Роман крізь час - Люсі Лі

- Так, — не дуже впевнено відповідає. 

- Мене вже досить давно мучить одне питання, особистого характеру. Тоді, десять років тому, чому ти так швидко поїхала? - дивлюся в великі очі навпроти, та навіть не помічаю як стискаються мої руки від напруги. Мабуть, дарма я зараз почав цю розмову?

– Це дуже довга історія, – награно недбало пирхає маленька. - Не думаю що в нас достатньо часу на те, щоб я встигла все докладно розповісти, — Маша робить спробу з'їхати з теми розмови. Але мене вже відверто несе.

— Я тебе шукав, коли повернувся зі служби, але всі поголовно не знали куди й через що ти із мамою поїхала. Але лише згодом я дізнався про ту страшну пожежу. 

- Правда, ти дійсно шукав мене? - здивовано і навіть радісно перепитує Гордєєва, а в сіро — зелених очах запалюється і... вмить згасає палкий вогник.

-Так, і дуже довго. Так сталося, щоб твоя мама вирішила ось так все кинути, та поїхати хтозна-куди? 

Маша мовчки нервово пересмикує тонкими плечима. Дівчині явно не хотілося говорити на цю тему та згадувати минуле. Але мені вкрай необхідно було дізнатися, що саме трапилося тоді, десять років тому.

 – Так ти служив?- знову спроба змінити тему розмови. 

- Так, за кордоном, але це також дуже довга історія. І я спитав першим, — миттєво реагую. - Ти ж не через мене, тоді поїхала? — не витримавши, все-таки ставлю питання їй в лоба. 

- Звісно ні, — здивовано дивиться на мене. - Мені тоді було лише шістнадцять років, і я зовсім не могла впливати на своє життя. Тоді поїхати зі столиці було лише одностайне рішенням мами мене навіть ніхто не питав, — з якоюсь горячкістю випалює Маша. Видно ця тема і досі зачіпає її. - Мама, після того що сталася вирішила поїхати до свого коханця, і їй вкрай потрібна була безплатна робоча сила, тому вона захопила мене з собою, — гірко додає дівчина.

- Якби я знав де ти знаходишся, і що тобі настільки погано, я б неодмінно забрав би тебе звідти, — не стримавшись накриваю її крихітну долоню своєю. 

- Знаєш, стиснувши пальці у кулак, забирає свою руку від моєї. - Я дуже часто згадувала про тебе. Розмірковувала чому ти тоді так стрімко зник з мого життя після того, як ..., - помітно зніяковівши Маша знову опускає погляд. - Мені було дуже важко, після цього, все змінилося для мене, стало як у страшному сні. 

- І мені було дуже важко без тебе, — відверто зізнаюся. - Маша, життя без тебе і є мій страшний сон, — несподівано сам для себе, випалюю, та подаюся назустріч. 

Крихітка аж уста розплющує від здивування. Мабуть, теж як і я не очікувала такого зізнання від мене. 

- Але ти все ж таки зник з мого життя, а тепер, коли я нарешті перехворіла знову з'явився, — ображено тягне. 

- Цього більше не повториться, — ледь стримуюсь, щоб не схопити кохану в оберемок, та притиснути до себе. - Більше ніхто не посміє тебе скривдити, я особисто за цим прослідкую.

- Навіть ти? - якось дуже сумно перепитує моя дівчинка, ріжучи цими словами по живому. Бо останнє що мені хотілося у цьому житті, це ображати її. 

- Про це тобі не варто хвилюватися. Я обіцяю що навіть не доторкнусь до тебе без твого дозволу.

На це Маша нічого не відповідає, лише відводить погляд. 

Що це означає? Що в мене немає жодного шансу на взаємність?

Я звісно розумію, що я не повинен був її тоді кидати. Ховатися як боягуз впиваючись своїм надуманим горем. Я мав бути поряд із нею, і продовжувати захищати не дивлячись ні на що.