Його Сніжинка - Горобчик-Кім
Я прокинулася різко. Коли я заснула? Я ж планувала не спати всю ніч, щоб не дати змоги вколоти мене чи лапати доки я спатиму і таки заснула. Незрозуміло коли поринула у сон. Але це мене хвилювало рівно до того моменту доки я не зрозуміла, що прикута до ліжка наручниками.
З рожевим пучком?
Серйозно? Жах.
Я почала змушувати себе заспокоїтись. Адже необхідно було з’ясувати чи вкололи мені ті ліки за якими я, до речі, прийшла сама, а тепер шкодую про цей імпульсивність вчинок на емоціях. Коли я змогла себе заспокоїти та виявила, що не відчуваю жодних ознак уколу і змін в собі я почала намагатися звільнитися. Через те, що сили вже практично повернулися розірвати наручники не склало аж такої проблеми. Знайшовши свої речі я вдяглася і по маленьку попрямувала до виходу. Руки трохи боліли, адже доки я розривала кайданки метал порізав трохи мені зап'ястя. Добре що рани почали загоюватися швидко. І це тішило. Це означало, що я вже майже відновилася. Все було щось занадто легко подумала я і ... зглазила. Адже двері різко відчинилися і зайшов Денис. Після секундного мовчання та оглядин мого зовнішнього вигляду він зробив правильні висновки.
- Тікаєш? Е ні не зараз я занадто багато на кон поклав, щоб зараз все втратити. – мене схопили за горло і за якусь коротку мить я відчула укол. Паніка, розпач, страх накрили мене з головою. Коли він встиг витягти шприця, а головне відкіля. Наче готувався ще за дверима.
- Ну все через п’ять чи десять хвилин ти відчуєш такий же потяг і кохання до мене як я до тебе відчуваю зараз. Мене відпустили давши мені змогу сповзти по стінці на підлогу. Плакати, так хотілося плакати. А сенс? Сльози не допоможуть мені. Я сама винна, що потрапила в цю ситуацію. Денис зморено сів біля мене і переплів наші пальці став чекати. Але на мій і його подив нічого не відбувалося від слова зовсім. Ні через п’ять хвилин, ні через пів години. Я відкинула його руку і встала, щоб піти геть, адже ліки не подіяли та утримувати мене йому сенсу більше немає. Я зробила два кроки та все перед очима поплило.
Прокинулася я вже на ліжку в міцних обіймах Дениса. Я відкрила очі та перше, що помітила це злякано занепокоєний погляд мого викрадача і колишнього друга. Він реально хвилювався. Зрозумівши що я прийшла до тями мене притискає до себе, ще міцніше. А я чомусь була цьому неймовірно рада. Я ткнулася носом йому в плече і не могла надихатися. Його запах зводив з розуму. Навіть від запаху Світозара мене так не крило. Мені нестерпно захотілося поцілувати Дениса. Вудно він прочитав це в моїх очах, адже накинувся на мене голодним наполегливим поцілунком. Від поцілунку мені взагалі кришу знесло і я отямитися не встигла як почала зривати з нього одяг. Все що я хотіла це зайнятися сексом зараз і з ним. Вовчиця в мені билася в екстазі від близькості з Денисом.
- Нарешті кохана ти відчуваєш те що я до тебе. – прогарчав Денис перекидаючи мене спину. Він навис надомною і на якийсь час застиг, а потім тряхнувши головою потягся до моїх губ за поцілунком. Він наче був скрізь його руки губи блукали моїм тілом приносячи неймовірне задоволення. Мене дрібно трясло від збудження та передчуття. Повільно Денис спустився все нище від грудей. Поцілунки все більше були кусючими та нестримними. Як тільки я відчула його пальці на кліторі мені різко стало холодно і почало трясти. А дотики Дениса почали викликати огиду. Я сіпнулася і спробувала відкинути його з себе. Але він вже був настільки заведений, що зупинятися не захотів.
- Ти все одно будеш моєю. Навіть якщо якогось чорта передувала. І ті ліки на тебе не подіяли. Мені вже втрачати нічого. Не хочеш по хорошому буде по моєму. - я почала намагатися вирватися і крутити стегнами, щоб не дати йому увійти в мене. Вовчиця в мені чомусь різко затихла. Я застигла коли зрозуміла, що не відчуваю її вперше в житті. Я не відчувала вовчиці в середині. І цього часу Денису вистачило, що спіймати мене за ноги та зафіксувати в зручній для нього позі. Я застигла і хаотично почала думати, як уникнути зґвалтування. Я спробувала смикнутися, але де там сили звичайної людини не вистачало, а вовчиця вперто мовчала...
