Роман крізь час - Люсі Лі

Маша 

За дві години я була при повному параді.

Яскравий вечірній макіяж вигідно підкреслював мої сіро-зелені очі, а кораловий блиск пухкі губи. Моя вечірня сукня смарагдового кольору, що звісно придбав мені Максим, була довгою в підлогу з відкритими плечима. На ноги взула чорні босоніжки на високих підборах. З огляду на велику різницю між нами у зрості, поруч із Максимом Вікторовичем я виглядала б дуже гармонійно. Але на жаль сьогодні ввечері я зустрічаюся не з ним. 

Поль зайшов за мною рівно о 17.00. Захід проходив у холі одного з найдорожчих ресторанів Лос-Анджелеса «Getty Center», за два квартали від нашого готелю, тому внизу нас вже чекало таксі. 

Коли ми зайшли до банкетної зали я обомліла від захвату. Величезне приміщення зали було зроблено в стилі сучасний модерн. Велетенські вікна на всю стіну, аж до стелі, висока біла відзеркалююча стеля, з якої наче сполотніти спускалися такі ж білі колони. Взагалі усе приміщення було у біло — бежевих тонах, що створювало неповторний ансамбль, світу та тіні. 

По всій залі були розставлені пронумеровані округлі столи, вкриті білосніжними скатертинами, на яких вже був розкладений посуд. 

Присівши за наш із Полем столик я із задоволенням виявила вже наповнені келихи з прохолодним шампанським, і від хвилювання не зволікаючи одразу надпила напій.

- Все добре, красуне? — розтягуючи губи у білосніжній посмішці, поцікавився мій сьогоднішній кавалер.

-Так, — тільки й спромоглась з себе вичавити. Бо попри всю гарну атмосферу цього вечора, чомусь поряд із Полем я відчувала себе не у своїй тарілці. 

Ще у таксі я помітила з якою жадібністю чоловік зазирає в моє декольте, як робить спроби притулитися до мене, та зайвий раз доторкнутися до якихось місць. 

Мені це було неприємно, та напружувало. Та ще й розмова, незважаючи, на те що я відмінно володію польською, ні як не клеїлась. 

Поки ми із Полем чекали на початок банкету я вже встигла декілька разів пошкодувати, що зголосилася на цю зустріч. 

Поступово зал наповнювався, такими ж ошатними, та гарно вдягненими гостями. Чоловіки були у фраках, жінки у гарних вечірніх сукнях. 

І поки я удавала що із зацікавленістю розглядаю гостей, щоб Поль не подумав що я його навмисно ігнорую, за його нудними балачками про нього чудового, мій погляд несподівано зачепився за високу постать Свердлова. 

Біс його, а він що тут робить? 

І я б звісно удала, що не бачу його, але було пізно чоловік вже пропалював мене своїм поглядом навзаєм. 

Зрозумівши що діватись вже нікуди беру свій келих із шампанським та підіймаю у привітанні. Чоловік не довго думаючи також салютував мені келихом.

І що мені тепер робити? Адже я сьогодні по обіду сльозно розповідала Максиму як втомилася, і що весь сьогоднішній вечір планую провести у ліжку. 

Дивлячись як палають грізно чорні агати мого боса, боягузливо відводжу очі. 

Чорт, чорт, чорт і що мені тепер робити? Мало того що збрехала, так ще й на побачення з конкурентом Свердлова пішла. 

- Маріє мені здається що ви десь літаєте? - знову чую я приємний баритон Поля над вухом. - Я у вас спитав про те чи бачили ви колись як чоловіки приборкують дикого гнідого жеребця?

- Ні, — відповідаю на повному автоматі, переводячи задумливий погляд на свого кавалера. Бо ні як не можу припинити думати про Свердлова, який сидячи за два столики від нас, очима пропалює в мені дірку. 

- О-о, це неймовірне видовище. Вам неодмінно треба якось побачити. Спочатку тварину позбавляють їжі та води на декілька днів, щоб зламати її волю, а потім коли кін збезсилений починають його бити..

- О боже, це жахливо, — прикривши долонею рота, гнівно випалюю. - Я навіть чути про таке не хочу, ні те що бачити.

- Пф, — невдоволено пирхає мій співрозмовник. - Не думав що ви така вразлива. Це життя, дівчинко, і в ньому якщо не ти, то тебе зламають…, - починає філософське роз'яснення мені Поль. 

Та на мою радість мене від цієї маячні відвертає офіціант, що підійшов і непомітно підсунув мені записку:

"Мила моя секретарко, ви сьогодні виглядайте неймовірно чудово. І я дивлячись на вас навіть майже забув про те що ви мені сьогодні збрехали". 

ПС: Пристрасний шанувальник вашого таланта обводити довкола пальця своє керівництво.

От зараза. Ще й підтрунює наді мною. 

Піднявши на Максима очі, я пробую зобразити подібність до усмішки. Макс своєю чергою відповідає мені широкою, багатообіцяльною. 

От пекло. 

Обережно скоса дивлюся у бік Поля, той незважаючи на мене продовжує розпинатися про свої сумнівні подвиги. 

Боже який він зануда. І як від нього непомітно здихатися?

Весь вечір, що залишався, я сиділа наче на голках. 

Мозок навіть спітнів обробляючи план втечі від цього Поля. І як мені завтра пояснювати Максові, чому я пішла на побачення з його конкурентом. 

Зрештою, чому я маю йому щось пояснювати, хто він взагалі такий для мене. Лише роботодавець, та й усе. Тим паче я не збираюся мати з ним нічого крім робочих відносин. 

Вечір вже добігав кінця. На моє часткове полегшення, Максу довелося кудись відлучитися. Я бачила з яким перекошеним від злості лицем він вилетів з банкетної зали. 

Але перед тим як піти він непомітно щось шепнув голові своєї охорони Темному тобто, Тимофію. 

Той розтягнувши губи у кривій посмішці, одразу жестом показав мені що спостерігає за мною. 

Я у цьому не сумнівалася.

Тепер залишається якось хутко зникнути від цього зануди Поля. 

- Моя люба, запрошую тебе продовжити цей чудовий вечір в альтанці. Що знаходиться на задньому дворі цього ресторану. 

- А може вже будемо закінчувати, мені завтра рано вставати, — роблю марну спробу злитися з цього невдалого у всіх сенсах побачення. 

- О, ні-ні, — блондин викидає руки, та несподівано щільно притягує мене до себе. - Ми тільки почали, — усміхнувшись на всі свої тридцять два білосніжних зуби, обіцяє. - Тим паче я готував цей сюрприз з учора.