Роман крізь час - Люсі Лі

Маша

Вранці мене будить, неприємний звук будильника. Пробую підвестися з ліжка, але тупий біль, що віддає у скроню і потилицю, змушує безсило впасти на подушку.

Усвідомлення того, що сталося вчора, приходить не відразу, але ніби сніжною лавиною. 

Ой леле, що ж це я учора накоїла. Видно життя з Іркою не пройшло для мене даремно. Тепер і я, спочатку впиваюся до втрати контролю над собою, а потім витворяю хтозна-що. 

Спогади повертають мені огидну картину, як розчервонілий Поль, із захопленням облизує моє підборіддя.

Бує. Яка бридота. 

Від цього видовища миттєво кривлюся і навіть відчуваю легкий напад нудоти. Потім із насолодою програю як даю мерзотнику по яйцях. Цей спогад одразу повертає мене в добрий настрій і я розпливаюся в блаженній посмішці. 

І поділом йому, нема чого на чесних дівчат кидатися і граблі свої розпускати.

Вчорашній вечір був би з прекрасним закінченням, якби мене не смикнуло піти до номера Свердлова. Ось на біса я до нього припленталася, та ще й цілуватися полізла. Це явно була невиправна помилка. 

Зрозуміло, чоловік не відштовхнув мене п'яну і трішки не в собі. Тому гарячково відповів на поцілунок. А потім…? Біс його. Я ледь не вклала свого боса у ліжко. 

Спогади про те що було у мене з Максом, миттєво кидає в жар, і легка хвиля збудження пробігає по тілу, звертаючись у теплий клубочок внизу живота

І як тепер у вічі йому дивитися? Як продовжувати працювати разом? 

Повторний сигнал будильника нарешті приводить мене до тями вириваючи з роздумів. І я з жахом усвідомлюю, що до відльоту додому залишається година. А я ще не мита, не чесана і ще й досі п'яна, після вчорашнього. А мені ще треба морально до зустрічі з босом готуватися.

Тому згрібши себе з затишного ліжечка, я нерівним ходом потопала до ванної кімнати, приводити себе до ладу.

***

Мої побоювання, щодо взаємодії зі Свердловим виявилися марні. Максим Вікторович, при зустрічі зі мною ні поглядом, ні словом не видав наше нічне із ним рандеву. Залишався таким же чемним і стриманим як і завжди. І це трішки навіть зачепило. Міг би хоч спитати чому я від нього втекла? Невже йому насправді все одно на те що відбулося, або скоріш не відбулося між нами учора. 

Тимофій теж мовчав в навіть не кидав у мій бік, звичній йому манері, жарти. І це вже неабияк дратувало. Могли хоч лекцію якусь прочитати, про те що не слід з незнайомими дядьками до альтанки ходити, та ще й шампанське з ним пити. 

Трішки образившись на таку байдужість з боку чоловіків, я безсовісно уклалася спати, і проспала до кінця польоту.

По прильоту, перше що ми робимо, це вирушаємо в офіс, щоб упорядковувати документи. Якісь потрібно було відксерити, та перенести на цифровий носій, якісь відкласти на перероблення.

Коротше, все це забрало до біса часу і додому я змогла потрапити, вже близько восьмої вечора. І то завдяки тому, що Максим Вікторович мене підвіз.

Тільки но переступила поріг, нашої з Іркою квартири, одразу відчула що у  всередині хати відверто смердить чимось тухлим. Опустивши очі помічаю на килимку біля дверей, чоловічі брудні кросівки та спортивну сумку. 

От халепа, це напевно Іркін ухожер з рейсу повернувся, Валерчик. 

У приміщенні було підозріло тихо і темно. Пробираючись навшпиньки до своєї кімнати, я боялася побачити картину якогось апокаліпсиса або не дай Боже смертовбивства.

Але все виявилося набагато простіше. 

Після довгої розлуки голубки, на радощах просто напилися до повної відключки, і мирно похропували сидячи за кухонним столом. 

Навколо стояв повний срач і не дивно, що запах був відповідний. Причиною тому було шість мішків зі сміттям, що стояли в кутку кухні. 

Ну правильно, сміття в цій квартирі виносила тільки я, а крім мене нікому, ось і накопичилося. 

Мало не знепритомнівши від смороду що стояв навкруги, поплелася у ванну змивати з себе дорожню втому. 

Хотілося якнайшвидше закопатися в подушку і згадуючи поцілунок зі Свердловим забутися в обіймах Морфея. 

Прокинувшись вранці, швидко зібравшись, та прихопивши з собою пару пакетів зі сміттям, поки господарі ще сплять, рвонула на вихід, скоріше на свіже повітря. 

Погода на вулиці обіцяла бути доброю, та радувала перехожих теплотою бабиного літа. Враховуючи обставини, що зараз склалися з приїздом Валерика, я вирішила провести вихідний тиняючись парком. Попередньо заскочивши по дорозі в кав'ярню за кавою і свіжою випічкою.

Втомлена, але задоволена собою, ввалююся надвечір у порожню квартиру. Мабуть, господарі, занапастились кудись на чергову пиятику, і це звісно добре. 

Розплившись у блаженній посмішці, плетуся приймати ванну. Вдосталь наплескавшись заснула ще на підльоті до подушки. І безтурботно проспала б до самого ранку, якби десь близько третьої ночі, «рівно з третім криком півня», додому не ввалилася п'яна нечисть.

Лайка та бійка між закоханими закінчилися рівно за пів години до сигналу будильника, який радісно сповістив мене, що в понеділок усім нормальним людям треба на роботу. 

Не знаючи засмучуватися, від того що не виспалася або радіти що нарешті закінчився цей ґвалт, я попленталася вмиватися і впорядковуватися. При цьому старанно уникаючи дивитись на своє відображення. Тому що звідти на мене дивилося «невість що». 

Десь через годину, втомившись замальовувати синці під очима, я все-таки вийшла з дому, з наміром викликати таксі. 

Але яке було моє здивування, коли рівно навпроти нашого під'їзду стояв чорний позашляховик Лексус rx 350, мого безпосереднього шефа. 

Свердлов, що він тут робить? 

Пасажирські двері автівки були вже чемно відчинені, значить зливатися зі стіною й удавати що я його не помітила вже пізно. Тому довелося з відстороненим виразом на обличчі, сідати поряд із шефом. 

На своє робоче місце, завдяки тому, що мене чемно підвіз Максим я опиняюся рівно о 08.30. Як і належить всім відповідальним секретаркам. Тому я могла зі спокійною душею завзято розпочинати виконання своїх службових обов'язків.