулятися лісом. Добре, що господарі цієї турбази вовки тож приховувати хто ми потреби не було.
-Ось тут і ось тут є будиночки з одягом на всяк випадок.
-Добре, дякую.
-А ось сюди не ходи.
-Чом?
-Там приватна територія не можна. - якось стривожено відповіли мені та продовжили проводити інструктаж перш ніж мене відпустили в незнайомий ліс приємна сімейна пара. Турбаза маленька, але мила скоріше це навіть готельчик такий затишний та милий, а неподалік річка. Туди я й мала намір піти. Тому, що був ще день я вирішила не перекидатися на вовчицю, а просто пройтися лісом в людській іпостасі. А от від того, щоб скупатися голою я не втрималася. Вода вже була тепла, адже середина червня. І весна була рання. Вода прозора річка несильно глибока на мене з обидвох сторін падала тінь від дерев, що росли по обидва боки. Перед очима відкривалася неймовірна краса, вітру не було тихо навколо мене і спокійно на душі. А потім я відчула погляд на собі. Придивившись я помітила друзів. Спочатку я попливла до них, а потім різко зупинилася. Адже помітила Дениса який на одному пальці тримав мої трусики та нахабно посміхався.
-От ніколи б не подумала б, що ти любиш нюхати чужі трусики, подобаються? Дарую! - мене починає бісити ця ситуація особливо те, що мою річ чіпають без дозволу брудними руками.
-Ні, дякую не мій розмір, а от з тебе залюбки б зняв їх.
-У твоїх мріях. Відверніться я хочу вийти.
-Не відвернусь. Хочеш вийти виходь так.- от козел. Решта слухняно відвернулася. Я пірнула в воду з головою, щоб заспокоїтися. І поплила до берега. Ну що ж якщо немає іншого шляху треба йти в перед. І я пішла під стукіт свого серця та під жадібні погляди Дениса. Я шкірою відчувала, як він мене роздивляється.
-Так би й з’їв тебе. -Подавишся! – відкинувши волосся назад я почала кутатися в полотенце.
-Я б так не змогла. А як він на тебе дивився? Мммммм. Мені б так.
-Ой ти знову Тома. Стій тільки не кажи, що ти досі не полишила ідею спокусити Дениса.
-Та куди мені. Я омега. Альфа для мене недосяжна мрія.
-Ти таки дурна. Він хоч і альфа, але такий такий.... -Гарний, сміливий, брутальний.. -Наглий, перекачаний самовпевнений....
-А тобі не подобаються накачані?
-Подобаються коли воно в міру. А він занадто накачаний і занадто високий, як на мене. Я біля нього як гном. Мене метр шістдесят вісім, а він метр вісімдесят з хером. Розумієш?
-Не з хером, а метр вісімдесят два. А от хер у мене....
-Тільки без подробиць мені не цікаво. – різко перервала я цей потік нікому непотрібного вихваляння.
-А чому зіниці потемніли та дихання пришвидшення? Аааа? Бо я тобі подобаюся.
-Ні, просто ти мене бісиш.- я й дійсно відчувала якийсь дивний коктейль з тривоги та передчуття чогось.
-Ага так я тобі й повірив.
-А з чого ти взяв, що мені цікаво повірив ти мені чи ні?! -Я знаю, що подобаюся тобі просто ти вперта і не хочеш признати очевидні речі.
-Думай, що хочеш.- я вже шкодую, що погодилася поїхати з ними. От навіщо я піддалася вмовлянням Томи та Єгора і поїхала з ними. Побігаємо, подуріємо на волі.... я вже дурію, але від злості. Мене дістали всі ці залицяльники, а ще мене дістало те що мені ніхто не подобається мені майже двадцять один років, а я лише кілька разів цілувалася. Жесть кому сказати засміють. Та й не повірить ніхто. Тому я мовчу. До самого вечора дивне відчуття хвилювання мене не покидало. Я наче була в передчутті якоїсь зустрічі.
