Його Сніжинка - Горобчик-Кім
Далі все що відбувалося я бачила наче зі сторони. Тобто я наче була присутня, але в той самий час не була причетна до подій. Не без задоволення я милувалася, як лице Дениса витягнулося, а зіниці розширилися. Він був явно здивований. А потім я відчула, що йому страшно. Спостерігати як Денис відлетів в інший кінець кімнати принесло мені моральне задоволення. Те що зі мною щось не так я зрозуміла коли почала гарчати, як звір, хоча це не можливо, адже вовчицю я досі не відчувала. Тоді хто гарчить? Я підняла руку так, щоб мені її було видно і покрутила. Я розуміла, що вона моя, але вона була не людська і не лапа вовчиці, а..... Боги це була лапа монстра. Я клієнта швиденько, але деформовані руки напівлюдська з білою щирістю і довгими кігтями нікуди не ділася.
-Що ти зі мною зробив?! – прогарчала я. Денис не відповів, а просто крутив головою і закрив обличчя руками. Страшно? Чудова мені самій страшно. Через якийсь час я взяла себе в руки та вдихнувши глибоко декілька разів вирішила спробувати встати. У мене вийшло зробити це так легко і швидко. Я перевела погляд на Дениса який почав істерично сміятися та відмітила, що якщо я сфокусую погляд на чомусь конкретному, то можу дивовижним чином помітити найдрібніші деталі так чітко якби я це робила через лупу. Цього раніше я не могла зробити в іпостасі вовчиці. Та й слух був відмінний я чула як б’ється серце Дениса і відчувала сморід страху прямо тваринного страху і ...... та ну не може бути запах сечі. Він всцявся?
-Боги. Ти ж альфа. Яка ганьба. – брезгливість і лють захопили мене. Мені потрібно вийти негайно. В іншому випадку я просто його вб’ю. За нашим законам я мала право його вбити. Він мене викрав, тримав насильно навіть колов якісь ліки, хотів зґвалтувати. Але мама вчила, що без причини вбивати можна та перш чим вчинити покарання потрібно розібратися. І розуміння того що доля і моєї вини в цьому є не дала мені позбавити цього явно божевільного і судячи з калюжі в якій він сидить зломленого альфа життя. Тому я вибила двері та пішла геть. Вийшовши на подвір’я я вдихнула свіже повітря і це просте дійство принесло мені просто неймовірне відчуття насолоди. Всі запахи були насиченіші ніж завжди. Цікаво це через те що я так довго була зачинена чи через те що я тепер монстр. І мене охопила паніка, та що там, мене паралізувало від усвідомлення того що я монстр. Мені знадобився деякий час, щоб я прийшла до тями та почала думати. Що робити далі. Я поглянула по сторонах, щоб зрозуміти де я і яке ж було моє здивування коли я впізнала це місце. Це тут я зустріла Світозара та втратила свободу назавжди тепер я навіки пов’язана зі зрадником. Мені потрібно якось перетворитися на людину. Мені потрібна була порада. А для цього мені потрібен телефон.
