Його Сніжинка - Горобчик-Кім

                       Світозар

.....  Нереально    красива.   Моя. – промовив   я    і    пішов   в   перед до   моєї   Сніжинки.  Яка  розгублено    стояла   і   дивилася   на   себе   в   дзеркало.  Я  вдихнув    на   повні   груди   такий   рідний   запах.   Я   вдихав  і   вдихав    раз    за   разом   та  не міг    надихатися.   По  тілу  прокотилася    хвиля   задоволення    і    жару.   Кожна  моя    клітина    наче   почала  жити     повноцінно.   Жоден   підробних     запах    не   порівняти  з   запахом   моєї   пари.   Я  не  жив   без   неї,    існував   і   лише  бажання    розібратися    та   уберегти     брата    мене   тримало  там    у    моїй   зграї.

 - Я    огидна.- схлипувала   вона. 

- Чому? – я  реально   не   розумів  чому   вона    стоїть    перед дзеркалом   і   плаче.  Адже   я  бачив    найгарніше    створіння  на   землі   перед   собою.

 - Ось    чому. – вона   вказала   на себе   рукою.   А   я   дійсно  не  розумів.   Вона    найгарніших,  найідеальніше   створіння   у   світі. 

- Ти   теж    гібрид.  Але   як?- ледь  чутно     промовив    я    і   по виразу   її    обличчя   зрозумів,  що    вона    не   це  хотіла  почути. 

- Так,   я   монстр! 

-Тоді    і    я    теж.

 - Ні   ти.... ти...- договорити    я   їй  не   дав    я    підхопив   мою  красуню    на    руки   та   поніс   до   ліжка.   Я   мрію    не   випускати    її    з    рук   все   життя.    І   планую   здійснити   цю мрію. 

-Видно   твоя    третя   іпостась  спала,    як   і    мій   вовк.  А  щойно    прокинулася.   Якби   ти  поглянула    на    себе    моїми   очима    то    зрозуміла   б,  що  ти  просто    неймовірна    красуня   ти    гарна   і     людиною,    і  вовком,    і     монстром.    А   ще   у   вас    з    монстром    є    одна   спільна    риса. 

-Яка?! 

-Сімнадцять    родимок   на   грудях,    на   правій   десять, на лівій   сім. 

- Ти   їх   рахував?

 -Так.  І   не    лише    там. - секс   з  і   Сніжинкою  то   завжди   кайф   і    тепер    я   цей  кайф   спробую   у   формі    монстра,   адже   переді    мною   таке   саме     створіння,  як    і   я   і   насолодитися   цим  подарунком   долі   я    хочу  сповна.    В   цю   ніч   ми  поставили   мітки  ще   й   в   такій  іпостасі   та   відчуття    цього  разу     були    геть   іншими.  Ми  не    лише    не    стримувала   себе   і    незважаючи   на   зламане    ліжко,   а  й   на   час  проведений     разом.   Я    знав, що     вона     моя    доля,   знав  що   у    нас   є   що   обговорити  зараз.    Про    ситуацію   з  Уляною,    обговорити    куди   вона   ділася   і   чому   не  відповідала    на   дзвінки.   Ще  залишилося    з’ясувати    хто   така   матуся.    Все   потім  зараз  існували     лише    вона,    я   та   наше   кохання.   Зранку   я   подивився   на   себе   і   дурнувата    посмішка   посилилася   на   моєму   обличчі,  адже   в    дзеркалі   я   помітив  відразу   три    мітки    на   шиї   від     людини,   від   вовчиці,   і   від     монстра.   Вони    схожі   між   собою,     але     різного    розміру.  До     мене    підійшла    моя  Сніжинка   й    у    неї    була   така сама   краса   на    шиї.  

- Так    ось    чому    ти   втекла?   Ти    перекинулася    на    гібрида   і  злякалася? -  я   обійняв   її   та  притяг   до    себе    зарившись  носом    у    волосся. 

- Ні   я    тікала    від   Дениса   його запах   зводив   з  розуму,  а  потім я    почула   голос  в  голові  який  наказав  бігти.  Я   боялася,   що  він   зможе   змусити   мене   бути  з  ним   за   допомогою   запаху.  Він   не    ти.   Але   ті  його   "ліки".  А    ще    мені    надіслали  фото  доказ   твоєї    зради    в   яку   я  не    хотіла    вірити.   Вже   в   його    будинку   я    зрозуміла   в  що    я    перетворилася.   І ....

 -Яке   фото?   Який   Денис?  Ти теж    отримала   ті   ліки?!   Як  довго    довго?! - вона  говорила  незрозуміло   і    незв'язно. 

 -Мені   на     телефон    прийшло  фото    де    ти   з.... Стій   ти   теж  їх    приймав.   Навіщо?

 - Покажи    фото.

 - Ти    ліки   приймав?

 - Ні  мені   їх   примусово   вкололи   коли    зрозуміли,  що запах   Уляни   на   мене  не   діє.  Точніше    діяв,   але   я   себе  контролював.

 - То    дівчина    реальна?  Покидьок   ти    мені   зрадив,   а   я   трималася,    а    ти... 

-Покажи    фото. -  Сніжинка  вирвалася  з   моїх    рук. 

*********Сніжана******

 Коли    перша   хвиля   радості  пройшла    і    монстр   в   мені   поступилася,    задоволена  подіями    ночі    мирно    спала   я  почала     згадувати   чому   взагалі    все    трапитися   і   старі  образи    знову   мене  наздогнали.    А    коли   я   почула  про    ту    дівчину   то   взагалі  відчула     себе    такою   дурепою. То    вона    реально    була.    Він   мені     реально     зрадив.    Злість  накривали   мене   і    єдине  бажання    запустити   в   нього  чимось     важким. 

- Покажи   фото. - промовив  твердим   голосом   Світозар.  Я  протягла    йому    телефон    з      відкритим    повідомленням   з  фотографією.

 - Ходімо. – мене    потягли    кудись.     Йти    я   бажання   не  мала,    але     упиратися,    як   мала    дитина,   я   не    хотіла.  Стало    навіть    цікаво,    як    він  це    пояснить.    Мене   повили   в  іншу   кімнату   де   стояв  комп’ютер   і    через    деякий   час    Світозар   вигукнув  

«Є». 

-Що є?   Можливість   звести   мітки   та   обійти   закони   так,  щоб    коли   я    тебе   вб’ю   мені  нічого   за  це   не   буде   від  старійшин?

 - Ні   кохана.    Доведеться   терпіти   мене    ще   довго. – і чому   він    так   либиться? Світозар     смикнув   мене  і  посадив     собі    на    коліна  я  намагалася    впиратися,    але  хто    мені   дозволив.