Роман крізь час - Люсі Лі

Маша

Після прильоту до Америки нас із Максимом відразу розселяють в окремі номери. Невже після нашої відвертої розмови у кафе могло бути інакше. А я вже там собі нафантазувала що він по прильоту одразу накинеться на мене. Але все ж наші номери виявилися по сусідству. 

Сам переліт пройшов досить спокійно, без ексцесів. Майже весь час я або спала, або разом зі Свердловим розбирала документи, тому мої побоювання що Макс знову почне свою розмову про минуле, були марними. Він більше не підіймав теми наших відносин, і мабуть, це й на краще. Бо саме думка про те що він спробує знову зі мною зблизитись і підштовхнула мене до спроби звільнення в перший день коли я дізналася що мені доведеться на нього працювати. Але цей місяць роботи пліч-о-пліч зі Свердловим трохи мене заспокоїв. Я чомусь була впевнена що минуле вже не вплине на нашу із ним роботу.

А відверта розмова за кавою перед відльотом, та ті його слова про почуття виявили що я помилилася. 

Значить не забув, пам'ятає. Боже і як же нам тепер працювати разом. Треба було все-таки звільнитись.

Ні звісно Максим був досить привабливим чоловіком і навіть порядною людиною, що при його грошах і статусу доволі рідко буває. І мабуть, була б на моєму місці інша, то вже скакала б від радощів, та будувала плани як затягнути такого ласого красунчика до РАГСу, але не я. 

Мені було це зовсім не потрібно, зараз і особливо від нього. Надто боляче я колись перенесла його зникнення і якщо бути відвертою, то боюся що це може повторитися. 

Та і ще лякали його разючі зміни як у зовнішності, що звісно закономірно, Максим змужнів за ці десять років, став ще привабливішими ніж був, так й у поведінці змінився. 

Коротше, якийсь він був надто правильним, не порівняти з тим Вепром — відчайдухом та розбишакою, якого я знала. І це мене якоюсь мірою навіть дратувало. Надто вже він був досконалим. Не чоловік, а мрія, а це вже було занадто. Особливо для мене. Так недовго і комплекс неповноцінності поряд із ним заробити. Та і не вірила я що все може бути настільки ідеально, десь мала бути каверза. 

На місце, у місто Ангелів ми прибули у понеділок пізно ввечері, у вже з вівторка почалися наші напружені робочі будні. Тому надалі розмірковувати про те де мені чекати підступу від Свердлова у мене не залишилось часу. 

З восьмої ранку ми роз'їжджали Лос-Анджелесом у пошуках нових офісних будівель. Як виявилось це не так легко, знайти відповідне приміщення та й ще за доступною ціною. Максу доводилося торгуватися, а мені виступати у ролі перекладача, правда тільки для нашого юриста. Свердлов, як не дивно, чудово володів англійською і з деяких незрозумілих мені питань, що стосувалося юриспруденції, навіть допомагав мені у перекладі. Паперами теж займалася ми разом з юристом. 

Після того, як ми знаходили потрібний об'єкт і приходили до спільного знаменника. Ішов процес оформлення документів повторної перевірки, погодження та купи всякої непотрібної тяганини. А вечорами ми найчастіше зустрічалися з партнерами та вже вели переговори щодо бізнесу.

Але тішило те, що переговори вів Свердлов, та це відбувалося в основному в неформальній обстановці. Ось де мені щастило хоч трохи відпочити, та навіть розслабитись. Бо мене туди брали у більшості випадків як супровід.  Максим з цього приводу прикупив мені декілька вечірніх суконь, я звісно прийняла, але слізно запевнила що обов'язково віддам за них гроші з наступної заробітної плати. Макс тільки посміявся над мною, бо і я і він звісно розуміли що віддати борг хоча б за одну із суконь так швидко я не зможу. Бо вони коштували як мій піврічний заробіток. 

На одній з таких вечірок я і познайомилася з Полем. Високий блакитноокий блондин з худорлявими тонкими рисами обличчя.

Йому було десь близько сорока, але це не скільки не псувало чоловіка, а навіть навпаки. 

Наше знайомство відбулося досить незвично. Під час якоїсь лютої суперечки, а Поль був одним з представників партнерської організації Свердлова, чоловік смачно вилаявся польською. Бо сам був корінний поляк, але вже десять років жив у Штатах. І ніхто б це не помітив, якби я знаючи переклад голосно відповіла йому тим самим польською мовою. 

Так і зав'язалося наше знайомство. Але я звісно не очікувала що Поль виявиться настільки наполегливим кавалером і вже через два дні запросить мене на побачення. Але вільного вечора у мене поки що не намічалося, щоб з ним зустрітися, а просити у Макса відгул, щоб сходити на зустріч з потенційним залицяльником, я не ризикнула. Тому ми домовилися зустрітися на одному із благодійних вечорів що повинен відбуватися у п'ятницю. 

У п'ятницю нарешті в мене випав вільний ранок тому мені можна було нікуди не бігти. Тож у моїх планах на цей день було спати, але їм не судилося здійснитися.

Десь біля десятої ранку до моєї кімнати несподівано наполегливо постукали. Я неохоче скочуюсь з ліжка ковбаскою, та роздратовано йду до дверей. Маючи намір відшити куди далі, це надокучливе обслуговування номерів. 

В тому у чому і спала у коротенькій футболці різко відчиняю двері, і в мене від побаченого, мало щелепа не відпадає від того хто стоїть у проході. Першим поривом, звісно було зачинити двері, але ж не можна все-таки бос. 

Трясця його. 

Усміхнений виспаний та задоволений життям Макс, на відміну від мене виглядає надзвичайно бадьоро. 

Зазвичай, я звикла бачити його в класичному костюмі з незмінно білою сорочкою та темним піджаком, а сьогодні він одягнув джинси й легкий джемпер, зверху накинув шкіряну куртку. У цьому одязі Макс не був схожий на вже звичного мені великого боса корпорації, а скоріше нагадував безтурботного парубка. Навіть вигляд мав молодший.

Кинувши швидкий погляд у дзеркало, що висіло якраз біля входу до номера, була не приємно вражена. 

Зараз я виглядала на відміну від шефа просто жахливо. Недбало заплутане волосся з залишками вчорашньої зачіски, набрякле і пом'яте обличчя, із заломом на щоці від подушки, й кака в роті.