Його Сніжинка - Горобчик-Кім

           За      5     років  до  основних   подій:                                               

                                                              
                                                         
-Світозар   чому   ти   знову приїхав   майже   о   дванадцятій?! – гарчала   мама. 
-Так,   а   який   сенс   приходити на   ті   дурні   оглядини,   якщо серед    всіх    дівчат   моєї  немає? 
- Можливо   тобі   хоча  б  хтось просто  сподобається. 
- Мама    для  " просто"    я   і   без твоєї   допомоги   знайду.  Тим паче,   що    обирати    особливо то  ні   з   кого.    Ми   майже   не покидаємо   свої  землі. 
- І   ти  знаєш   краще  мене   чому. –  знову гиркає   мама. 
- Знаю,   але    від  цього  не легше. – гарчу    я. Адже  з  всіх  членів  зграї  нас   таких перевертнів    лише    двоє.  Ми  не    приймаємо  подобу  вовка  повністю. Ми  щось    гібридне    між   людиною   і  вовком.    Так   буває  досить рідко.   Лише  один  випадок  на мільйон.  І    так   "пощастило" мені   та   братові.   А тому    кожну    повню,   особливо   у   високосні   роки,   нас   приковують   ланцюгами    до   стіни,  щоб   утримати  на   місці.    Адже     в     ці    три    ночі   я   геть     агресивний    і    ніколи   нічого   не     пам’ятаю.    Існує   легенда,    що      після     виповнення    повноліття,   а    саме    двадцяти   одного    року,    отакий     гібрид    як    я,  починає    шукати    пару.    А    через     те,   що    пари     таким,     як     я   рідкість.     Адже     істина    пара    це   жінка  яка     підходить     і   людині,     і     вовку,    і    монстру     одночасно  тож   мої  шанси  зводяться  до  нуля.  Оскільки   самки   подібні    мені  не     народжуються   ніколи.    Ну   принаймні     ніколи   ніхто   їх   не   бачив.  Ми   обираємо    собі  пару  серед    альфа   вовчиці. Але    і    такі    з    часом    стали   рідкістю.    Тому    я    не  бачу   сенсу     приїжджати     на    оці   оглядини,     які     влаштовує     мій     батько     кожен    рік,  а   головне     ж     їдуть    ті  дурні  самочки. Я   небезпечний   для них.    Були  випадки    коли   подібні    мені     розривали   свою   пару     за    те    що    чули    чужий    запах    на   них   чи  ще   з    якихось   дурних    причин.  І  головне,    що    ми    себе    в  тій  іпостасі   не   контролюємо,  а   вони   все   одно    їдуть,    дивні  якісь,    а   можливо   безмозкі.   Колись    я    мріяв,   що   знайду   істину    пару    і   багато читав  архівів  де   описували    таких   як   я. Тепер  я  знаю,   що   контролювати    я   свого    звіра  зможу    лише   тоді    коли   зустріну    істину,    лише   тоді    він   мене    допустить     до   себе в   голову.  Але    толку,    що   я   це   знаю.   Навіть   там   все  описано   скоріш    теоретично.   Ми    приречені    жити   самі   та  оберігати   зграї   від    нападів   ворога.    А   через    те,   що   воїн   за    території    більше   немає   ми    приречені   вічно  бути  прикута    до    ланцюга.   Тому  я  швидко  спускаюся   в    підвал,  щоб    мама    мене    закувала  на   ланцюг,   адже    я    відчуваю,  що    перевертень    вже прагне свободи. 
- Не     зневірюйся    любий    десь вона     існує,    твоя   пара   я    вірю.    Ти    ще    зовсім  молодий тобі    лише   двадцять    один  знайдеш     ще    її. 
- Дякую     мама,    але   швидше   вже     йди,  я  його   вже  ледь   контролюю...    останні    слова   я    вже    гарчав,    адже    з  останніх   сил    намагався   стримати   монстра.    Колись     ще    наївним     хлопчам    я    вважав   що     зможу   навчитися   його    контролювати,     а   з   часом    кинув    цю    марну    витівку.   Отямився    я    з   ранку.   Руки    налились    і   кісточки   збиті  видно   звір  намагався звільнитися.  А    відчуття    наче   мене    всю    ніч   били.    Боги   ще дві   ночі    пережити   й   знову  воля   та   відносно   спокійного життя    на     декілька    тижнів.