Його Сніжинка - Горобчик-Кім
-Добре тату. Не хвилюйся все буде добре. – я поклав слухавку та перевів погляд на брата. Ми вже були в кареті швидкої допомоги і їхали в лікарню. приватну лікарню для вовків. Лікар спочатку задавав безліч запитань, а потім зрозумів, що я не маю відповідей на більш ніж половину з того що його цікавило відстав від мене. І залишок дороги ми їхали в тиші. Лікар слідкував за братом, а я поринув в роздуми. І про, щоб я не думав всі мої думки зводилися до неї, до моєї Сніжинки. Я покрутив телефон в руках і хотів набрати. А толку? Вона знову не візьме слухавку. Оформлю брата і поїду до неї у зграю.
Оформлення затяглося довше ніж я планував. Миловидна медсестра заповнила карту на брата я оплатив лікування і хотів йти, але мене не випустили та наполягли здати аналізи.
- Я вже можу йти? Я здоровий як бик.
- Так у вас все в нормі, але деякі аналізи у вас дивні. Розумієте? – лікар почав м’ятися.
- Які? – я гаркнув. Моє терпіння було на межі мені потрібно до Сніжани я не знаю чому, але я відчуваю, що повинен бути біля неї.
- Не потрібно мені тут медсестер лякати своїм гарчанням. – гиркнув лікар. У крові вашого брата знайдено якісь дивні ліки я з таким ще не стикався у вас вони теж є, але не в такій кількості. Видно у вашому організмі вони ще не ненакопились в такій кількості, як у брата. І дивує не лише це.
- А що ще дивує?
- Багато чого. При його аналізах він мав би вмерти вже давно, а він живий.
- Ми гібриди, монстри може тому.- лікар відійшов на крок. Мене аж пересмикнуло. Та доки нас будуть боятися?
- Ми не представляємо загрози для вас. Ті хто зробили все це з братом - вовки. Їх потрібно знайти та знешкодити, а ви мене тут утримувати. - я прогарчав ці слова через стислі зуби. Як мене вже дістала ця невірна думка про нас яка псувала нам з братом життя.
- Я вам доведу, що ми безпечні та вміємо себе контролювати. – я відійшов і перекинувся на монстра. Лікар зблід, а медсестра забилася в куток.
- Я можу себе контролювати. І в цій іпостасі. Тож я надіюся, що брата ви не будете примати на повідку. Інакше я прийду і тоді вже ви точно побачите погану сторону монстра. – лікар відмер перший і закивав.
- Я вас зрозумів. Ми будемо тримати вас у курсі щодо здоров’я Тихона. Більше не затримую. Я перекинувся знову і пішов геть з лікарні. До неї, до моєї пари зараз я був готовий повзти до неї на вколішках. Та що взагалі відбувається зі мною? Вийшовши на вулицю я зрозумів, що без машини. А потяг до істинної пари лише посилювався тому добігши до лісу в людській формі, добре що він був поряд, далі я перекинувся вовком і помчав до зграї чорних вовків. Невідома сила мене підганяти. Забігши в зграю я озирнувся і пішов в будинок де востаннє бачив мою Сніжинку. Я залетів без стуку не до манер зараз.
- Ти Охринів?!!! Ти якого припхався та ще й голий. Мартіна відвернись. – кричав не своїм голосом тесть. А до мене лише зараз дійшло, що я голий. Мені в обличчя полетіла ковдра якою я обгорнувся.
- Де Сніжана?
- Поняття не маю, а якби й знав то не сказав би..... – я хотів багато чого сказати тесть, але мітка почала нестерпно пекти, а монстр вимагав піти на пошуки пари, а не ляси точити тим паче що тут нам нічого ніхто не скаже. Тому я вилетів з будинку та перекинувся вовком кинувся назад до лісу. Я біг що сили, але вже ніч спустилася на ліс і в гущі лісу взагалі нічого не було видно тому мені довелося перекинутися монстром у нього зір був кращій ніж вовчий. Я мчав в будинок в лісі як навіжений. Остання надія її знайти там. Наче невидима сила підштовхнула мене бігти швидше до неї крізь ліс який наче затих. Всі мешканці лісу наче зачаїлися. І ось я вже наблизився до будинку. З одного з вікон було видно ледь помітний промінь світла напевне від свічки. Я увірвався в середину і мене паралізувало від побаченого. Зібравши себе до купи я прокліпався, але образ нікуди не дівся. Нереально... перше, що я подумав.
