Його Сніжинка - Горобчик-Кім

(після   того,   як   прийшла   до  Дениса) 

   Сиджу   укутана   в   ковдру   з  горнятком    запашної    кави   й  ідея    піти   до   Дениса   мені   вже    не    здається   такою  розумною.    Він    біля   мене  бігає    і    як   то   кажуть: 

" не знає куди посадити."  

Боги    про    що   я  думала   коли йшла    до    нього.   Як   соромно  мені    зараз,    сиджу   і  нюні  розпускаю,    як   якась  слабка  омега.    На    емоціях   я   розповіла    Дениса   про   зраду,  а    найганебніше   я  розплакалася    при    ньому.   Та   я    в    житті    не    дозволяла   собі    при    комусь   плакати,   та  в    мене   і    приводів   плакати  майже     не    було.   І  навіщо   я  запитала    про    ті   чудо   ліки?  Він    переможно   посміхнувся   і  відразу    ж    комусь   щось  написав    і    пішов   залишивши  мене    саму   і   цим    дав   змогу  подумати     ще    раз    і    все  проаналізувати.    І   чому  я  раптом    вирішила   повірити  якомусь    там   фото?   Не  поговоривши     зі    Світозаром,  не    прояснивши   все   віч-на-віч.

 - Мені   потрібно   з   ним  поговорити. – промовила    як  тільки    Денис    знову    зайшов  до    кімнати.    Я   почала  вставати.     Але    мені    не   дали.   В   Дениса    наче    біси  веселилися.     Він    почав  гарчати    та    очі    налилися  кров’ю.    Я   вперше   його   бачила    таким.  

- Нікуди    ти    не   підеш.  Ти   моя.  Хочеш    ти    цього   чи  ні. - прогарчав     він    крізь   стислі   зуби.     Я     позадкувала    по  ліжку     назад     доки    не  уперлась     спиною     об    щось   по     заду    мене. 

 - Ти    ж     знаєш,    що    я   тебе  кохаю    і   вже    давно?   Так  знаєш. – почав   він   вже  спокійніше    говорити   та   погляд    змінився....  він  божевільний    чи    що?   Перше  що    спало     на    думку.   Інакше  пояснити    таку    різку    зміну  настрою    я    не   змогла. 

 - Тому    і    дражниш   мене  так? - говорить    і   бере    моє   обличчя  в    долоні   та  гладить  мої  вилиці     великими    пальцями.  Я     розгубилася     і    вирішила  кивнути,     адже    маю   справу  явно     з    хворою   людиною.  От  як    я    проспілкувалася    стільки   років   з    ним       і     не    помітила,    що    він   хворий   на  всю    голову.

 - Я   знав!    Завжди    знав! –  його   очі    засяяли    та    він   розплився    в    посмішці   від   якої    аж    мурашки   пішли  шкірою. 

- Ти  не   хвилюйся   завтра   у  мене    вже    будуть    ліки   для  тебе.     І    ми    зможемо  виправити    ту    сліпу   та   дурну  лотерею    природи.   Ось  побачиш. - він    повільно    почав  нахилятися    до   мене.  Я  розуміла,    що    він   хоче   мене  поцілувати.     І   розуміла,   що   не    зможу    просто   плисти   за  течією    і      цілувати   його    у   відповідь  ні    тільки    не   зараз.  Не     після     тих    шалених  поцілунків    зі    Світозаром.   Біль     від    зради    яка   нікуди   не    ділася   стисла    мені    горло,  а    в   грудях   де   якщо   вірити  дідові     живе    душа    болісно  все     стислося.   Я   почала  крутити    головою.  Щоб  відволікти    Дениса. 

- Я   не    можу,   не  можу. 

 - Я   все   розумію   кохана.   Ми  все    виправимо   і   нарешті  зможемо   бути   разом   я  тобі  обіцяю. – говорив   він   і  гладив  мене    по   голові.   А   я   хотіла,  щось    ляпнути    типу:  "все   і   так    було    добре   доки   я  не  приперлася    до   тебе."   Але   вчасно    примусила   язика   і   хай  я   ніколи   та   нікому   не  признаюся,    що    втнула  дурницю    прийшовши   до  Дениса,     собі    доведеться  зізнатися.    Так    я    піддалася  емоціям,     втнула   дурницю  надіюся,    що    мені    вистачить  терпіння     вийти    з    цієї  ситуації    живою    і   неушкодженою.   Я   доклала  багато    зусиль,     щоб   перетерпіти    все,    що   було  далі.    Хоча    по    суті    терпіти  до   пуття    і    не   було  чого.  Денис     просто    поліз    під  ковдру    і    притиснувши   мене  до    себе.    Ніс    якусь    ахінею  про   наше   спільне   майбутнє,  діточок,    весілля.....,   а    я   просто    дивувалася,    як   я  непомітна     хто   біля   мене.    І    лаяла   себе    останніми  словами.    А   я   вважала   себе  сильною,    а    головне   розумною,    а   на   ділі   я   не  бачила    далі    свого   носа.   А  після     того,    як   Денис   мене  таки     поцілував.   Його   взагалі  понесло    в    божевільні    мрії.  Так    мені   й    треба.    Лаяла   я  себе.

 Не    можна    бути    такою   самовпевненою.  

Я    вже   мріяла,    щоб    цей   божевільний    мрійник   нарешті  заснув    і    я    мала     змогу   якщо    не    втекти,    то   хоча   б  відсунутись     від    нього,    а   то  він   не    відпускав   та   міцно мене   притискає   до   себе,    а  головне    й    най   огидніше   мені  в    ногу    впиралося   його збудження.   А    саме    принизливе     було    розуміння  того,   що   я   не   зможу   нічого  йому     зробити    якщо    він   захоче    взяти   мене   силою.   Одна    надія    тішила    мене.   Я  знаходжусь    з    ним    не   посеред    лісу,    а    в    його   зграї   та    з    ранку    зможу   покинути   його    поселення.    Не    буде    ж   він    на    очах    у    членів    своєї   зграї     мене     утримувати.   Чи  зможе?    Як    я    не   боролася     з     собою,    але    таки   заснула   під    ранок.    А   розбудили    мене   сніданком     в    ліжко   і   досить  неприємним    поцілунком   після   якого   я   кинулася   з   ліжка,  як  ошпарена,   адже   мене    цілувати   в.... в  груди.   Я   точно  пам’ятаю,    що    лягла   спати  вдягнена.    Підкинувшись   в  ліжкові    я    почала   себе  обмацувати    та   з   полегшенням   зрозуміла,   що  Денис    просто    задер   мою  футболку    доки   я   спала.  

- Не   роби    так    більше. - прогарчала  я.