Його Сніжинка - Горобчик-Кім
Я не знаю скільки минуло часу. Я то виринала з дурману то поринала знову. Коли дія ліків трохи припинила свій вплив на мене я зрозуміла, що ми досі десь їдемо. Не відразу, але десь з третьої спроби я відкрила очі. Та різко закрила, адже очі почали боліти та сльозитися від яскравого світла. Думки плуталися я не могла зорієнтуватися. А ще у нещадно боліла голова, а от коли авто наїхало на яму на дорозі та мене підкинуло на задньому сидінні я несвідомо крикнула чим привернула на себе увагу. Про це я пошкодував відразу, адже Денис зупинився та виліз з машини відкрив багажник і після якогось шурхотіння двері різко відкрилися. Мене схопили за ногу і вкололи, знову, я намагалася пручатися, але сил вистачило лише пнути його ногою. Наступного разу я вже була обережнішою. Цього разу після пробудження від нездорового сну. Я не відкривала очей, а відразу почала прислухатися, щоб з'ясувати де я. По відчуттях, які повернулися не відразу. Я зрозуміла, що лежу на чомусь м’якому і по ходу гола, але це мене зараз турбувало найменше. По запаху я зрозуміла, що в лісі, а можливо мені так просто хочеться. Чомусь розуміння того, що я у лісі мене заспокоював. З рештою я відкрила очі та після того, як прокліпалася та звикла до сутінок. Я змогла розгледіти де я. Кімната здалася знайомою, або дуже схожою на ту де ми відпочивали з друзями пере тим як я зустріла істинного. При згадці про Світозара у мене виступили сльози на очах. Я стала така тонко сльоза. Я хотіла вірити, що те фото фотомонтаж і навіть знаходила аргументи та докази у своїй голові. Адже особисто редагувала фото на замовлення і знаю що підробити можливо все. Але, одне Але недавало спокою наявність міток. Я несвідомо потерла свої мітки які почали пекти. Так, потрібно спочатку себе спасати, а вже потім вирішувати, що робити зі Світозаром. Та й в загалі де те славнозвісне притягування істинних. Якого дідька він не відчуває, що я в небезпеці?! Подумала я коли на третю спробу встала з ліжка та вкуталася простирадлом. Так мені потрібно з відси вийти просто життєво потрібно. Розуміння цього прийшло зненацька і накрило мене з головою. Паніка, страх все змішалися мені наче стало тяжко дихати. Я вийшло в коридор і тримаючись за дерев'яну стіну пішла на вихід. Але дійти не встигла.
- Кохана ти прокинулась? – ні блін це привид. Перше що я подумала. Після того як кинулася від несподіванки почувши голос Дениса.
- Я шукаю ванну кімнату. Хочу в туалет.- перше, що мені спало в голову. Головне, щоб він не подумав, що я хотіла втекти. Дурна куди я цікаво дійшла б, якщо десять кроків робила хвилин п'ять.
- О, а я подумав, що ти тікати зібралася. Вибач мені я такий дурний. Зараз - зараз. Я тебе віднесу.- і піднявши на руки поніс в іншому від виходу направлені. Я ледь себе стримала, щоб не застогнати з розчарування і власної нікчемності.
- Далі я сама.
- Ти мене соромився? Припини я вже все бачив. Нічого нового ти мені не покажеш.
- Я не буду при тобі ходити в туалет. - я гиркнула, але помітивши різкі зміни на його обличчі вирішила таки керуватися мізками в цій ситуації, а не емоціями.
- Розумієш? Я соромлюся це робити при тобі. – я погладила плече Дениса і спробувала посміхнутися.
- Добре. Вибач, а просто злякався, що ти хочеш втекти. Але ти сама до мене прийшла і попросила про допомогу. Я просто так довго мріяв....
- Я зараз впісяюся. Вибач, але можна розмову відкласти на потім? – він кивнув і вийшов закривши за собою двері. Я видихнула з полегшенням. Потрібно було зібратися і придумати план втечі. Мені потрібно буде якось зв’язатися з рідними. Але як? А ще мені в будь яку ціну потрібно уникнути близькості з Денисом. Думати про те, що він міг зробити зі мною доки я спала, я просто не хотіла. Зараз не час себе жаліти. Ох не час.
- Ти там скоро? – стукіт у двері повернув мене в сувору реальність. Потрібно йти до того божевільного. І тут мене осяяло, а він встиг вколоти мені ті дурні ліки чи ні?
