Його Сніжинка - Горобчик-Кім

- Потерпи    кохана.   Ліки   скоро  будуть   в   нас  і   ти   будеш  благати    мене   будити   тебе  саме    так    і   навіть  пристрасніше. – розплився  він  в огидній   посмішці. 

- Котра   година?   Де   мій  телефон. – я   почала  хаотично  шукати    телефон,   адже   штори   з   плотної    тканини   в    його  кімнаті    були    щільно   закриті  чим   дезорієнтували   мене.   Я  не     розуміла    день   зараз  чи  ніч. 

- Скільки   я   спала?

 - День,    твій   телефон   у   мене. Батькам    твоїм    я    написав,   що    з   тобою   все   добре   і    ти  в     подружки    від   твого   імені  звісно   ж.   А    і   ще  одне,  телефон    ти    отримаєш    лише   після     того,    як   ліки   подіють. 

- А    якщо    не   подіють?  – вирішила    я   обережно  з’ясовувати    куди    ж   я  таки   попала. 

- Ну    мені    обіцяли,    що  подіють. - говорить   Денис   і  сідає    мені   на   коліна  так,   щоб    мати   змогу  утримувати  мене    ногами.    Я    подумала,  що    він     хоче    мене  поцілувати,     адже     він    нахилився    до    мого    обличчя  тому    вся    моя    увага    була   прикута    до    його   обличчя.  Рівно    до    того    доки    я   не  відчула    укол    в    плече.   

- Що    це? – паніка   накрила  мене.   А   потім   мої   очі   почали    закриватися   самі    по    собі   та  мене    нещадно   клонило   в   сон.

 - Що   ти   зробив? – я   хотіла  крикнути,   але   сил   вистачило   лише   прошепотіти   все   далі   я  поринула    в    темряву.